Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 344/14422/19
провадження № 61-2842св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2020 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 26 вересня 1975 року між сторонами укладено шлюб.
Від цього шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на даний час є повнолітньою, має свою сім`ю та проживає окремо.
Спільне життя у них з відповідачкою не склалося, фактично сім`я припинила своє існування, примирення між ними є неможливим.
Позивач вказує, що під час перебування у шлюбі сторонами набуто таке майно: 2-х кімнатна квартира орієнтовною вартістю 16 000,00 дол. США; земельна ділянка площею 0,05 га, орієнтовною вартістю 8 000,00 дол. США, предмети домашнього вжитку.
З урахуванням заяви про зменшення позову ОСОБА_1 просив суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою, поділити спільне майно, набуте за час шлюбу, а саме: визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на квартиру АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 2610197401:18:004:0212), площею 0,05 га, розташовану у садівничому товаристві "Галицький господар" Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради.
При невизнанні за ним права власності на всю квартиру позивач просив суд: визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ земельної ділянки площею 0,05 га, розташовану у садівничому товаристві "Галицький господар" Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ вартості невідкладних витрат на приведення квартири до належного стану в розмірі 21 000,00 грн; зобов`язати відповідачку щомісячно надсилати ОСОБА_1 Ѕ суми всіх комунальних платежів на утримання квартири, частки витрат на утримання будинку і прибудинкової території, на встановлення, обслуговування і повірку лічильників.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не підтримують шлюбні відносини, їхній шлюб існує формально, а тому наявні підстави для його розірвання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позову про визнання права власності за ОСОБА_1 на всю названу вище квартиру та припинення права ОСОБА_2 на Ѕ її частку, суд першої інстанції послався на відсутність для цього законодавчо передбачених підстав.
Так, суд першої інстанції зазначив, що сторонам спірна квартира належить на праві спільної часткової власності - по Ѕ частці кожному, а передбачені частинами першою, другою статті 365 Цивільного кодексу України підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників відсутні.
Також суд першої інстанції вказав, що земельна ділянка приватизована відповідачкою на підставі рішення Хриплинської сільської ради від 25 травня 2006 року, є її особистою приватною власністю, а тому відсутні передбачені законом підстави для поділу вказаного майна в порядку поділу спільного майна подружжя.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що ні аварійний стан спірної квартири, ні розмір витрат на її утримання та обслуговування позивачем належними та допустимими доказами не доведений.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмовлених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити позов в цій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
06 травня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідачка просить суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.
24 травня 2021 року на адресуВерховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2, в якому позивач заперечив проти доводів відповідачки та підтримав вимоги касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
23 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що сторони з 26 вересня 1975 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Від даного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 березня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_2 - по Ѕ частці кожному.
Також встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,05 га, розташованої у садівничому товаристві "Галицький господар" Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 05 жовтня 2007 року.
Вказану земельну ділянку відповідачка отримала шляхом безоплатної приватизації згідно рішення сесії Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради від 25 травня 2006 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу до касаційного суду не оскаржуються, а тому у вказаній частині в касаційному порядку не переглядаються.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).
У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частина третя статті 372 ЦК України).
Відповідно до Закону України "Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя" N 2913-VI від 11 січня 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації".
Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року.
Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався.
При цьому, тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,05 га, розташованої у садівничому товаристві "Галицький господар" Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 05 жовтня 2007 року.
Вказану земельну ділянку відповідачка отримала шляхом безоплатної приватизації згідно рішення сесії Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради від 25 травня 2006 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка приватизована відповідачкою у 2007 році і є її особистою приватною власністю, а тому відсутні передбачені законом підстави для поділу вказаного майна в порядку, передбаченого СК України для поділу спільного майна подружжя.
Крім того, встановлено, що спірна квартира належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності - по Ѕ частки кожному, а тому не підлягає поділу в порядку, передбаченому СК України для поділу спільного майна подружжя.
При таких обставинах, оскільки відсутні передбачені частиною першою та другою статті 365 Цивільного кодексу України підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на все спірне житлове приміщення та для припинення права відповідачки на частку у вказаному нерухомому майні.
Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 Ѕ частки витрат на утримання та обслуговування квартири, що належить сторонам на праві спільної часткової власності, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що позивач не надав суду достатніх належних та допустимих доказів на доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, чим порушив приписи частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України.
При цьому слід ураховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
При таких обставинах суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
До аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).