ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа №488/4938/19
провадження №51-353км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Антонюк Н.О.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Шевченко О.О.,
захисник Алейнік В.А. ( в режимі відеоконференції),
засуджений ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Алейніка В.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Миколаєві, проживає у АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Алейнік В.А., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про скасування ухвали суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Свої доводи захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не надав належної оцінки апеляційним вимогам захисника, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції залишено без відповідної уваги доводи апеляційної скарги щодо суперечливості показань свідка ОСОБА_2 та потерпілого щодо опису моменту потрапляння засудженого в будинок потерпілого.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит цього свідка та потерпілої з метою усунення неточностей у їх показаннях.
Вважає, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував надання переваги показанням потерпілого порівняно з показаннями самого засудженого.
Також вказує, що апеляційним судом не взято до уваги доводи захисника щодо відсутності належних доказів того факту, що засуджений погрожував ножем потерпілому.
Зазначає, що апеляційним судом також не надано оцінки доводам засудженого щодо необхідності правильно кваліфікувати його дії як таємне викрадення майна .
Крім того, вважає, що залишились поза увагою апеляційного суду та не усунуті в ході апеляційного розгляду суперечності між показаннями свідка, потерпілого та засудженого щодо способу та мети потрапляння до житла потерпілого, перебігу та хронології подій, що там відбувались.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього особисто належного йому майна на користь держави.
На підставі ст.71 КК України та за правилами ст.72 КК України за сукупністю злочинів покарання, призначене вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2019 року у вигляді штрафу на користь держави в сумі 850 грн, - виконано самостійно.
Вирішено долю речових доказів.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційні скарги прокурора Миколаївської прокуратури та захисника Алейніка В.А в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 травня 2020 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.
Як установлено судами, ОСОБА_1 21 листопада 2019 року приблизно о 19:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючись корисливим умислом, спрямованим на незаконне заволодіння чужим майном, прийшов до місця мешкання свого знайомого ОСОБА_3 в АДРЕСА_2, та незаконно проник до приміщення вказаного будинку. Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 завдав ОСОБА_3 численні удари (не менше шести) руками та каструлею, яку взяв у будинку, у ділянку голови, тулуба та нижніх кінцівок потерпілого, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді припухлості м`яких тканин голови, саден спини, лівої гомілки, синців лівої гомілки та правого стегна, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, а надалі, погрожуючи застосуванням кухонного ножа до потерпілого, який він підібрав у будинку, відкрито заволодів планшетом марки "ASUS NEXUS" вартістю 1632,80 грн, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму. З викраденим майном засуджений з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор просив залишити вирок без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з положеннями ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги ст.419 КПК України, оскільки залишено без відповідної уваги доводи його апеляційної скарги, не надано на них вичерпних відповідей, є безпідставними.
Так, згідно з положеннями ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Крім того, при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.
Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та непідтвердження їх належними доказами, виклав вимогу про скасування вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_1 та ухвалення нового вироку, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та призначити йому покарання в межах санкції вказаної статті.
Обґрунтовуючи свої доводи, які по суті фактично є аналогічними тим, що наведені в касаційній скарзі, захисник стверджував, що суд першої інстанції помилково визнав доведеною наявність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, та кваліфікуючої ознаки - проникнення в житло.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, перевірив вказані доводи захисника та, погодившись з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, правильно зазначив, що в діях засудженого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги захисника щодо необхідності зміни правової кваліфікації дій засудженого на таємне викрадення чужого майна, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що підстави для такої зміни відсутні, оскільки місцевий суд, дослідивши та проаналізувавши сукупність зібраних доказів, визнав поза розумним сумнівом наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
Так, судом було встановлено, що умисел на заволодіння чужим майном у засудженого виник ще до появи в будинку потерпілого, а показаннями останнього в суді підтверджено, що з боку засудженого мало місце незаконне вторгнення до будинку потерпілого з розкладним ножем у руці. При цьому, незважаючи на вимогу покинути будинок, засуджений надягнув на голову потерпілого капюшон, нахилив його до підлоги, від чого потерпілий впав на спину, а засуджений завдавав йому удари по голові, руках та ногах. Коли потерпілий лежав на підлозі, ОСОБА_1 взяв зі столу кухонний ніж та почав розмахувати над ним таким чином, що останній не міг встати. Такі дії засудженого потерпілий сприйняв реально як загрозу своєму життю.
Так, проникнення як кваліфікуюча ознака розбою передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки "проникнення" не має.
При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки "проникнення у житло, інше приміщення чи сховище" в складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 187 КК України, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність в особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.
Така позиція, зокрема, узгоджується з викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа № 569/1111/16) висновком щодо застосування такої норми права, як кваліфікуюча ознака "проникнення у житло, інше приміщення чи сховище" в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.187 КК України.
Вказане підтверджується показаннями самого потерпілого, який пояснив суду, що 21 листопада 2019 року приблизно о 19:00 у двері хтось постукав, він не спитав хто і одразу відчинив двері. На порозі стояв засуджений, у руці він тримав розкладний ніж. Потерпілий не запрошував його до себе в будинок, а став вимагати, щоб той залишив будинок, бо він викликає поліцію. Однак ОСОБА_1 без його дозволу зайшов у будинок, натягнув йому на голову капюшон, нахилив головою до підлоги, від чого він впав на спину та закривав голову, у той час як засуджений бив його руками, ногами та каструлею.
Судом апеляційної інстанції на підтвердження винуватості засудженого також взято до уваги показання свідка ОСОБА_2, надані нею безпосередньо в суді першої інстанції, яка зазначила, що зустрілася того дня з ОСОБА_1 і вони розпивали на вокзалі спиртні напої, потім хотіли продовжити випивати та надалі поїхати в м. Нову Одесу, але грошей на випивку та на дорогу в них не було, тому вони приїхали до якогось будинку в районі Широкої Балки, і ОСОБА_1 сказав, що забере планшет у когось та продасть його. Прийшовши до будинку потерпілого, ОСОБА_1 постукав у двері будинку, йому відчинили і він пройшов. Десь через 10 хвилин ОСОБА_1 повернувся із планшетом.
Вказані показання свідка та потерпілого є послідовними, узгоджуються між собою та іншими доказами у справі.
Тому слушною є позиція апеляційного суду щодо відхилення доводів апеляційної скарги захисника про те, що потерпілий власноруч відкрив двері і такими діями надав згоду на потрапляння засудженого до свого житла та у його діях немає кваліфікуючої ознаки "проникнення в житло".
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та обґрунтовано спростував в ухвалі доводи сторони захисту про те, що в ОСОБА_1 був умисел на таємне викрадення планшета в потерпілого, вказаний умисел у нього виник раптово та він не погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Що стосується доводів захисника про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, то вони є безпідставними виходячи з такого.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Як убачається з носія технічного запису судового процесу, за клопотанням захисника суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову в повторному допиті свідка та потерпілого, яке ним було заявлено з метою усунення неточностей у їх показаннях. Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали кримінального провадження, не знайшов підтвердження посилання захисника щодо відмінності показань свідка та потерпілого, викладених у вироку суду та наданих під час судового розгляду.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження. Непогодження сторони захисту із показаннями свідка та потерпілого не є підставою для повторного дослідження цих доказів.
Крім того, як правильно зазначив апеляційний суд, показання потерпілого і свідка є стабільними, незмінними і повністю узгоджуються між собою та іншими доказами у справі.
Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ч.3 ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Апеляційний суд на виконання вимог ч. 1 ст. 404 КПК України у межах апеляційних скарг захисника та прокурора переглянув вирок суду першої інстанції та ухвалив судове рішення стосовно ОСОБА_1 у порядку, передбаченому КПК України.
Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційних скарг прокурора та захисника, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, в касаційній скарзі захисника не наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та кваліфікації його дій.
Даних про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судового рішення, матеріали провадження не містять.
Підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд