ПОСТАНОВА
Іменем України
17 листопада 2021 року
Київ
справа №340/1673/20
провадження № К/9901/30472/21, К/9901/30528/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В., Мартинюк Н. М.
секретаря судового засідання - Жидецької В. В.,
за участі
представника відповідача Офісу Генерального прокурора - Дикого О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами Кіровоградської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Черниш О. А., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Дурасової Ю. В., суддів: Божко Л. А., Лукманової О. М.
І. Суть спору
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення від 09 квітня 2020 року № 351 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки", прийняте кадровою комісією № 2;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року № 78к, яким його звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
1.3. поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Кіровоградської обласної прокуратури (до перейменування - відділ процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
1.4. стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.
2. В мотивування позову зазначає, що з 1998 року працював в органах прокуратури, а починаючи з липня 2017 року обіймав посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Кіровоградської області.
Однак, наказом прокурора Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року № 78к позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року.
Позивач стверджує, що його звільнення є незаконним, оскільки підстав для видання спірного наказу, передбачених цією нормою, як-то реорганізація, ліквідація або скорочення штату прокуратури Кіровоградської області, на час його звільнення не було. Натомість оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий на підставі рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року № 351 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.
Позивач наполягає на протиправності вказаного рішення Другої кадрової комісії як такого, що прийняте без урахування його скарги від 05 березня 2020 року, яка стосувалися процедури проведення атестації. Загалом позивач зазначив, що накази Генерального прокурора, якими регламентовано порядок проходження прокурорами атестації та створено кадрові комісії, не відповідають вимогам законодавства, у встановленому порядку не оприлюднені та не занесені до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Позивач наголошує, що програмне забезпечення, комп`ютерна програма, яка використовувалася Офісом Генерального прокурора під час проведення іспиту у формі анонімного тестування на загальні та навички з використанням комп`ютерної техніки повинна бути сертифікована у відповідності до вимог законодавства. Натомість, Офіс Генерального прокурора не надав відомостей про належне та законне використання автоматизованого інструменту вимірювання психологічних та інших характеристик особистості "Psymetrics". За таких обставин позивач вважає використання Офісом Генерального прокурора автоматизованого інструменту вимірювання психологічних та інших характеристик особистості "Psymetrics" неправомірним.
Стверджує, що зазначені у сукупності обставини є підставами для скасування спірних рішення та наказу. Крім того, в оскаржуваному наказі про звільнення відсутня правова визначеність підстав звільнення, а вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення лише на норму пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Відсутність настання обставин, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", зокрема ліквідації, реорганізації органу, також свідчить про протиправність наказу про звільнення.
Вважаючи дії відповідачів незаконними, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про поновлення його на посаді.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 з 20 липня 1998 року працював на різних посадах в органах прокуратури, а починаючи з 06 квітня 2017 року позивач обіймав посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Кіровоградської області.
4. У жовтні 2019 року на підставі пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19 вересня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву від 08 жовтня 2019 року про переведення його на посаду в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
5. Згідно з наказом Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року № 358 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
6. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року № 351 "Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора" днем початку роботи Офісу Генерального прокурора" визначено 02 січня 2020 року.
7. З метою проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур за наказами Генерального прокурора утворено дві кадрові комісії. Так, наказом від 07 лютого 2020 року № 77 створено Першу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур, наказом від 07 лютого 2020 року № 78 створено Другу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
8. Першою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур на засіданні прийнято рішення, оформлене протоколом № 1 від 20 лютого 2020 року, яким сформовано графіки складання іспитів у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки на 2-5 березня 2020 року. При цьому позивача включено до І групи прокурорів, які складають іспит 05 березня 2020 року під номером 386. Вказаний графік оприлюднено на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
9. За результатами складеного іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувся згідно з графіком 05 березня 2020 року, ОСОБА_1 набрав 72 бали, що зафіксовано у відомості про результати тестування.
10. 05 березня 2020 року Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур ухвалено рішення № 3 "Про допуск прокурорів до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навичкам з використанням комп`ютерної техніки", яким зокрема ОСОБА_1 допущено до етапу складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички.
11. Того ж дня ОСОБА_1 складав іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки та набрав за вербальний блок 81 бал, за абстрактно-логічний блок 90 балів, а середній арифметичний бал склав 86, що зафіксовано у відомості про результати тестування.
12. Таким чином Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур на засіданні 05 березня 2020 року сформовано список осіб, які 05 березня 2020 року не пройшли іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, набравши менше 93 балів та, включивши позивача до цього списку у І групі під номером 29 (додаток 7 до протоколу № 2 від 05 березня 2020 року).
13. Не погоджуючись з результатами іспиту, позивач 05 березня 2020 року подав голові Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур скаргу, в якій просив надати йому можливість повторно скласти іспит, посилаючись на те, що у ході складання вербального тесту комп`ютер працював некоректно, із затримками, що скорочувало час на вирішення питань тесту та вплинуло на результат іспиту. Вказав, що згідно з графіком іспит мав розпочатися о 16:30 год., натомість фактично розпочався після 17:00 год., що негативно вплинуло на результат тестування, зважаючи на тривалий час очікування, нервозність та стрес.
14. На засіданні Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, оформленому протоколом № 5 від 09 квітня 2020 року, розглядалося питання щодо ухвалення рішень про неуспішне проходження атестації прокурорами, які за результатами тестування на загальні здібності та навички набрали менше 93 балів. До переліку осіб, які 03 і 05 березня не пройшли іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички і набрали менше 93 балів, включено ОСОБА_1 (додаток 2 до протоколу № 5 від 09 квітня 2020 року).
15. Так, за наслідками розгляду вказаного питання 09 квітня 2020 року Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур ухвалено рішення № 351 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки" про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
16. На підставі вказаного рішення прокурор Кіровоградської області, керуючись статтею 11 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", видав наказ від 29 квітня 2020 року № 78-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Кіровоградської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
17. Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року, позовні вимоги задовольнив.
18. Такі свої рішення суди мотивували тим, що ні реорганізація, ні ліквідація Прокуратури Кіровоградської області, де був працевлаштований позивач, не відбувалася. Оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, а наказ про звільнення із займаної посади видано з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач підлягає поновленню на посаді.
IV. Касаційне оскарження
19. Представник Кіровоградської обласної прокуратури подав касаційну скаргу з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
Так, автор указує, що, застосовуючи положення статті 235 Кодексу законів про працю України, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18, від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі № 826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі № 826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15.
Крім того, автор скарги посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 7, пункту 3 частини першої статті 11, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пунктів 7, 9, 16, 17 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX), підпункту 2 пункту 8 розділу І, пункту 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03 жовтня 2019 року, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX як визначеної цим Законом підстави звільнення прокурорів.
При цьому, скаржник указує, що звільнення позивача з посади та з органів прокуратури відбулося на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX.
20. Своєю чергою представник Офісу Генерального прокурора також подав касаційну скаргу з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
Так, автор посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 7, 9, 13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX), підпункт 2 пункту 8 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03 жовтня 2019 року, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX як визначеної цим Законом підстави звільнення прокурорів. При цьому, Офіс Генерального прокурора указує, що звільнення позивача з посади та з органів прокуратури відбулося на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX.
Крім того, скаржник із посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 353 КАС України зазначає про недослідження судами публікації, що міститься на вебсайті Офісу Генерального прокурора 28 лютого 2020 року в розділі "Новини" повідомлення стосовно чіткого визначення кадрових комісій, відповідальних за проведення атестації.
21. Верховний Суд ухвалами від 06 вересня 2021 року відкрив та об`єднав касаційні провадження за скаргами Кіровоградської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2021 року.
22. Позивач подав відзив на касаційні скарги, в якому, наполягаючи на безпідставності останніх, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Стверджує, що програмне забезпечення, комп`ютерна програма, яка використовувалася Офісом Генерального прокурора під час проведення іспиту у формі анонімного тестування на загальні та навички з використанням комп`ютерної техніки повинна бути сертифікована у відповідності до вимог законодавства. На думку позивача, вказане нівелює всі наслідки такого тестування та є самостійною підставою для задоволення позову.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
23. Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
26. За змістом статей 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
27. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
28. Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
29. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
30. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
31. Статтею 14 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
32. У тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
33. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
34. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
35. Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
36. Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
37. На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
38. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
39. Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
40. Згідно з пунктом 173 групи 2 Графіка складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки на загальні здібності та навички (другий етап) призначено на 04 березня 2019 року із 16 год 30 хв до 17 год 10 хв.
41. Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
42. Згідно з пунктом 7 Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
43. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
44. Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
45. Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
46. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
47. За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
48. Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду в справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)).
49. Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду в справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 і № 59330/00, ECHR 2004) і пп. 22 - 25 рішення Суду в справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа №26713/05). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пп. 43 - 48 рішення Суду в справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04).
50. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).