Постанова
Іменем України
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 308/1992/16
провадження № 61-4608св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - районний відділ Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, підписану адвокатом Мигальчич Людмилою Анатоліївною, на додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 листопада 2019 року в складі судді Бедько В. І. та на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в складі колегії суддів Мацунича М. В., Джуги С. Д., Кожух О. А.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог - районний відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково;
визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль CHEVROLET NIVA 21230, чорного кольору, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіль ВАЗ 2121, зеленого кольору, 1987 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ;
за ОСОБА_1 визнано право власності на автомобіль CHEVROLET NIVA 21230, чорного кольору, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 115 935,0 грн;
за ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль ВАЗ 2121, зеленого кольору, 1987 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 вартістю 35 400 грн;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості автомобіля CHEVROLET NIVA 21230 у розмірі 40 267,5 грн;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1625 грн;
в іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 вересня 2019 року виправлено описку, допущену в рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 серпня 2019 року, виклавши четвертий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості автомобіля CHEVROLET NIVA 21230 у розмірі 40 267,5 грн".
20 вересня 2019 року представник ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення в частині здійснення розподілу судових витрат, яку мотивовано тим, що ОСОБА_1 надала належні і допустимі докази понесених нею під час розгляду справи судових витрат на суму 15 744 грн. Оскільки суд задовольнив позов на 96 %, на її користь підлягають стягненню з відповідача такі судові витрати: 5241,12 грн судового збору; 4800 грн витрат на правову допомогу; 5073,40 грн витрат на проведення експертизи. Вказує, що суд першої інстанції неправильно здійснив розподіл судових витрат, у зв`язку з чим представник позивачки просить здійснити їх перерозподіл пропорційно задоволених позовних вимог та стягнути на її користь 15 114,53 грн.
30 вересня 2019 року представник ОСОБА_2 подала заяву про ухвалення додаткового рішення до рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 серпня 2019 року на підставі статті 270 ЦПК України, оскільки суд не вирішив питання щодо стягнення на його користь витрат на правничу допомогу.
Заява мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи невірно здійснив розподіл судових витрат, оскільки позовні вимоги задоволені частково; судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вважаючи, що позов задоволено на 70 %, просила стягнути з позивачки різницю - 30 % від понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, які підтверджені договором № 18/к від 11 квітня 2019 року про надання правової допомоги та актом наданих послуг.
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції
Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8072,96 грн.
Суд виходив з того, що загальний розмір судових витрат, понесених ОСОБА_1 за мінусом вже стягнутих згідно з рішенням суду від 30 серпня 2019 року, становить 14 036,60 грн (15 661,60 грн - 1625,00 грн = 14 036,60 грн). З урахуванням позовних вимог немайнового та майнового характеру, задоволених судом частково, суд встановив їх пропорційність: для ОСОБА_1 складає 70 %, а для ОСОБА_2 - 30 %, у зв`язку з чим зробив висновок, що розмір витрат для ОСОБА_1 становитиме 9 825,62 грн (70 % від 14 036,60 грн), а для ОСОБА_2 - 1752,66 грн (30 % від 5842,20 грн). Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно їх розміру, суд вирішив зобов`язати ОСОБА_1, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити ОСОБА_2 різницю з метою уникнення обов`язку сторін сплачувати одна одній частину судових витрат. За таких обставин суд зробив висновок, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 8072,96 грн (9825,62 грн - 1752,66 грн = 8072,96 грн).
Сплачений ОСОБА_1 під час розгляду справи судовий збір за отримання звукозапису у загальному розмірі 82,70 грн не підлягає стягненню, оскільки не відноситься до судових витрат, пов`язаних безпосередньо з судовим розглядом справи, передбачених статтею 133 ЦПК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2019 року залишено без задоволення; апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 серпня 2019 року та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2019 року задоволено частково; змінено рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30 серпня 2019 року та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2019 року в частині розподілу судових витрат та стягнуто з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 11 021,01 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час здійснення розподілу судових витрат суд першої інстанції зробив неправильний висновок щодо включення до судових витрат 5824,20 грн, сплачених ОСОБА_2 за послуги адвоката Мигальчич Л. А., оскільки відповідні докази понесення таких витрат подані до суду 30 вересня 2019 року після спливу п`яти днів з дня ухвалення судового рішення, тобто з порушенням частини восьмої статті 141 ЦПК України, а тому зазначені витрати ОСОБА_2 не підлягають врахуванню під час розподілу судових витрат.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги понесені ОСОБА_1 витрати за видачу диску звукозапису в розмірі 82,70 грн, що підтверджені квитанціями від 26 липня 2016 року та від 01 грудня 2016 року, оскільки відповідно до пункту 4 частини другої статі 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на момент здійснення вказаних проплат) передбачено сплату судового збору у розмірі 0,03 розміру мінімальної заробітної плати за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання, у зв`язку з чим вказана сума є судовим збором та входить до складу судових витрат, передбачених статтею 133 ЦПК України.
Таким чином, загальна сума судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, становить 15 744,30 грн (551,20 (судовий збір) + 1073,80 (судовий збір) + 41,35 (за технічний звукозапис) + 1801,80 (судовий збір) + 41,35 (за технічний звукозапис) + 5284,80 (за проведення експертизи) + 5000 (правнича допомога) + 1950 (судовий збір)); оскільки позов задоволено на 70%, з відповідача підлягають стягненню 70% від вказаної суми, що становить 11 021,01 грн.
Аргументи учасників справи
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про здійснення перерозподілу судового збору в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Посилалася на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив безпідставний висновок про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, оскільки позивачка не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження понесення таких витрат. В апеляційного суду не було законних підстав для неврахування понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, оскільки відповідач у передбачений законом строк подав заяву про ухвалення додаткового рішення (частина друга статті 270 ЦПК України). Апеляційний суд безпідставно включив до судових витрат 82,70 грн за отримання позивачкою звукозапису судового засідання, оскільки вони не відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 квітня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи представника ОСОБА_2 містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави вважати, що додаткове рішення та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині розміру витрат на правничу допомогу та витрат, понесених за виготовлення технічного звукозапису, в іншій частині не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою та другою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Аналогічні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу судових витрат визначено у статтях 141-142 ЦПК України.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді першої інстанції представником позивача надано договір про надання правової допомоги № БНО-1 від 26 липня 2016 року, акт № БНО-1-1 здачі приймання наданих послуг від 13 листопада 2017 року, квитанція серії ЗААА № 063757 від 13 листопада 2017 року про оплату 5000 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 21/503 від 10 лютого 2006 року. На підставі вказаних доказів позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Виходячи з конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відповідних процесуальних заяв, потраченого на участь у судових засіданнях часу та врахувавши принцип співмірності і розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 5 000 грн.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що представник ОСОБА_2 була присутня в судовому засіданні під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції від 05 вересня 2019 року, проте не заявляла про стягнення витрат на правничу допомогу. Із відповідною заявою вона звернулась до суду поза межами встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України процесуального строку - лише 30 вересня 2019 року.
Велика Палата Верховного Суду, приймаючи додаткову постанову від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), залишила без розгляду заяву відповідача про стягнення понесених нею витрат на професійну правничу допомогу з огляду на пропуск нею строку для подання доказів понесених витрат. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у своєму клопотанні відповідач не просила поновити пропущений процесуальний строк та не вказала про поважність причин його пропуску, що є підставою для застосування частини восьмої статті 141 ЦПК України (див. пункти 53, 57 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (стаття 126, частина перша статті 127 ЦПК України).
Таким чином, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в стягненні на користь відповідача витрат, понесених на правничу допомогу, з огляду на пропуск ним п`ятиденного строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України для подання таких доказів.
Аргументи касаційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача коштів за виготовлення технічних копій звукозаписів судових засідань у розмірі 82,70 грн, колегія суддів не приймає, оскільки апеляційний суд правильно вказав, що ці витрати є судовим збором, пов`язаним з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.