ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 160/7381/19
адміністративне провадження № К/9901/32072/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №160/7381/19
за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про опис майна у податкову заставу та акта опису майна,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя - Кучма К.С.) від 22 січня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Іванов С.М., Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) від 11 червня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2018 року на адресу суду першої інстанції надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, платник податків, позивач) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому позивач, з урахування уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати:
- податкові повідомлення-рішення відповідача у справі від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700 за 2019 рік у розмірі 320 972,01 гривень; від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2018 рік у розмірі 320 972,01 гривень; від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464/1 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2017 рік у розмірі 320 972,01 гривень;
- рішення податкового органу від 17 серпня 2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу;
- акт опису майна № 29/2408401117/53-64 від 19 лютого 2019 року.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, №910132-1319-0464/1 та від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464, рішення від 17 серпня 2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу та акт опису майна № 29/2408401117/53-64 від 19 лютого 2019 року, винесено протиправно, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, використовується позивачем для провадження господарської діяльності, тому він, як платник єдиного податку звільняється від обов`язку сплати земельного податку за користування даною земельною ділянкою.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що для реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів. З огляду на нездійснення та ненадання відповідачем розрахунку донарахованих сум земельного податку, які б дали можливість перевірити правильність такого розрахунку, зокрема щодо: розміру земельної ділянки, за яку визначено суму земельного податку; розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки; коефіцієнту, що застосовувався; періоду нарахування, позивач не може провести інший розрахунок таких сум та вважає недоведеним контролюючим органом правомірність донарахованих позивачу сум податкового зобов`язання із земельного податку за податковий період 2017, 2018 та 2019 роки. Позивач вказує, що ним щороку декларуються суми земельного податку шляхом подачі декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності). Задекларовані суми сплачуються позивачем в передбачені законом строки. А отже спірні рішення відповідача є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства, а отже підлягають скасуванню. Відповідачем, на думку позивача, було порушено процедуру прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які мали бути винесені за результатами перевірки та складання відповідного акту, що зроблено не було.
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, №910132-1319-0464/1 та від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464, прийняті відповідачем у справі; визнано протиправним та скасовано рішення податкового органу від 17 серпня 2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу. У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовлено.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2020 року податковий орган звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
5. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
6. 04 січня 2021 року до Верховного Суду від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить задовольнити касаційну скаргу податкового органу у повному обсязі, скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
7. 21 січня 2021 року до Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. 14 липня 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець.
10. З 01 січня 2012 року позивач, як фізична особа-підприємець обрав спрощену систему оподаткування 3 група, ставка єдиного податку 5 %, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 .
11. Відповідно до вказаного свідоцтва, видами господарської діяльності позивача є: 52.24 транспортне оброблення вантажів, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 45.20 Технічне обслуговування.
12. Відповідно до договору купівлі-продажу комплексу від 27 серпня 2003 року Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" продало, а громадянин ОСОБА_1 купив комплекс загальною площею 1891.30 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 . Опис об`єкта: літ. А-3, літ. а1-а4 - будівля майстерні, загальною площею 1035.20 кв.м., літ. Б-1 склад, загальною площею 506.8 кв.м., літ. В-1 гаражі загальною площею 191.8 кв.м., Г-1 гаражі загальною площею 157.5 кв.м.
13. З довідки від 26 липня 2019 року вбачається, що належний позивачу комплекс нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 використовується позивачем для здійснення господарської діяльності згідно КВЕД 45.20 технічне обслуговування та ремонт автомобілів, а саме для розміщення СТО (станції технічного обслуговування), а також для зберігання автокрану та погружчика, які необхідні для здійснення діяльності згідно КВЕД 52.24 транспортна обробка вантажу. Наведене нежитлове приміщення також використовується як складське для зберігання товарно-матеріальних цінностей, які використовуються у господарській діяльності.
14. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області листом від 11 вересня 2017 року №8-4-0.38-1349/107-17 надано на запит відповідача інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кодом ДЗК 72184004, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до даного листа, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. вищезазначеної земельної ділянки в 2017 році складає 2 940,92 гривень.
15. Дніпропетровською міською радою прийняті наступні рішення:
- від 15 лютого 2017 року №12/18 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27 грудня 2010 року №5/6 "Про місцеві податки і збори на території міста" згідно з пунктом 1.6 та підпунктом 1.7.2 додатку 2 якого встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку на які справляється у розмірі, визначному пунктами 1.3-1.5 додатка;
- від 06 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" згідно з пунктом 2.2 додатку 1 якого встановлено, що ставка земельного податку становить у відсотках від їх нормативної грошової оцінки, за земельні ділянки, що використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, - 3%, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які встановлена у розмірі, меншому, ніж 3 % згідно з видами цільового призначення земель, та з урахуванням пільгових категорій, зазначених у пунктах 1-3 додатка 2 до рішення.
16. Податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення відносно позивача з земельного податку від 27 квітня 2018 року №910132-1319-0464/1 за 2017 рік у розмірі 320 972,01 гривень, від 27 квітня 2018 року №910132-1319-0464 за 2018 рік у розмірі 320 972,01 гривень, від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464 за 2019 рік у розмірі 320 972,01 гривень.
17. Відповідно до даних ІТС "Податковий блок" по ФОП ОСОБА_1 станом на 31 січня 2019 року обліковується податковий борг по земельному податку з фізичних осіб у сумі 616 386,65 гривень, який виник внаслідок несплати зобов`язань з плати за землю, в тому числі:
- згідно податкового повідомлення-рішення №910132-1319-0464 від 04 червня 2018 року в сумі 320 972,01 гривень з граничним терміном сплати 03 серпня 2018 року, яке зменшено за рахунок переплати в ІКП в сумі 49 909 гривень та станом на 19 лютого 2019 року становить 280 660,18 гривень;
- несплати у встановлений термін суми грошового зобов`язання нарахованого контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення №910132-1319-0464/1 від 27 квітня 2018 року в сумі 320 972,01 гривень з граничним терміном сплати 03 серпня 2018 року.
18. 17 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №91770-17/64.
19. Відповідачем на підставі інформаційних даних Регіонального сервісного центру МВС у Дніпропетровській області складено акт опису майна від 19 лютого 2019 року №29/2408401117/53-64, який зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 21 лютого 2019 року.
20. Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, №910132-1319-0464/1 та від 15 лютого 2019 року № 20895-5353-0464, рішенням про опис майна у податкову заставу та актом опису майна, ОСОБА_1 звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
IІІ. ОЦІКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
21. Задовольняючи адміністративний позов частково суди попередніх інстанцій виходили з того, що об`єкт нерухомого майна, а саме комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 безпосередньо використовується позивачем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, у власній господарській діяльності, що за приписами статті 297 Податкового кодексу України свідчить про звільнення позивача від сплати земельного податку.
22. Щодо посилань представника відповідача на те, що позивач не оформлював наведену земельну ділянку у власність або оренду, суди попередніх інстанцій вказали, що у останнього, як власника придбаної нерухомості, виник обов`язок щодо сплати земельного податку з моменту реєстрації прав на це нерухоме майно незважаючи на відсутність оформлення земельної ділянки.
23. Окрім того, суд апеляційної інстанцій вказав на те, що відносно нарахування податкових зобов`язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями на підставі даних листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, що не відповідає встановленій законом формі (витяг або довідка), то, зокрема пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, не встановлено певну форму, в якій Держгеокадастр повинен надати інформацію на запит контролюючого органу. Разом з тим, надання такої інформації у формі листа, у разі якщо остання відповідає відомостям ДЗК, не може бути безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
24. Скаржник у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, вважає рішення необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
25. Зокрема, відповідач, зіславшись на пункти 297.1, 297.4 статті 297 Податкового кодексу України вказує на те, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена. Податковий орган зазначає, що позивач не повинен сплачувати земельний податок за умови оформлення відповідно до вимог законодавства своїх прав на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, що перебуває у власності позивача. В той же час, як вказує відповідач, ОСОБА_1 не оформлено відповідно до вимог законодавства своїх прав на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, що перебуває у власності позивача, що позбавляє його права на звільнення від сплати земельного податку.
26. Також податковий орган зазначає, що використання землі в господарській діяльності підтверджується, зокрема, тим, що серед видів діяльності, здійснюваних платником єдиного внеску, наявні ті, які підтверджують подальше отримання вигоди від господарської діяльності, що відбувається на земельній ділянці. У свідоцтві платника податку, на думку відповідача, видів економічної діяльності, які передбачають використання землі не зазначено. Також, за твердженням скаржника, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1, використовується позивачем у господарській діяльності.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
28. До основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
29. Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок оцінки доказів в адміністративних справах.
30. Відповідно до частин першої та другої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
31. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина третя статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
32. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина четверта статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
33. Статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
34. За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
35. Частинами четвертою - п`ятою вказаної статті встановлено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
36. За приписами частин першої - третьої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
37. Предметом судового розгляду у справі №160/7381/19 є визнання протиправними та скасування:
- податкових повідомлень-рішень відповідача у справі від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2019 рік у розмірі 320 972,01 гривень; від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2018 рік у розмірі 320 972,01 гривень; від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464/1 (форма "Ф"), яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2017 рік у розмірі 320 972,01 гривень;
- рішення податкового органу від 17 серпня 2018 року № 91770-17/64 про опис майна у податкову заставу; - акта опису майна № 29/2408401117/53-64 від 19 лютого 2019 року, які є похідними вимогами від основних.
38. Предметом касаційного перегляду є рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, а саме: визнання протиправним та скасування усіх оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішення податкового органу про опис майна у податкову заставу.
39. В той же час в матеріалах справи відсутні спірні податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2018 рік у розмірі 320 972,01 гривень та № 910132-1319-0464/1, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2017 рік у розмірі 320 972,01 гривень, як акти індивідуальної дії, які є предметом розгляду у справі.
40. Натомість до матеріалів справи долучені корінці вказаних податкових повідомлень - рішень (а.с. 64-65), з яких не вбачаються правові підстави їх прийняття та підстави визначення грошового зобов`язання.
41. Відтак, судами попередніх інстанцій оцінені акти індивідуальної дії, які відсутні в матеріалах справи. Жодний поданий до судів попередніх інстанцій документ у переліку додатків, не містить посилання на наявність цих податкових повідомлень-рішень. В жодній ухвалі суди попередніх інстанцій не витребовують спірні рішення. У справі ніде не міститься посилання на те, що вказані рішення неможливо подати до суду. Докази втрати податкового повідомлення рішення в матеріалах справи відсутні, заходи щодо створення дублікату відповідачем під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не вжиті.
42. Все вищевказане свідчить про те, що бездіяльність судів попередніх інстанцій, яка полягає у недосліджені документу, який є предметом спору, є порушенням принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи.
43. З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, Суд дійшов висновку про необхідність передати справу в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, та № 910132-1319-0464/1 на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій під час розгляду справи порушено норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
44. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення податкового органу від 17 серпня 2018 року №91770-17/64 про опис майна у податкову заставу, Суд звертає увагу на наступне.
45. Враховуючи, що вказана вимога є похідною від позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення, та висновку Суду про необхідність скасування рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, та № 910132-1319-0464/1, рішення судів в частині визнання протиправним та скасування рішення податкового органу про опис майна у податкову заставу, також підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
46. Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.
47. Зважаючи на викладене, з урахуванням статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, та № 910132-1319-0464/1, та визнання протиправним та скасування рішення податкового органу про опис майна у податкову заставу від 17 серпня 2018 року №91770-17/64 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
48. Окрім того, Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття рішення про опис майна у податкову заставу слугував податковий борг по земельному податку з фізичних осіб у сумі 616 386,65 гривень, який виник внаслідок несплати зобов`язань з плати за землю, в тому числі згідно податкового повідомлення-рішення №910132-1319-0464 від 04 червня 2018 року в сумі 320 972,01 гривень та несплати у встановлений термін суми грошового зобов`язання нарахованого контролюючим органом згідно податкового повідомлення-рішення №910132-1319-0464/1 від 27 квітня 2018 року в сумі 320 972,01 гривень.
49. В той же час, суди попередніх інстанцій не дослідити той факт, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року та податкове повідомлення-рішення в результаті несплати, якого виник у позивача податковий борг від 04 червня 2018 року містить абсолютно однаковий номер - № 910132-1319-0464 .
50. Більш того, суди вказали, що підставою скасування рішення про опис майна у податкову заставу, зокрема, є протиправність податкового повідомлення-рішення № 910132-1319-0464 від 27 квітня 2018 року, тоді як підставою для прийняття рішення про опис майна в податкову заставу слугувало податкове повідомлення-рішення №910132-1319-0464 від 04 червня 2018 року. Однак правомірність податкового повідомлення-рішення №910132-1319-0464 від 04 червня 2018 року не було предметом судового розгляду.
51. Що стосується податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464, Суд вважає за необхідне вказати наступне.
52. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
53. За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
54. Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
55. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
56. Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
57. Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
58. Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
59. Як визначено статтею 126 Земельного кодексу України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
60. Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
61. Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
62. При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України).
63. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).
64. Тобто у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.
65. Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 0440/4935/18.
66. За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями (їх частинами), виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
67. Приписи ж пункту 287.6 Податкового кодексу України в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (набрав чинності 01 січня 2015 року), які визначають, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, не спростовують наведених висновків. В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні. Тобто обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.
68. Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
69. За приписами пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
70. Положеннями підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
71. З наведених норм випливає, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
72. Натомість, для відсутності обов`язку сплати земельного податку обов`язковою умовою є отримання позивачем прибутку від використання земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.
73. Зазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 29 липня 2021 року у справі №826/13147/17.
74. В той же час, судами не встановлено отримання позивачем прибутку від використання саме тієї земельної ділянки, за яку податковим органом визначено податкові зобов`язання з земельного податку, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про можливість звільнення ОСОБА_1 від сплати земельного податку.
75. Однак, Суд вважає за необхідне зазначити, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" за 2019 рік у розмірі 320 972,01 гривень податковий орган керувався інформацією наданою в листі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №8-4-0.38-1349/107-17 від 11 вересня 2017 року.
76. Водночас, відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
77. Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
78. Суд вказує на можливість використання податковим органом лише інформації, відображеної у державному земельному кадастрі.
79. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 13 травня 2021 року у справі №826/13362/17.
80. У зазначеному листі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області вказано, що нормативно грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки з кодом ДЗК 72184004 в 2017 року буде складати 2940,92 грн., із застосуванням Кф=2.0.
81. В той же час вказаний лист не містить такої обов`язкової інформації як, зокрема, дані про кількісну характеристику земель (площу), відтак суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що використання листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області під час визначення розміру податкового зобов`язання є порушенням вимог, встановлених законодавством.
82. Суд не спростовує висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2020 року у справі №808/886/16 та застосованого судом апеляційної інстанції, в якому вказано, що чинним законодавством, зокрема пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, не встановлено певну форму, в якій Держгеокадастр повинен надати інформацію на запит контролюючого органу. Разом з тим, надання такої інформації у формі листа, у разі якщо остання відповідає відомостям ДЗК, не може бути безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. В ході розгляду даної справи встановлено, що станом на дату надання листа на запит відповідача вказані у ньому відомості відповідали даним ДЗК, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
83. Разом з тим, Суд вважає недоцільним застосування цього висновку у вказаних правовідносинах, оскільки лист Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, який став підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не містить всієї необхідної інформації для розрахунку податкового зобов`язання.
84. З урахуванням наведеного, Суд приходить до висновку про часткову неправильність правової оцінки судами попередніх інстанції правомірності податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464. Водночас, оскільки суди попередніх інстанції фактично дійшли правильного висновку, щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464, рішення судів попередніх інстанцій в частині оскарження вказаного рішення, підлягають зміні в їх мотивувальній частині.
85. За змістом частин першої, четвертої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
86. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
87. З урахуванням наведеного вище, Верховний Суд дійшов висновків про наявність підстав для зміни мотивувальної частини оскаржуваних рішень в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2019 року №20895-5353-0464 та скасування оскаржуваних рішень в частині задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 квітня 2018 року № 910132-1319-0464, та № 910132-1319-0464/1, та визнання протиправним та скасування рішення податкового органу про опис майна у податкову заставу від 17 серпня 2018 року №91770-17/64 скасувати, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
88. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд