ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
Київ
справа №460/5355/20
адміністративне провадження №К/9901/26354/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №460/5355/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року (суддя Дудар О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року (головуючий суддя - Хобор Р.Б., судді: Сеник Р.П., Судова-Хомюк Н.М.),-
ВСТАНОВИВ:
18 липня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення позивачу як платнику єдиного внеску ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування єдиного соціального внеску з 2017 по 2020 роки включно;
- зобов`язати відповідача скасувати нарахування єдиного соціального внеску з 2017 по 2019 роки включно;
- визнати протиправним та скасувати рішення від 1 жовтня 2019 року №0024145305, від 15 листопада 2019 року №0118765305;
- визнати протиправною та скасувати вимогу від 13 лютого 2020 року №Ф-6064-53;
- зобов`язати відповідача повернути кошти в сумі 27975,34 грн, сплачені за незаконно нарахований єдиний соціальний внесок.
Вимоги адміністративного позову вмотивовано тим, що відповідач незаконно нараховував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач не перебував на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. При цьому вимоги відповідача про сплату єдиного внеску за 2017-2018 роки у сумі 27975,34 грн були виконані та єдиний внесок на зазначену суму сплачений. Водночас, після прийняття Верховним Судом постанови від 2 вересня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19 виявилось, що зазначені вимоги контролюючого органу були безпідставні та незаконні. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) не передбачає обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Разом з позовом, позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке вмотивоване тим, що жодне з оскаржуваних рішень не було направлено відповідачем на адресу проживання і реєстрації позивача: АДРЕСА_1 . Про існування боргу ОСОБА_1 дізнався випадково, а саме 22 травня 2020 року у нотаріуса, який повідомив йому про існування трьох виконавчих проваджень. 8 липня 2020 року у відповідь на заяву позивача ГУ ДФС надало копії оскаржуваних у цій справі рішень від 1 жовтня 2019 року та від 15 листопада 2019 року.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії залишив без розгляду.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року скасував. Адміністративний позов в частині скасування рішень ГУ ДФС про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0024145305 від 1 жовтня 2019 року, № 0118765305 від 15 листопада 2019 року, вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску № Ф-6064-53 від 13 лютого 2020 року; визнання протиправними дій ГУ ДФС про встановлення ОСОБА_1 як платнику єдиного внеску ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування єдиного соціального внеску за 2017 - 2020 роки за період з 1 січня 2017 року по 17 січня 2020 року; зобов`язання ГУ ДФС скасувати нарахування єдиного соціального внеску за 2017 - 2019 роки за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року та повернути сплачені кошти в сумі 27975,34 грн - залишив без розгляду. Справу №460/5355/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в частині вимоги про визнання протиправними дій ГУ ДФС щодо нарахування єдиного соціального внеску за 2020 рік за період з 18 січня 2020 року по 18 липня 2020 року направив на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини.
ОСОБА_1 з 1 грудня 2003 року по 19 грудня 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець за основним видом діяльності: 69.10 Діяльність у сфері права. Місце проживання: АДРЕСА_2 .
1 жовтня 2019 року відповідач прийняв рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0024145305, відповідно до якого застосував штраф в сумі 1207,02 грн та нарахував пеню в сумі 267,76 грн.
15 листопада 2019 року відповідач прийняв рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0118765305, відповідно до якого застосував штраф в сумі 3465,54 грн та нарахував пеню в сумі 9413,43 грн.
13 лютого 2020 року ГУ ДФС сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6064-53 на суму 17654,65 грн, у тому числі: 4775,68 грн - недоїмка, 3465,54 грн - штраф, 9413,43 грн - пеня.
Зазначені рішення та вимога були надіслані позивачу на адресу АДРЕСА_2, 4 жовтня 2019 року, 26 листопада 2019 року та 17 лютого 2020 року відповідно. Однак, указані рішення повернулись на адресу податкового органу із відміткою "за зазначеною адресою не проживає".
Залишаючи адміністративний позов без розгляду повністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернуся до суду поза межами строків, встановлених абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI. Суд відхилив доводи позивача про пропуск строку звернення до суду з поважних причин з огляду на неналежне надіслання спірних рішень і вимоги, а саме за адресою реєстрації та проживання, оскільки згідно з вимогами пункту 70.7 статті 70 ПК України саме на платника податків покладено обов`язок із повідомлення про зміну місця проживання. Проаналізувавши приписи пункту 42.2 статті 42, пункту 58.3 статті 58, пункту 59.1 статті 59 ПК України, Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 червня 2017 року №610 (далі - Порядок №610), суд дійшов висновку, що спірні рішення та вимога, надіслані на попередньо вказану позивачем податкову адресу, є врученими у день, вказаний органом поштового зв`язку в повідомленнях із зазначенням причини невручення.
Суд першої інстанції також врахував, що згідно з обставинами, наведеними позивачем в адміністративному позові, останній ще в кінці 2019 року в електронному кабінеті платника податків самостійно виявив існування боргу з єдиного внеску в сумі 9413,43 грн. При цьому позивач вирішив, що за наслідками внесення державним реєстратором 19 грудня 2019 року запису про припинення ним підприємницької діяльності податковий орган виправить допущену ним помилку щодо наявності боргу.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та частково залишаючи без розгляду адміністративний позов, апеляційний суд погодився з наведеними вище висновками про пропуск позивачем десятиденного строку звернення до суду в частині оскарження спірних рішень і вимоги, а поважних причин такого пропуску не навів.
Водночас, на позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення позивачу як платнику єдиного внеску ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки, а також зобов`язання ГУ ДФС скасувати нарахування за 2017-2019 роки і повернути сплачені кошти в сумі 27975,34 грн, на переконання апеляційного суду, поширюється шестимісячний строк звернення до суду. При цьому суд зауважив, що у період з 19 липня 2018 року по 11 листопада 2019 року позивач сплачував єдиний внесок за 2017-2019 роки, відтак, станом на 11 листопада 2019 року достовірно знав про нарахування йому єдиного внеску за ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставне залишення без розгляду позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача із нарахування єдиного соціального внеску за період з 18 січня 2020 року по 18 липня 2020 року. Водночас, в іншій частині ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 2 вересня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19 як на підставу для поновлення пропущеного строку були відхилені апеляційним судом, оскільки процесуальний закон таких підстав не містить.
Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду повністю та частково і ухвалити нове рішення про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що саме з 8 липня 2020 року (з дати отримання відповіді ГУ ДФС від 19 червня 2020 року) позивачу стало відомо, що йому як платнику єдиного внеску було встановлено ознаку незалежної професійної діяльності та про наявність спірних у цій справі рішень та вимоги. При цьому жодні заяви про взяття на облік як фізичної особи, що має намір проводити незалежну професійну діяльність, ним не подавались.
На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що ще з 7 листопада 2013 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, тому у відповідача були відсутні підстави для направлення оскаржуваних рішень на адресу, за якою позивач не проживав: АДРЕСА_2 . Ці обставини позивач вважає поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Водночас, відповідач при направленні рішень та вимоги на стару адресу не надав доказів того, що саме ця адреса на час направлення поштової кореспонденції була адресою місцезнаходження ОСОБА_1 як фізичної особи.
Скаржник наголосив, що обов`язок фізичної особи із подання до контролюючого органу відомостей про, зокрема, зміну місця проживання, встановлено Положенням про реєстрацію фізичних осіб в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822 (далі - Положення №822). Разом з тим, указаний нормативно-правовий акт не діяв станом на 2013 рік (на час зміни ОСОБА_1 місця реєстрації і проживання).
Скаржник вважає, що висновки, викладені судами в оскаржуваних рішеннях, суперечать приписам пункту 70.6 статті 70 ПК України. За змістом наведеної норми відповідач мав бути повідомлений відповідним державним органом про нове місце реєстрації ОСОБА_1
Верховний Суд ухвалою від 23 вересня 2021 року відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Зазначено, що всупереч вимог статті 42 ПК України позивач не повідомляв контролюючий орган про зміну податкової адреси у період з 2018 по 2020 рік. Відтак, відповідні документи вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. При цьому зі змісту адміністративного позову слідує, що позивач визнає, що у грудні 2019 року йому було відомо про наявність у нього заборгованості із сплати єдиного внеску.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Справа № 460/5355/20 в частині позовних вимог, що були направлені апеляційним судом для продовження розгляду до суду першої інстанції, колегією суддів не переглядається.
Щодо висновків судів попередніх інстанцій про наявність у платника податків права на оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та вимоги про сплату єдиного внеску у строки, визначені абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI, колегія суддів зазначає наступне.
Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вищенаведені правові положення свідчать, що законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.
Закон №2464-VI як зазначено в його преамбулі, є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац восьмий частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI).
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзац дев`ятий частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI).
Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, керувався усталеною на той час правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої строк для звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску становить десять днів, який обчислюється або з дня отримання платником такої вимоги, або з моменту отримання платником ЄСВ рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду скарги на вимогу (адміністративне оскарження).
Однак, Верховний Суд у складі судової палати з розгляд справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19 відступив від висновків, викладених у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 8 серпня 2019 року у справі № 480/106/19, від 19 березня 2020 року у справі №140/1757/19, від 28 травня 2020 року у справі № 200/11547/19-а, від 11 лютого 2021 року у справі №580/3380/19 та інших з аналогічною правовою позицією.
У постанові від 25 лютого 2021 року Верховний Суд сформулював правову позицію, що строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги. Судова палата дійшла висновку, що Закон № 2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку. Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону № 2464-VI.
При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ, за умови попереднього використання позивачем процедури адміністративного оскарження такої вимоги, це не змінює підхід до нормативного розуміння застосування строку звернення до суду у справах цієї категорії.
Станом на дату ухвалення апеляційним судом постанови у цій справі (27 квітня 2021 року) наведена постанова Верховного Суду у справі №580/3469/19 вже була оприлюднена. Відтак, враховуючи, що зміна судової практики відбулася в бік розширювального тлумачення норм права, які регулюють питання тривалості строку звернення до суду з позовом у подібних правовідносинах, зазначена позиція підлягала врахуванню та застосуванню судом апеляційної інстанції. Разом з тим, зі змісту постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року слідує, що суд помилково пого