ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/20595/20
адміністративне провадження № К/9901/1456/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року (суддя - Погрібніченко І.М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді Кузьмишина О.М., Степанюк А.Г.)
у справі № 640/20595/20
за позовом ОСОБА_1
до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна",
про визнання протиправною та скасування постанови,-
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна", в якому просила суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП №62476963 від 06 липня 2020 року з примусового виконання виконавчого напису №1070, виданого 20 червня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу, про стягнення з боржника ОСОБА_1, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС УКРАЇНА" загальної заборгованості в розмірі 35 760, 00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віра Леонідівна порушила вимоги статті 24 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", адже виконавчий документ прийнятий до виконання не за місцем проживання ОСОБА_1 та не за місцем знаходження її майна.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, адміністративний позов задоволено повністю:
- визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження від 06 липня 2020 року № 62476963.
Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження було порушено вимоги, визначені частиною другою статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та частиною другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", та, як наслідок, протиправно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62476963 від 06 липня 2020 року.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів (заперечень).
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
Окрім того, відповідач вказує про те, що суди попередніх інстанцій ототожнюють поняття "місце реєстрації" та "місце проживання". Такий висновок судів виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації, що унеможливлює застосування в повному обсязі приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, адже ця норма є диспозитивною, згідно з якою у стягувача є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника.
Відповідач посилається на те, що виконавчим документом, а саме виконавчим написом нотаріуса встановлено, що фактичне місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва. Також скаржник вважає, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, має керуватися виключно інформацією, зазначеною у виконавчому документі та заяві стягувача, оскільки виконавчий документ є єдиним належним та допустимим доказом місця проживання боржника.
Також відповідач наполягає, що приватний виконавець має право відкрити виконавче провадження не лише за зареєстрованою адресою проживання, але і за місцем перебування боржника.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, з підстав визначених пунктами 3,4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою від 17 листопада 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та розгляд справи призначено в порядку письмового провадження на 18 листопада 2021 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, згідно із наявною у справі копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1, виданого 09 грудня 2005 року Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .
11 лютого 2020 року ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання. Будь-які інші відомості стосовно реєстрації позивача в паспорті відсутні.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. від 03 серпня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника № 62476963 з виконання виконавчого напису № 1070 від 20 червня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем, з ОСОБА_1 стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС УКРАЇНА" заборгованість у розмірі 35 760, 00 грн.
Боржником у постанові про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи № 62476963 визначено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_2 .
Стягувачем визначено ТОВ "АВЕНТУС УКРАЇНА", адреса: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, 90-А.
Згідно з результатом пошуку виконавчих проваджень в Автоматичній системі виконавчих проваджень виконавче провадження №62476963 відкрито приватним виконавцем Дорошкевич В.П. 06 липня 2020 року, боржником зазначено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна".
Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом.
ІІІ. Нормативне регулювання та позиція Верховного Суду
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП №62476963 від 06 липня 2020 року з примусового виконання виконавчого напису №1070, виданого 20 червня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу, про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС УКРАЇНА" загальної заборгованості в розмірі 35 760, 00 гривень в матеріалах справи відсутня.
У свою чергу, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі Суд витребував у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження.
Проте приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. на виконання вимог ухвали суду від 07 вересня 2020 року належним чином засвідченої копії матеріалів виконавчого провадження № 62476963 надано не було, так само як і відзиву по суті заявлених позовних вимог.
При цьому, суд звернув увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З підстав зазначеного, суд першої інстанції вирішив за можливе розглядати цю справу за відсутності в ній оскаржуваної постанови.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке:
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Аналізуючи вищенаведені норми, убачається, що кодексом розподілено обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачено активну роль суду в процесі збору доказів.
Вищенаведені статті спрямовані на забезпечення повного з`ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
У свою чергу, суд не є пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які беруть участь у справі, на обґрунтування своїх вимог.
Щоб правильно встановити фактичні обставини справи, суд, відповідно до статті 77 КАС України, наділено повноваженням збирати та оцінювати докази.
Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, наскільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин шостої, сьомої та восьмої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.
У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 144 КАС України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Згідно з частиною першою статті 147 КАС України у разі неподання без поважних причин письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, або неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом (як один із заходів процесуального примусу, передбачений статтею 145 КАС України).
У справі, що розглядається, неповідомлення суду першої інстанції про причини неможливості подати докази, витребувані ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року, та неподання таких доказів без поважних причин суб`єктом владних повноважень в порядку та у строки, встановлені судом, є перешкоджанням всебічному, повному та об`єктивному дослідженню доказів в адміністративній справі.
Проте, всупереч вищенаведеним нормам, суд першої інстанції не скористався усіма наданими йому правами та не зібрав усіх необхідних доказів для розгляду цієї справи.
Тим часом, суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, установив, що позивачка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України.
Однак, за наявною у справі копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 убачається, що 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 знято з реєстрації місця проживання. Будь-які інші відомості стосовно реєстрації позивача в наданій копії паспорта відсутні.
Згідно даних Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 06 жовтня 2020 року, наданих на запит Окружного адміністративного суду м. Києва, зазначено, що ОСОБА_1 в м. Києві зареєстрованою не значиться.
За таких обставин не зрозуміло, яким чином суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір щодо протиправності та скасування постанови, установили місце реєстрації (перебування) позивача на момент прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №62476963 від 06 липня 2020 року, а також з чого виходив приватний виконавець, приймаючи виконавчий документ до виконання та відкриваючи виконавче провадження в аспекті визначення місця виконання рішення згідно статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".
Окрім того колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями в Шостому апеляційному адміністративному суді склад суду визначено: Бабенко Н.А. - головуючий суддя, Чаку Є.В., Степанюк А.Г.
Цим же складом суду відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в суді апеляційної інстанції (ухвали від 08 грудня 2020 року).
Однак, з оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року убачається, що справу розглянуто судом в складі колегії суддів: головуючого судді - Бабенко К.А., суддів Кузьмишиної О.М., Степанюка А.Г., хоча постанова підписана тим складом суду, який визначений згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Зазначене не дає підстав для твердження, що справу розглянуто і вирішено повноважним складом суду.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, неповне з`ясування судом дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до підпунктів 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.