ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 620/4274/20
адміністративне провадження № К/9901/12594/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року (головуючий суддя: Клопот С.Л.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року (колегія суддів: Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі № 620/4274/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював на посаді судді Щорського районного суду Чернігівської області, однак суддівську винагороду за спірний період йому нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України "Про Державнийй бюджет України на 2020 рік", а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
Короткий зміст судового рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 16, м.Чернігів,14000), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області (вул. Реміснича, 27, м. Чернігів, 14000) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу". Суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач має керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить ст. 130 Конституції України. Виходячи з вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосував норми Конституції України, як норми прямої дії. Разом з тим, суд урахував, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Колегія суддів апеляційного суду також додала, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
12 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратили чинність 28.08.2020, а до цього часу були чинними і на підставі цієї статті здійснювалось нарахування і виплата позивачу суддівської винагороди. Вказує, що рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивності та змінюють законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України таких рішень. Таким чином, вважає висновки судів попередніх інстанцій безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Суду від 02 листопада 2021 року клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про зупинення виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року - задоволено та зупинено виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі №620/4274/20 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Підставою для відкриття провадження є посилання скаржника на п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Ухвалою Суду від 17 листопада 2021 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" від 27 червня 2013 року №352/2013 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Щорського районного суду Чернігівської області.
За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року.
За період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) згідно з преамбулою до Закону, визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону №553-IX. За текстом цього Рішення, указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження слугували посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно застосування обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
03 березня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі №340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 03 березня 2021 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону №553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу №340/1916/20 на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
Так, відповідачем у справі №340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду Гончара В.М. із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплати недоотриманої частини, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.
Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
У постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі №340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.
Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, вони теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Щорського районного суду Чернігівської області та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.
Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року в справі №340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи №340/1916/20 позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплати недоотриманої частини, є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Щорського районного суду Чернігівської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.
Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача, якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковими.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі №160/12091/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 560/6212/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 200/5490/20-а, від 05 серпня 2021 року у справі №160/12182/20, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20 та інших.
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до п.1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплати недоотриманої частини, є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд.
Зважаючи на те, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог зобов`язального характеру підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстави для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -