ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 922/247/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15 липня 2021 року (головуючий - Крестьянінов О.О., судді: Фоміна В.О., Шевель О.В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 22 квітня 2021 року (суддя Суслова В.В.) у справі
за позовом Харківської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Ліля"
про стягнення коштів.
(у судовому засіданні взяли участь представники: Позивача - Мовчан М.В. та Відповідача - Межирицький А.О.)
Вступ
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Ліля" (далі також "Відповідач", ТОВ "Фірма "Ліля") володіє нерухомим майном, яке розташоване в місті Харкові по проспекту Льва Ландау 151-В. Земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно, знаходиться у Відповідача на праві оренди, Орендарем виступає Харківська міська рада (далі також "Позивач").
2. Харківська міська рада стверджує, що частина нерухомого майна Відповідача займає також сусідню земельну ділянку за адресою: проспект Льва Ландау 151-Б.
3. Тобто, нерухомість Відповідача знаходиться одночасно на двох земельних ділянках - проспект Льва Ландау 151-В та 151-Б, але оренда оформлена (відповідно, і орендні платежі сплачуються) лише на одну з них.
4. З цих підстав Харківською міською радою заявлено позов до ТОВ "Фірма "Ліля" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати з посиланням на статті 1212-1214 Цивільного кодексу.
5. Відповідач заперечує проти самого факту знаходження своєї будівлі на спірній земельній ділянці (пр. Льва Ландау 151-Б) і стверджує, що спірною земельною ділянкою не користується взагалі.
6. Суди попередніх інстанцій, оцінивши надані Позивачем та Відповідачем докази, в позові відмовили через його недоведеність. В касаційній скарзі Харківська міська рада стверджує, що судами не були оцінені докази, які беззаперечно свідчать про те, що Відповідач дійсно користується спірною земельною ділянкою.
7. Верховний Суд має надати оцінку доводам Позивача в контексті поданої ним касаційної скарги на предмет того, чи дійсно судами попередніх інстанцій не було взято до уваги (оцінено) докази, надані Харківською міською радою.
Узагальнений зміст і підстави позову
8. Харківська міська рада звернулася у Господарський суд Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Ліля", в якому просила стягнути з останнього безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 5 098 316, 08 грн за неправомірне використання земельної ділянки по просп. Льва Ландау, 151-Б у м. Харкові (кадастровий номер 6310138500:02:002:0019) за період з 01.04.2018 по 31.12.2020.
9. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) обґрунтовувалися тим, що Відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі літ. "Е-2" загальною площею 2395,3 кв.м. та літ. "Ж-3" загальною площею 2004,4 кв.м.), які розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності за адресою: м. Харків, просп. Льва Ландау, 151-В, використовує для їх експлуатації та обслуговування також і земельну ділянку площею 0,5915 га (кадастровий номер 6310138500:02:002:0019) за адресою: м. Харків, просп. Льва Ландау, 151-Б (далі також "спірна земельна ділянка") без будь-яких документів, що посвідчують право користування нею.
Узагальнений зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій
10. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.04.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.
11. Рішення судів в цілому мотивовані тим, що Позивачем не доведено користування Відповідачем спірною земельною ділянкою, зокрема, в тій площі, на яку здійснено розрахунки по орендній платі.
12. Апеляційний господарський суд окремо вказав, що у 2003 році між Харківською міською радою (як орендодавцем) та ТОВ "Фірма "Ліля" (як орендарем) укладався договір оренди спірної земельної ділянки за умовами якого земельна ділянка мала бути повернута орендодавцю протягом одного місяця по акту прийому-передачі після припинення дії цього договору. Проте, незважаючи на те, що вказаний договір припинився, доказів повернення орендарем за актом прийому-передачі земельної ділянки матеріали справи не містять. Більше того, сторони не заперечують здійснення Відповідачем оплати за землю протягом спірного періоду (у вигляді земельного податку).
13. Отже, в даному випадку, хоча строк дії договору оренди землі закінчився, проте враховуючи непідписання сторонами відповідного акту прийому-передачі, а також положення пункту 6.3. цього договору про необхідність внесення орендної плати за користування землею до її повернення, фактичне користування спірною земельною ділянкою Відповідачем (якщо таке має місце) не може вважатися безпідставним та не врегульованим сторонами в цивільно-правовому договорі, що унеможливлює застосування до вказаних правовідносин положень глави 83 ЦК України.
Касаційна скарга
14. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
15. Скаржник стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що ним не було доведено факту розміщення на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, які на праві власності належать Відповідачеві, а також факту використання ним такої ділянки є передчасними оскільки зроблено їх з неправильним застосуванням та порушенням правових норм, зокрема, статей 181, 653, 1212-1214 ЦК України, статей 125, 126, 206 Земельного кодексу України (далі ЗК України), статей 73 - 76, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).
16. Обґрунтовуючи вказане Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки ряду наявних у матеріалах справи доказів, які беззаперечно підтверджують підставність заявлених позовних вимог, а саме:
(1) витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки від 02.07.2020 № 4635 та від 25.02.2019 № 516/0/45-19;
(2) витягу з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку від 09.07.2020 № НВ-0005227922020;
(3) акту обстеження спірної земельної ділянки;
(4) договору оренди спірної земельної ділянки, який укладався з Відповідачем;
(5) листу ХРФ Центру ДЗК щодо скасування реєстрації договору оренди спірної земельної ділянки;
(6) викопіюванню зі схематичного плану кварталу інвентаризаційної справи.
17. В цій частині скаржник також акцентує на неврахуванні судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування та дотримання згаданих вище правових норм у подібних правовідносинах, які було викладено у постановах від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 13.10.2020 у справі № 922/3711/19 та зі змісту яких, зокрема, вбачається достатність та належність поданих Позивачем у даній справі доказів для підтвердження обґрунтованості обставин, які заявлені підставами позову у цій справі.
18. Окремо скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій преюдиційних для даної справи обставин, які було встановлено у рішенні господарського суду у справі № 922/959/18.
19. Харківська міська рада стверджує, що господарський суд у зазначеній справі встановив обставини користування Відповідачем спірною земельною ділянкою, а Відповідач, в свою чергу, таких обставин не спростував. В цій частині звертає увагу також на правові висновки Верховного Суду щодо дотримання положень статті 75 ГПК України, які наведено у постановах від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19 та інших.
20. Наприкінці касаційної скарги Харківська міська рада заперечує і висновки апеляційного господарського суду, відповідно до яких неповернення спірної земельної ділянки з оренди за актом прийому-передачі є підставою вважати, що ТОВ "Фірма "Ліля" користується такою землею на правових підставах, а тому застосування до спірних правовідносин положень Глави 83 ЦК України є помилковим. Скаржник зауважує, що згадані висновки апеляційного господарського суду прямо суперечать правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування приписів статті 1212 ЦК України, які викладено у постановах від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19 і згідно яких положення статті 1212 ЦК України застосовуються, зокрема, і у випадку припинення відповідного договору.
Узагальнені доводи відзиву
21. ТОВ "Фірма "Ліля" заперечує проти усіх доводів, що наведені у скарзі Харківської міської ради. Касаційну скаргу вважає необґрунтованою та безпідставною. З рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується і просить залишити їх без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій в контексті встановлених обставин спору
22. Верховний Суд зазначає, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, необхідно, насамперед, з`ясувати:
(1) чи використовується земельна ділянка відповідачем;
(2) які правові підстави використання земельної ділянки;
(3) яка площа земельної ділянки;
(4) чи є земельна ділянка сформованою;
(5) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства (на підставі нормативної грошової оцінки землі).
23. Розглядаючи цей спір, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що Харківською міською радою не доведено факту використання ТОВ "Фірма "Ліля" спірною земельною ділянкою для розміщення чи обслуговування власної нерухомості.
24. Апеляційний господарський суд також додав, що навіть у випадку, якщо таке використання і має місце, то його не можна вважати таким, що відбувається без відповідних правових підстав, оскільки доказів повернення Відповідачем спірної земельної ділянки з оренди матеріали цієї справи не містять.
25. Переглянувши у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказані висновки судів вважає передчасними, оскільки констатує, що зроблено їх при неповному дослідженні наявних у матеріалах справи доказів, з неправильним застосуванням та порушенням правових норм, а тому погоджується з аргументами касаційної скарги, виходячи з наведеного нижче.
26. Так, звертаючись до місцевого господарського суду у даній справі та обґрунтовуючи факт використання Відповідачем спірною земельною ділянкою Позивач вказував, що 16.11.2020 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження спірної земельної ділянки. Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі "Е-2" та літ. "Ж-3", право власності на які зареєстроване за ТОВ "Фірма "Ліля". В підтвердження наведених обставин Харківською міською радою було надано відповідний Акт обстеження земельної ділянки.
27. Крім цього Позивач також зазначав, що у провадженні Господарського суду Харківської області уже знаходилася справа (№ 922/959/18) за позовом Харківської міської ради до ТОВ "Фірма "Ліля" про стягнення з останньої безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки по просп. Льва Ландау, 151-Б у м. Харкові у період з 01.04.2015 по 31.03.2018. Позивач відмітив, що у вказаній справі сторонами було укладено мирову угоду. Водночас у подальшому, а саме в період з 01.04.2018 по 31.12.2020 ТОВ "Фірма "Ліля" продовжило користуватися спірною земельною ділянкою, але документів на таке користування так і не отримало.
28. Позивач у цій частині також підкреслював, що відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області від 15.09.2020 № 18629/9/20-40-04-03-17 ТОВ "Фірма "Ліля" є платником земельного податку за використання спірної земельної ділянки та у період з 01.04.2018 по 31.07.2020 товариством було сплачено 394 500, 00 грн, що свідчить про те, що Відповідач таки користується спірною землею.
29. Оцінивши вказані доводи Позивача та докази, які подано в їх підтвердження, суди вказали, що:
(1) Відповідач не оспорює обставини використання ним земельної ділянки загальною площею 0,3844 га з кадастровим номером 6310138500:02:002:0005 за адресою: м. Харків, проспект Льва Ландау, 151-В; використання цієї земельної ділянки сторонами погоджено у відповідному договорі оренди і спору в цій частині між сторонами немає;
(2) водночас Позивач стверджує, що крім земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:02:002:0005 Відповідач користується також і спірною земельною ділянкою, проте матеріалами справи не доводяться обставини розміщення на ній належних ТОВ "Фірма "Ліля" нежитлових приміщень;
(3) наявна в матеріалах справи копія другого листа інженерно - геодезичної зйомки самовільно прибудованої прибудови колишньої диспетчерської під автосервіс по проспекту П`ятдесятиріччя СРСР, 151-В у м. Харкові, по-перше, не засвідчена належним чином (що не дозволяє вважати її доказом у справі), а по-друге, за своїм змістом не дає можливості встановити обставин, на які посилається Позивач, через відсутність в ній інформації про найменування (літери) будівель, що зображені на ній, а також про межі (координати) спірної земельної ділянки;
(4) не є доказом використання Відповідачем спірної земельної ділянки і лист ГУ ДПС у Харківській області від 15.09.2020 № 18629/9/20-40-04-03-17, оскільки вказаний лист містить лише загальну інформацію, яку надав контролюючий орган на звернення Позивача від 17.08.2020 щодо нарахування та сплати за землю суб`єктами господарювання;
(5) у додатку до вказаного листа ГУ ДПС у Харківській області міститься інформація про сплату Відповідачем земельного податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138500:02:002:0019, але цього додатку неможливо встановити, що він є додатком до листа ГУ ДПС у Харківській області від 15.09.2020; при цьому він не містить ні посади, ні прізвища, ні підпису особи, що його склав; відсутня у ньому також інформація про джерело походження вказаних даних;
(6) крім того, навіть якщо припустити, що інформація з цієї таблиці (додатку) стосується обставин сплати саме Відповідачем земельного податку, то вона містить суперечливі дані, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:02:002:0019 та площею 0,5915 га розміщена за адресою просп. Льва Ландау, 151-Б, а не 151-В, а тому, вказаний документ не може бути визнаний судом як доказ користування Відповідачем спірною земельною ділянкою;
(7) не приймаються до уваги і посилання Позивача на мирову угоду, укладену між Харківською міською радою та ТОВ "Фірма "Ліля" у справі № 922/959/18, оскільки її предметом було визнання зобов`язань по сплаті безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки по просп. Льва Ландау, 151-В у м. Харкові та встановлення порядку їх сплати;
(8) щодо ж Акту обстеження земельної ділянки, то цей акт складений лише представником Позивача (головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради) без участі Відповідача або будь-яких третіх осіб, а вказана в ньому інформація, що на земельній ділянці 6310138500:02:002:0019 знаходяться належні Відповідачу частини нежитлових будівель літ. "Е-2" та літ. "Ж-3" не підтверджена жодними доказами; зміст вказаного документу не свідчить, що під час обстеження спірної земельної ділянки проводились будь-які заміри, геодезична зйомка, визначалися межі чи координати, площа чи конфігурація обстежуваної земельної ділянки та наявних на ній будівель; не містять таких даних і додані до акту ситуаційні схеми розміщення земельної ділянки та фото невизначених будівель.
30. Вказані висновки фактично лягли в основу рішень судів про відмову у позові.
31. Верховний Суд з цим не погоджується, оскільки поза увагою судів залишився ряд доказів, поданий Позивачем та обставин, які визнавались Відповідачем.
32. Так, відповідно до приписів статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
33. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
34. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
35. Водночас, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (частина 1 статті 75 ГПК України). Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).
36. Як вже зазначалося вище, поданий Позивачем лист ГУ ДПС у Харківській області від 15.09.2020 (з додатком) суди визнали неналежним доказом того, що саме Відповідач здійснює сплату земельного податку за спірну земельну ділянку. Але колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду констатує, що суди попередніх інстанцій не звернули жодної уваги на те, що у відзиві на позовну заяву ТОВ "Фірма "Ліля" саме визнавало та підтверджувало вказані обставини.
37. Щодо сплати земельного податку, додатково слід відзначити, що у судовому засіданні в суді касаційної інстанції представник Відповідача підтвердив, що земельний податок за спірну земельну ділянку дійсно сплачувався та продовжує сплачуватись, однак не зміг пояснити підстави такої сплати у контексті його ж аргументу про те, що земельна ділянка Відповідачем не використовується взагалі.
38. Крім цього, як вказував сам Відповідач, правовідносини з користування спірною земельною ділянкою раніше були урегульовані у відповідному договорі оренди. В оскаржуваних судових рішення суди відобразили інформацію про те, що 31.01.2003 між Харківською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Фірма "Ліля" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку за адресою: м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 151-Б, загальною площею 0,5915 га строком до 06.09.2008 для експлуатації та обслуговування будівель і споруд (пункти 1.1-1.2 договору).
39. Враховуючи викладене суди у першу чергу мали встановити для розміщення яких будівель і споруд Відповідач уклав з Позивачем договір оренди, а також з`ясувати навіщо ТОВ "Фірма "Ліля" сплачує земельний податок за земельну ділянку, якою (за її ж позицією) не користується, однак цього не зробили.
40. Більше того, у постанові апеляційного господарського суду було детально процитовано зміст рішення Господарського суду Харківської області від 01.08.2011 № 5023/4121/11 за позовом прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ТОВ "Фірма "Ліля" про стягнення збитків завданих самовільним зайняттям земельної ділянки.
41. У вказаному рішенні зазначено, що "…спірна земельна ділянка була надана відповідачу для експлуатації та обслуговування будівель та споруд та відповідач є власником будівель і споруд, що розташовані на цій земельній ділянці. Після закінчення строку дії договору оренди, відповідач, як власник нерухомості, листом від 17.07.08 № 173 звертався до позивача з проханням про продовження дії договору оренди земельної ділянки, проте позивачем, як органом місцевого самоврядування, який вирішує питання земельних відносин, вказаний лист був залишений без жодного реагування, а на протязі усього часу після закінчення договору оренди не здійснено жодних дій, спрямованих на врегулювання земельних відносин…".
42. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відзначає, що незважаючи на те, що зміст вказаного рішення знайшов своє відображення в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду у даній справі, втім будь-якої оцінки такому змісту в контексті даного спору апеляційним судом йому не надано.
43. Підсумовуючи у цій частині колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що погоджується з доводами касаційної скарги про те, що розгляд цієї справи було проведено без дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів. Верховний Суд акцентує, що крім вже вказаного вище, в оскаржуваних судових рішеннях своєї оцінки не знайшли докази, які подавалися Відповідачем разом із відзивом на позовну заяву, а саме: копії договору оренди спірної земельної ділянки від 31.01.2003, акта прийому-передачі земельної ділянки, листування сторін у спірних правовідносинах. Окремо слід відмітити, що залишено поза увагою судів і відповідне звернення Відповідача до Позивача з проханням продовжити орендні правовідносини, хоча Харківська міська рада загострювала на ньому увагу.
44. Верховний Суд нагадує, що господарським судам слід виходити з того, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
45. Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
46. У цій частині, зокрема, у зв`язку із неприйняттям судами наданого Позивачем Акту обстеження земельної ділянки, Верховний Суд вважає доцільним також звернути увагу судів стандарт доказування "вірогідності доказів", який на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
47. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
48. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були ( див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 927/645/19).
49. В обставинах цього спору чітко прослідковується неврахування судами згаданого стандарту, позаяк подання Позивачем доказів у даній справі не супроводжувалися такими ж діями зі сторони Відповідача. Позиція останнього зводилась лише до заперечень "належності" поданих Позивачем документів, тоді як перший намагався підтвердити саме власну позицію.
50. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність Харківською міською радою розміру земельної ділянки, яка, за її твердженням, використовується Відповідачем, то Верховний Суд у цій частині також погоджується із доводами касаційної скарги та звертає увагу на тому, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться і використання нерухомості неможливе без відповідної земельної ділянки.
51. У разі достеменного встановлення обставин правомірного володіння і користування Відповідачем об`єктами нерухомості, які знаходяться на спірній земельній ділянці та за обставин відсутності доказів формування за вказаною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування такої нерухомості, у деяких випадках може резюмуватися використання земельної ділянки у вже сформованому розмірі (див. подібні висновки у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19).
52. Крім вже наведених вище, допущених судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не може не відмітити й неправильного застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права.
53. Так, переглядаючи цю справу в апеляційному порядку господарський суд апеляційної інстанції вказав, що враховуючи той факт, що після закінчення строку дії укладеного у 2003 році між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки, таку ділянку Харківській міській раді орендарем повернуто не було, то фактичне користування нею Відповідачем (якщо таке має місце) не може вважатися безпідставним та не врегульованим сторонами в цивільно-правовому договорі, що унеможливлює застосування до вказаних правовідносин положень глави 83 ЦК України.
54. Але Верховний Суд з вказаним не погоджується і зазначає, що за змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
55. Відсутністю правової підстави вважається такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
56. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
57. При цьому положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору (див. подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19).
58. Відповідно до положень статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. За відсутності доказів поновлення такого договору в поряду, що визначений статтею 33 цього Закону або ж укладення нового договору оренди, відсутні й підстави для висновку про те, що орендар, який не повернув земельну ділянку за актом прийому-передачі, користується нею на відповідній правовій підставі, а тому стягнення з такого орендаря безпідставно збереженої орендної плати в порядку приписів статті 1212 ЦК України є цілком правомірним.