ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/20965/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Андріївське"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2021 року (головуючий - Михальська Ю. Б., судді: Скрипка І. М., Тищенко А. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 08 квітня 2021 року (суддя Джарти В. В.), у справі
за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Андріївське"
до Кабінету Міністрів України
про визнання незаконним та скасування розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 185-р від 30.03.1987 в частині додатку № 6 в частині рядка "Колгосп імені Леніна 342,6"
(за участю представників: позивача - Кобилянський В.А., Сімороз І.Г.; відповідача - Лісовенко О.О.)
Суть спору
1. Сільськогосподарське підприємство (далі - Позивач) оскаржує розпорядження Ради Міністрів УРСР про вилучення у нього у 1987 році земельної ділянки лісового фонду, стверджуючи, що таке вилучення відбулося з порушенням установленого порядку, а саме - без згоди членів колгоспу, правонаступником якого є позивач.
2. Суди обох інстанцій з Позивачем не погодились та зазначили, що в спірному розпорядженні прямо зазначено про наявність згоди членів колгоспу на вилучення. Крім цього, законодавство станом на час виникнення спірних правовідносин (1987 рік) не врегульовувало конкретної форми, у якій має бути виражена така згода.
3. В касаційній скарзі Позивач ставить лише питання процесуального характеру, а саме: (1) оскаржуване Розпорядження є недопустимим доказом і його зміст не може свідчити про наявність згоди членів колгоспу на вилучення; (2) суди безпідставно відхилили клопотання Позивача про дослідження доказу - висновку науково-правової експертизи.
4. Допущені судами процесуальні порушення, на думку Позивача, унеможливили належний розгляд справи. Саме в цьому контексті Верховний Суд має підтвердити або спростувати доводи Позивача, тобто, чи припустились суди процесуальних порушень при розгляді цього спору.
Обставини справи
5. 27.06.1951 сільськогосподарській артілі (колгоспу) імені Молотова (в подальшому змінено на ім. В.І. Леніна) села Андріївка Макарівського району видано Державний акт №548521 на вічне користування землею колгоспами, згідно якого їй передано в безстрокове користування землю площею 3984,95 га. Правонаступником цього колгоспу є Позивач - колективне сільськогосподарське підприємство "Андріївське" (далі - КСП "Андріївське").
6. Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 №185-р прийнято пропозицію Держагропрому УРСР про вилучення з користування колгоспів (в т.ч. колгоспу ім. В.І. Леніна) (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів та інших господарств земель і надання їх для використання в сільському або лісовому господарстві землекористувачам згідно з додатками №І-ІІ.
7. Відповідно до додатку №6 до вказаного розпорядження у колгоспу імені Леніна вилучена земельна ділянка площею 342,6 га з наданням її в постійне користування Макарівському лісгоспзагу.
8. Прийнятим на виконання спірного розпорядження наказом Макарівського лісгоспзагу від 31.08.1987 №53 були розподілені площі державного лісового фонду, які у тому числі належали колгоспу імені Леніна, земельна ділянка площею 342,6 га. передана Забуянському лісництву.
Узагальнений зміст та підстави позовних вимог
9. У грудні 2020 року КСП "Андріївське" звернулося до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування розпорядження Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 №185-р в частині додатку №6 в частині рядка "Колгосп імені Леніна 342,6" (далі - спірне розпорядження).
10. Позов мотивований тим, що загальні збори членів колгоспу імені Леніна (правонаступником якого є позивач) згоди на вилучення земельної ділянки площею 342,6 га не надавали, а тому спірне розпорядження не відповідає вимогам статті 40 Земельного кодексу Української РСР.
Узагальнений зміст та підстави оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08 квітня 2021 року в позові відмовлено повністю.
12. Суд першої інстанції констатував недоведення позивачем невідповідності спірного розпорядження вимогам чинного на момент його прийняття законодавства, оскільки: (1) розпорядження (у тому числі вилучення) землями лісового фонду належало до виключної компетенції Ради Міністрів УРСР; (2) згідно зі статтею 40 Земельного кодексу Української РСР згода загальних зборів членів колгоспу була необхідною виключно у випадку вилучення земель, що мають культурне або наукове значення, до яких спірна земельна ділянка не належить. Також суд послався на преюдиційні обставини стосовно вилучення спірної землі, встановлені судовим рішенням у справі №911/46/15.
13. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 липня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
14. Здійснивши аналіз статті 40 Земельного кодексу Української РСР, апеляційний суд визнав помилковим висновок місцевого суду про врегулювання цією нормою тільки питання вилучення земель, що мають культурне або наукове значення, та констатував, що вказана стаття врегульовує вилучення всіх перелічених у ній категорій земель, у тому числі земель колгоспів за згодою загальних зборів членів колгоспу.
15. Апеляційний суд не встановив існування станом на 1987 рік спеціального законодавчого врегулювання форми розпорядження уповноваженого органу - Ради міністрів УРСР про вилучення земельних ділянок, а тому дійшов висновку про дотримання відповідачем порядку вилучення земельної ділянки, а безпосередньо зміст спірного розпорядження містить пряму вказівку на отримання згоди загальних зборів членів колгоспу на вилучення землі.
16. Також суди обох інстанції не взяли до уваги долучений позивачем до матеріалів справи висновок науково-правової експертизи від 26.06.2018 №126/142-е, заначивши про те, що: (1) вказаний документ не є висновком експерта у галузі права в розумінні статті 108 ГПК України; (2) навіть за умови відповідності вимогам процесуального закону висновок експерта в галузі права не є доказом та не є обов`язковим для суду в силу положень статті 109 цього Кодексу.
Касаційна скарга
17. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, справу направити на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
18. Суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про дослідження доказу - висновку науково-правової експертизи від 26.06.2018 №126/142-е, який встановлює обставини, які мають значення для вирішення прави та відповідає визначенню доказу в розумінні частини 1 статті 73 ГПК України.
19. Суди встановили обставину наявності згоди загальних зборів колгоспників на вилучення земельної ділянки на підставі недопустимих доказів, оскільки така згода може підтверджуватись виключно протоколом зборів колгоспників, на яких прийнято відповідне рішення. Проте суди дійшли висновку про згоду колгоспників шляхом тлумачення змісту оскаржуваного розпорядження. При оцінці наказу Макарівського лісгоспзагу від 31.08.1987 № 53 суд проігнорував вимоги статті 77 ГПК України, оскільки останній не мав повноважень вилучати землі чи виконувати оскаржуване розпорядження щодо вилучення земель, а отже такий наказ не може бути допустимим доказом у справі.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
20. Обґрунтованими є висновки судів про дотримання відповідачем порядку вилучення земель державної власності з користування колгоспу. Обставини вилучення спірної землі вже неодноразово були предметом судового дослідження у справах, ініційованих КСП "Андріївське", у яких встановлено правомірність дій відповідача. Доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до незгоди скаржника з висновками судів по суті заявлених вимог.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Верховний Суд повторно зазначає, що доводи скаржника, визначені єдиною підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, зводяться до двох аргументів стосовно процесуальних порушень, допущених судами:
(1) висновок науково-правової експертизи від 26.06.2018 №126/142-е, який не дослідили суди, є письмовим доказом та містить у собі необхідні для правильного вирішення справи фактичні обставини;
(2) розпорядження Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 №185-р та наказ Макарівського лісгоспзагу від 31.08.1987 № 53 є недопустимим доказами існування згоди членів колгоспу на вилучення земель лісового фонду.
22. Верховний Суд відхиляє обидва аргументи касаційної скарги, вважає, що судами процесуальних порушень допущено не було, в обґрунтування чого зазначає наступне.
23. Щодо першого аргументу скаржника. Пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
24. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були установлені
25. Так, частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
26. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).
27. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1 статті 91 ГПК України).
28. Згідно зі статтею 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: (1) застосування аналогії закону, аналогії права; (2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.
29. При цьому згідно зі статтею 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом. Він має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.
30. Відхиляючи клопотання позивача про дослідження висновку науково-правової експертизи від 26.06.2018 №126/142-е, суди встановили невідповідність його змісту приписам статті 108 ГПК України, а також, з посиланням на статтю 109 цього Кодексу, слушно звернули увагу на те, що такий документ не є доказом і не є обов`язковим для суду.
31. Отже, згаданий висновок науково-правової експертизи не є письмовим доказом, яким сторона може підтверджувати обставини, на які вона посилається у позові, а отже не дослідження судами такого документа не є процесуальним порушенням, яке охоплюється змістом пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України, та не може бути підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
32. Щодо другого аргументу скаржника (пункт 19 Постанови), то він є наслідком помилкового розуміння позивачем таких визначених процесуальним законом властивостей доказів, як належність та допустимість. Фактично скаржник аргументує недопустимість доказів незгодою з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, надаючи у касаційній скарзі власну оцінку цим обставинам та відповідним доказам.
33. Згідно зі статтею 77 ГПК України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
34. Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
35. Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
36. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
37. Однак відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи. Верховний Суд звертається до власних правових висновків у постанові від 09.06.2021 у справі № 920/505/20.
38. У той же час скаржником взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами доказів недопустимими, тобто такими, які не можуть підтверджувати обставину наявності згоди членів колгоспу на вилучення землі. Доводи скаржника зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту, та встановлення у зв`язку з чим касаційним судом інших обставин справи, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
39. Скаржник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів та не враховує вимоги частини 2 статті 86 ГПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
40. Вирішення питання щодо оцінки доказів є компетенцією суду першої інстанції. Обґрунтованість рішення суду першої інстанції (відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи) в межах доводів та вимог скарги перевіряє саме суд апеляційної інстанції відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України.
41. Здійснення оцінки доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції, який не має вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).
42. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, та не є "судом фактів".
43. У даній справі апеляційний суд, керуючись положеннями статей 73, 74, 76, 77, 86 ГПК України, на підставі допустимих доказів у їх сукупності встановив обставину відповідності спірного розпорядження вимогам законодавства та дотримання відповідачем порядку вилучення земельної ділянки з згодою загальних зборів членів колгоспу.
44. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.