ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/22054/19
адміністративне провадження № К/9901/26700/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №640/22054/19
за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя - Мазур А.С.) від 08 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія суддів у складі - Собківа Я.М., Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.) від 30 вересня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 08 листопада 2019 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, платник податків, позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- №0078804204 від 15 жовтня 2019 року, яким встановлено порушення позивачем граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених статтями 201 та 120 Податкового кодексу України за затримку реєстрації податкових накладних та застосовано до позивача штраф у сумі 1 110 7255, 50 гривень;
№0078884204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення підпунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України призначено штрафні санкції на суму 510,00 гривень;
№0078914204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення підпункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України, призначено штрафні санкції на суму 510,00 гривень;
№0078904204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення статті 3 пункту 1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" призначено штрафні санкції на суму 1,00 гривня;
№0078794204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення пункту 181.1 статті. 181, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, призначено штрафні санкції на суму 988120,00 гривень;
№0078824204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, призначено штрафні санкції на суму 108265,95 гривень;
№0078874204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, призначено штрафні санкції на суму 8541,56 гривень;
№0078734204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, призначено штрафні санкції на суму 193785,98 гривень;
№0078724204 від 15 жовтня 2019 року, яким за порушення пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, призначено штрафні санкції на суму 2325386,61 гривень;
№0076794204 від 07 жовтня 2019 року, яким за порушення статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" донараховано 330185,53 гривень єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та призначено штрафні санкції на суму 61561,07 гривень;
№0076774204 від 07 жовтня 2019 року, яким за порушення частини 10 пункту 2 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" призначено штрафні санкції на суму 133,56 гривень.
Також позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 07 жовтня 2019 року №Ф-47 в розмірі 330185,53 гривень.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи строки давності встановленні пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України податковий борг, визначений оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями підлягає списанню.
Також позивач вказує на те, що відповідач при проведенні перевірки поєднав методологію та наслідки перевірок (документальної та камеральної), відповідно застосував санкції передбачені Податковим кодексом України та нарахував недоїмку за відсутності додаткових обсягів оподаткування.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2020 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
5. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
6. 19 листопада 2020 року до Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому податковий орган просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
7. Ухвалою Верховного Суду справу призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність згідно коду КВЕД 47.81 (роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами) (основний) та 68.20 (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна).
9. На підставі наказу податкового органу від 08 серпня 2019 року № 11167, направлень від 19 серпня 2019 року №№ 1645/26-15-42-04, 1644/26-15-42-04, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві, та плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік, проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача у справі з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року.
10. За результатами планової виїзної перевірки, податковим органом складено акт від 16 вересня 2019 року №36/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1, яким встановлені за позивачем порушення:
пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України - не забезпечення зберігання книги обліку доходів та витрат за період з 06 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року;
пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 1860309,29 гривень, в тому числі по періодах: за 2016 - 415439,29 гривень, 2017 - 500293,60 гривень, 2018 - 944576,40 гривень;
підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України - не перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати найманих працівників в сумі 64975,20 гривень, в т.ч. за січень - грудень 2016 року в сумі - 3931,20 гривень, за січень 2017 року в сумі - 1152,00 гривень, квітень 2017 року в сумі - 576,00 гривень та січень - грудень 2018 року в сумі - 59319,00 гривень;
пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - не перерахування до бюджету військового збору із заробітної плати найманих працівників за січень - грудень 2018 року в сумі - 4943,25 гривень;
пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору за період, що перевірявся, на суму 155025,78 гривень, в тому числі по періодах: за 2016 рік - 34619,94 гривень, за 2017 рік - 41691,14 гривень, за 2018 рік - 78714,70 гривень;
абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого нараховано єдиний внесок, який підлягає сплаті на загальну суму 330185,53 гривень, т.ч. за 2015 рік в сумі 2380,30 гривень, за 2016 рік в сумі 88081,20 гривень, за 2017 рік в сумі 102121,92 грн., за 2018 року в сумі 137602,08 гривень;
пункту 181.1 статті 181, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України - занижено зобов`язання з податку на додану вартість за період, що перевірявся з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року у сумі 952495,00 гривень;
пункту 187.1 статті 187, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивачем не складено та не зареєстровано в ЄРПН грошові кошти в сумі 2730359 гривень.
11. ОСОБА_1 до податкового органу заперечення на акт перевірки не подавала.
12. На підставі акту перевірки прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які направлені позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
13. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимогу протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
IІІ. ОЦІКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій цитуючи норми податкового законодавства, виходили з того, що позивач не навів жодних обґрунтувань та не надав доказів, які б спростовували висновки акту перевірки на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Скаржник у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, вважає рішення необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
16. Позивач вказує на те, що перекладання відповідальності на позивача за нездійснення своїх службових обов`язків співробітниками податкової служби суперечить принципам адміністративного судочинства. Зазначає, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував висновки перевірки викладені в акті перевірки та на підставі якої були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
17. ОСОБА_1 зазначає про недоліки акту перевірки, а саме в останньому, на думку позивача, не наведено, які саме витрати та доходи віднесені позивачем до їх складу, за результатами яких видів господарських операцій, за якою подією, на підставі яких первинних документів, що суперечить вимогам національного законодавства.
18. Також платник податків вказує на ряд процесуальних порушень податкового органу, які позбавляють суд першої інстанції першої інстанції прийняти поданий відзив на адміністративний позов.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
20. До основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
21. Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок оцінки доказів в адміністративних справах.
22. Відповідно до частин першої та другої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
23. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина третя статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
24. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина четверта статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
25. Статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
26. За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
27. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
28. Частинами четвертою - п`ятою вказаної статті встановлено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
29. За приписами частин першої - третьої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
30. Справа № 640/22054/19, на момент перегляду рішень судом касаційної інстанції, складається з двох томів. В першому томі, окрім процесуальних документів суду, наявні адміністративний позов до якого додані копії дванадцяти оскаржуваних рішень та акту перевірки; два однакових відзиви податкового органу на адміністративний позов до яких додані копії оскаржуваних рішень та рішення щодо внесення змін до акту перевірки; процесуальні клопотання позивача у справі до якого додані ухвала Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №0240/2167/18-а та постанова Святошинського районного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року у справі №759/20239/19. В другому томі знаходяться матеріали апеляційного провадження. До апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу не надано жодного документу, який би підтверджував або спростовував висновки акта перевірки.
31. Суд звертає увагу на те, що судом першої інстанції при відкритті апеляційного провадження у справі зобов`язано відповідача подати до суду всі матеріали, що були або мали бути взяті податковим органом до уваги прийнятті рішення з приводу яких подано позов. Проте, окрім оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та вимоги, рішення щодо внесення змін до акту перевірки, відповідачем до суду не подано жодних доказів, що свідчить про невиконання вимог ухвали суду першої інстанції про витребування документів у справі.
32. Як вбачається з інших ухвал судів попередніх інстанцій, протоколів судового засідання в суді першої інстанції, судами попередніх інстанцій повторно будь-які документи у сторін не витребовувалися.
33. Відтак єдині документи, які досліджувалися судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень - це акт перевірки, рішення щодо внесення змін до акту перевірки, оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимога.
34. Відповідно до пункту 2, розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 20.08.2015 № 727 (далі - Порядок) акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
35. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
36. При цьому, в акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 4 розділу ІІ Порядку).
37. Згідно з пунктом 5 розділу ІІ Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
38. Суд звертає увагу на те, що при оформленні акту перевірки не достатньо лише зазначення, наприклад розміру заниження загального оподаткованого доходу та період такого заниження чи розміру безпідставно завищеної суми витрат, принциповим є вказати в акті перевірки за результатами яких видів господарських операцій, за якою подією, на підставі яких первинних документів податковим органом виявлено порушення законодавства.
39. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, дослідивши лише акт перевірки, не встановили дотримання податковим органом вимог Порядку щодо необхідності викладення в акті перевірки всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Інші документи, які б підтверджували або спростовували висновки викладені в акті перевірки також судами попередніх інстанцій не дослідженні.
40. Вищевикладене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального законодавства, яке полягає у неналежному дослідженні доказів у справі.
41. Також Суд звертає увагу на те, що відповідно до процесуального законодавства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
42. Суд вважає, некоректним посилання судів попередніх інстанцій на не спростування позивачем обставин встановлених податковим органом в акті перевірки, з огляду на не встановлення судами факту дотримання податковим органом вимог Порядку щодо необхідності викладення в акті перевірки всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень, не витребування судами у сторін документів, які б на їх думку спростовували або підтверджували висновки викладенні в акті перевірки, не надання податковим органом жодного документі, який би підтверджував позицію відповідача.
43. За наслідками касаційного перегляду, Суд прийшов до висновку про наявність достатніх підстав вважати допущення судами вимог матеріального та процесуального права та необхідності часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій та спрямування справи на новий розгляд. Вимоги скарги про задоволення позовних вимог не підлягають задоволенню.
44. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
45. Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.
46. Зважаючи на викладене, з урахуванням статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
47. Керуючись статтями 250, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд