ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 818/1597/17
адміністративне провадження № К/9901/48295/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №818/1597/17
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожайна країна" до Головного управління ДФС у Сумській області про скасування податкового повідомлення - рішення,
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай країна" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Кононенко З. О., Бондара В. О., Калиновського В. А.) від 12 березня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 27 жовтня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Урожайна країна" (далі - Товариство, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0002821401 від 09 серпня 2017 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 4 049 374,00 гривень, у тому числі: 719 159,00 гривень - основний платіж, 3 330 215,00 гривень за штрафними санкціями.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з висновками викладеними в акті перевірки та прийнятому на їх підставі податковому повідомленні-рішенні категорично не погоджується, оскільки первинні документи, що надавались уповноваженим особам відповідача під час перевірки, свідчать про відсутність з боку Товариства порушень чинного законодавства України. Позивач вказує, що сільгосппідприємство - суб`єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість має право перераховувати кошти зі спецрахунку:
- на погашення вартості придбаних виробничих факторів будь-якого виду, перелічених у підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 215 Податкового кодексу України;
- на виплату орендної плати за землі, що використовуються для виробництва сільгосппродукції, та оренду сільськогосподарської техніки;
- для інших виробничих цілей, прямо пов`язаних із виробництвом і реалізацією сільгосппродукції.
На думку, Товариства сума фіксованого сільськогосподарського податку відноситься до складу постійних загальновиробничих витрат, що свідчить про помилковість висновків податкового органу щодо нецільового використання Товариством, як сільгосппідприємством, коштів акумульованих на спеціальному рахунку.
Також, на переконання позивача, посадовими особами податкового органу було невірно визначено рівень звичайних цін сільськогосподарської продукції, оскільки джерела інформації про такі ціни використовувались без врахування обставин здійснення господарських операцій Товариства.
Окрім того, позивач звернув увагу суду на помилковості винесення одного податкового повідомлення-рішення у випадку виявлення правопорушення визначеного статтями 188, 201 (заниження податку на додану вартість) та статті 209 (нецільове використання коштів) Податкового кодексу України. Позивач вказує на неправильність розрахунку відповідачем штрафних санкцій, відповідно до статті 123.1 Податкового кодексу України.
3. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення №0002821401 від 09 серпня 2017 року.
4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, у квітні 2018 року Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року, залишивши в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року.
6. 18 квітня 2018 року касаційну скаргу Товариства на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі №818/1597/17 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: ОСОБА_1 - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.).
7. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу, а також відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії судового рішення.
8. 11 червня 2018 року до Верховного Суду від податкового органу надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
9. На підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №2222/0/78-20 від 18 листопада 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 15 жовтня 2020 року № 2830/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку".
10. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
11. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Посадовими особами податкового органу проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожайна країна" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 19 липня 2017 року №126/18/28/1401/37078234/49.
13. Перевіркою встановлені порушення Товариством:
- пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України - заниження податку на додану вартість у сумі 768047,02 гривень, у тому числі за лютий 2016 року в сумі 6393,03 гривень, за березень 2016 року в сумі 11436,82 гривень, за квітень 2016 року в сумі 59002,54 гривень, за травень 2016 року в сумі 184348,59 гривень, за липень 2016 року в сумі 2059,23 гривень, за серпень 2016 року в сумі 356421,83 гривень, за вересень 2016 року в сумі 145948,21 гривень, за жовтень 2016 року в сумі 1304,07 гривень, за листопад 2016 року в сумі 132,70 гривень;
- пункту 209.2 та підпункту 209.15.1. пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України - нецільове використання коштів акумульованих на спеціальному рахунку в 2015 року в загальній сумі 1980422,48 гривень, в т.ч. вересень 2015 року в сумі 1030008,68 гривень, жовтень 2015 року в сумі 317221,98 гривень, листопад 2015 року в сумі 316571,58 гривень, грудень 2015 року в сумі 316620,27 гривень.
14. Товариство не погоджуючись із висновками акту перевірки звернулось із запереченням до податкового органу, оскільки вважало висновки вказаного акту необ`єктивними, хибними, надуманими та упередженими.
15. Податковим органом розглянуто заперечення Товариства та частково враховано доводи заперечення по порушенню пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 200 Податкового кодексу України, що позивачем занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість всього в сумі 768 047,02 гривень, у зв`язку з заниженням бази оподаткування при здійсненні господарських операцій з постачання власно вирощених сільськогосподарських культур за цінами меншими за звичайні.
16. На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002821401 від 09 серпня 2017 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 4 049 374,00 гривень, у тому числі: 719 159,00 гривень - основний платіж, 3 330 215,00 гривень за штрафними санкціями.
17. Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем до ДФС України. Відповідно до Рішення ДФС України про результати розгляду скарги №23216/6/99-99-11-01-01-25 від 17 жовтня 2017 року, податкове повідомлення-рішення №0002821401 від 09 серпня 2017 року залишено без змін.
IІІ. ОЦІКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що цільовим використанням акумульованих коштів зі спеціального рахунку вважається фінансування витрат сільськогосподарського підприємства, пов`язаних безпосередньо з веденням сільськогосподарської діяльності, тобто кошти використовуються для компенсації виробничих факторів та інших виробничих цілей. Відтак, суд дійшов висновку, що термін виробничі цілі включає в себе, в тому числі, витрати на сплату податків та обов`язкових платежів, що пов`язані із здійсненням господарської діяльності позивача (виробництвом сільхозпродукції).
19. Щодо розрахунку звичайної ціни товару, суд першої інстанції вказав, що податковим органом застосовано дані, які недоцільно застосовувати у спірних правовідносинах.
20. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кошти із спеціального рахунку (суми податку на додану вартість, не сплачені до бюджету внаслідок користування податковою пільгою) у розмірі 1 980 422,48 гривень позивачем було перераховано не на відшкодування суми податку на додану вартість, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит і не для інших виробничих цілей, а на погашення фіксованого сільськогосподарського податку, що не є використанням коштів у виробничих цілях та свідчить про порушення податкового законодавства.
21. Також суд апеляційної інстанції вказав про те, що Товариством здійснено відхилення договірних цін від звичайних, оскільки позивач реалізовував сільськогосподарську продукцію (кукурудзи, пшениці, соняшнику, сої та ячменю) за нижчими від звичайних цінами, в результаті чого було занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість всього на суму 719 159,02 грн.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
22. Скаржник у касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, вважає рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
23. Позивач вказує, що чинним законодавством не встановлено заборону сплачувати фіксований сільськогосподарський податок зі спеціального рахунку сільськогосподарського товаровиробника. Товариство вважає, що витрати на сплату фіксованого сільськогосподарського податку є використанням таких коштів на виробничі цілі.
24. Крім того, Товариство звертає увагу на те, що податковий орган та суд апеляційної інстанції для визначення ринкових цін використовували інформацію про середні статистичні ціни продажу товарів без встановлених умов такого продажу. При цьому податковий орган не довів факт здійснення операцій з пов`язаними особами, не визначив межі діапазону ринкових цін та не здійснив співставлення економічних та комерційних умов.
25. Також позивач зазначає про незаконне застосування судом апеляційної інстанції пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, внаслідок чого суд незаконно визнав правомірним нарахування Товариству штрафних санкцій.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
27. Пунктами 209.1 та 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
28. Відтак податковим законодавством сільськогосподарським підприємствам надана можливість обрати спеціальний режим оподаткування, у результаті обрання якого сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства виключно з метою:
- відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, або
- за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
29. Аналіз наведених вище норм податкового законодавства, свідчить про те, що використання залишку сум податку зі спеціального рахунку підприємства-сільськогосподарського виробника можливе лише для цілей, пов`язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції.
30. Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 04 червня 2019 року у справі №818/2186/14.
31. Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами у справі, що позивач у справі обрав спеціальний режим оподаткування. У вересні - грудні 2015 року Товариством використано кошти із спеціального рахунку (суми податку на додану вартість, не сплачені до бюджету внаслідок користування податковою пільгою) на погашення фіксованого сільськогосподарського податку.
32. Відповідно до вимог податкового законодавства в редакції чинній до 01 січня 2015 року платником фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків (пункт 301.1 статті 301 Податкового кодексу України).
33. Глава 2 розділу XIV "Спеціальні податкові режими" Податкового кодексу України в редакції чинній до 01 січня 2015 року регулювала умови та порядок сплати фіксованого сільськогосподарського податку, зокрема визначала особливості оподаткування платників податку окремими податками. Відповідно до пункту 307.1 статті 307 вказаного Кодексу реєстрація особи як платника фіксованого сільськогосподарського податку надає особі ряд пільг щодо сплати окремих видів податків (платники податку не є платниками таких податків і зборів: а) податку на прибуток підприємств; б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва); в) збору за спеціальне використання води; г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).
34. Відтак особи, яка обрали спеціальний режим оподаткування та є платниками фіксованого сільськогосподарського податку наділені рядом суттєвих пільг, якими не наділені особи, які не обрали вказані режими оподаткування або позбавленні можливості їх обрати.
35. В той же час реєстрація особи платником фіксованого сільськогосподарського податку зобов`язує, зокрема, в строки та розміри встановлені законодавством сплачувати вказаний податок.
36. Беззаперечно фіксований сільськогосподарський податок пов`язаний з діяльністю особи, яка його сплачує, оскільки його платником може бути лише сільськогосподарський товаровиробник. В той же час сплата вказаного податку є обов`язок платника податків, встановлений законодавством України. Сплата фіксованого сільськогосподарського податку не впливає (забезпечує) на виробництво сільськогосподарської продукції, а відтак його сплата суперечить вимогам статті 209 Податкового кодексу України.
37. Предметом дослідження судів попередніх інстанцій слугувало питання можливості сплати зі спеціального рахунку фіксованого сільськогосподарського податку, в той же час, у Суду виникають питання щодо того, який саме платіж здійснено Товариством зі спеціального рахунку.
38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у перевіряємому періоді був платником фіксованого сільськогосподарського податку. При цьому, відповідно до акта перевірки, перевірка проводилася за період з 01 квітня 2014 року до 31 березня 2017 року.
39. Встановлюючи, що Товариством у вересні - грудні 2015 року сплачено фіксований сільськогосподарський податок, судами попередніх інстанцій не встановлено необхідність його сплати у вказаному періоді, з огляду на те, що з 01 січня 2015 року з Податкового кодексу України виключено такий обов`язковий платіж як фіксований сільськогосподарський податок (відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII), відтак у позивача відпала необхідність сплати вказаного податку.
40. З огляду на відсутність необхідності сплати фіксованого сільськогосподарського податку у вересні - грудні 2015 року, судам попередніх інстанцій необхідно з`ясувати, який саме платіж сплачено позивачем у вказаний період зі спеціального рахунку в розмірів загальній сумі 1980422,48 гривень, в т.ч. вересень 2015 року в сумі 1030008,68 гривень, жовтень 2015 року в сумі 317221,98 гривень, листопад 2015 року в сумі 316571,58 гривень, в грудні 2015 року в сумі 316620,27 гривень і чи можливо сплатити даний платіж зі спеціального рахунку.
41. Щодо визначення порушень в частині застосування звичайних цін, Суд звертає увагу на те, що як встановлено судами попередніх інстанцій з метою визначення інформації про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутністю однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах (далі - ринкові ціни), у ході перевірки посадовою особою контролюючого органу було використано загальнодоступні джерела інформації, а саме:
- дані Інтернет сайту Аграрної біржі (agrex.gov/ua) про ціни на сільськогосподарську продукцію, що реалізується сільськогосподарськими підприємствами України на території України;
- статистичну інформацію, надану Головним управлінням статистики у Сумській області листом від 16 грудня 2016 року за №04.4-82-3561, про ціни реалізації сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими підприємствами Сумської області;
- інформацію про ціни реалізації сільськогосподарської продукції, які діяли відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", Методики визначення мінімальної та максимальної інвентаризаційної ціни об`єкта державного цінового регулювання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року №159, згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 вересня 2016 року №305.
42. Відповідно до абзаців першого-четвертого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
43. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
44. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" (далі - Закон) він визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.
45. У статті 2 вказаного Закону наведені визначення термінів для цілей цього Закону, які вживаються у таких значеннях, зокрема:
Аграрна біржа - юридична особа, створена згідно із Законом України "Про товарну біржу", яка підпадає під регулювання норм такого закону і статей 279 - 282 Господарського кодексу України (з урахуванням особливостей, визначених цим Законом) та надає послуги суб`єктам господарювання з укладення біржових договорів (контрактів) щодо сільськогосподарської продукції, товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення розрахунково-клірингової діяльності за ними (пункт 2.1).
Аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції (пункт 2.2).
Державна аграрна інтервенція - продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності Державна аграрна інтервенція поділяється на товарну та фінансову. Товарна інтервенція - продаж сільськогосподарської продукції при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом продажу товарних деривативів. Фінансова інтервенція - придбання сільськогосподарської продукції при падінні оптових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня, яка здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів (пункт 2.5).
Організований аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів (контрактів) і правилами Аграрної біржі (пункт 2.12).
46. Статтею 3 Закону встановлено, що держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції (далі - державне цінове регулювання), встановлюючи мінімальні та максимальні інтервенційні ціни, а також застосовуючи інші заходи, визначені цим Законом, при дотриманні правил антимонопольного законодавства та правил добросовісної конкуренції (пункт 3.1). Зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну інтервенційну ціну та не вищому за максимальну інтервенційну ціну. Держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України (пункт 3.2).
47. Відповідно до підпункту 3.3.1 пункту 3.3 статті 3 Закону пшениця, соняшник, кукурудза та соя є об`єктами державного цінового регулювання.
48. На виконання Закону постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 159 затверджена Методика визначення мінімальної та максимальної інтервенційної ціни об`єкта державного цінового регулювання (втратила чинність 01 квітня 2021 року), і на кожний маркетинговий період наказами Міністерства аграрної політики та промисловості України встановлювалися мінімальні і максимальні інтервенційні ціни.
49. За позицією податкового органу, позивач при визначенні бази оподаткування за операціями з продажу пшениці, соняшника, кукурудзи та сої у 2016 році не міг зазначати ціни менші ніж встановлені зазначеними наказами мінімальні інтервенційні ціни (для кукурудзи) та інформацією, яка міститься на офіційному сайті Аграрної біржі та наданою Головним управлінням статистики у Сумській області (для пшениці, соняшника та сої).
50. Проте системний аналіз наведених норм Закону свідчить про те, що держава здійснює регулювання гуртових цін окремих видів сільськогосподарської продукції лише в межах організованого аграрного ринку, натомість за межами цього ринку цінове регулювання державою не здійснюється.
51. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №818/309/18 та від 23 березня 2020 року у справі №240/6150/18.
52. З огляду на вказане, Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено операції з продажу сільськогосподарської продукції, за результатами яких, як стверджує податковий орган занижено податок на додану вартість. Судами не встановлено чи здійснено Товариством постачанням товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню, чи пов`язані вказані операції з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів (контрактів) і правилами Аграрної біржі, чи, можливо, вказані операції здійснювалися за межами організованого аграрного ринку, що не потребує цінового регулювання державою.
53. В той же, час Суд вважає, за необхідне звернути увагу на недоцільності посилання податкового органу, при визначені найнижчих можливих цін реалізації сільськогосподарських культур у спірний період, на статистичну інформацію, надану Головним управлінням статистики у Сумській області листом від 16 грудня 2016 року за №04.4-82-3561 та наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 вересня 2016 року №305, навіть у випадку встановлення, що Товариство здійснювало операції в межах організованого аграрного ринку.
54. До вказаного висновку, Суд дійшов перш за все у зв`язку з тим, і наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України, і лист, яким надана інформація Головним управлінням статистики у Сумській області, датовані другою половиною 2016 року (вересень та грудень), тоді як податкові зобов`язання, на думку податкового органу, занижені в період лютий - травень, липень - листопад 2016 року, що свідчить про неможливість застосування інформації у вказаних документах до вересня та грудня 2016 року відповідно.
55. Більш того, Суд звертає увагу на те, що в самому листі Головного управління статистики у Сумській області вказано про те, що наведені в цьому листі середні ціни призначені для статистичних цілей і не можуть використовуватися для інших цілей.
56. Щодо посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 123 Податкового кодексу України, Суд звертає увагу на наступному.
57. Підставою адміністративного позову є обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають особі право звернутися до адміністративного суду з вимогами щодо адміністративного органу.
58. Судами попередніх інстанцій не надано жодної оцінки доводам адміністративного позову, щодо правильності застосування статті 123 Податкового кодексу України, що свідчить про те, що судами не оцінено одну з підстав адміністративного позову. Цитування статті 123 Податкового кодексу України судом апеляційної інстанції не свідчить про надання оцінки доводам адміністративного позову. Зазначений факт позбавляє Суд касаційної інстанції перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій вказаної норми Кодексу.
59. За наслідками касаційного перегляду, Суд прийшов до висновку про наявність достатніх підстав вважати допущення судами вимог матеріального та процесуального права та необхідності часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій та спрямування справи на новий розгляд. Вимоги скарги про задоволення позовних вимог не підлягають задоволенню.
60. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
61. Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.
62. Зважаючи на викладене, з урахуванням статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд