ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 922/4248/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю. - головуючого, Чумака Ю. Я., Мачульського Г. М.,
за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 (головуючий суддя Слободін М. М., судді Шутенко І. А., Россолов В. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 (суддя Жиляєв Є. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спейс-Мі"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс", 2) Акціонерного товариства "ВТБ Банк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - ОСОБА_1,
про визнання частково недійсними договорів та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
за участю представників:
позивача - Шевченка С. В. (адвокат),
відповідача-1 - Добжанського В. В. (адвокат), Гамея В. В. (адвокат),
відповідача-2 - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спейс-Мі" (далі - ТОВ "Спейс-Мі") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" (далі - ТОВ "ФК "Поліс"), Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - АТ "ВТБ Банк"), в якому просило суд:
- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ, укладений 18.11.2015 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") та ТОВ "ФК "Поліс" в частині передачі права вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, укладеним 27.12.2007 між ПАТ "ВТБ Банк" та Бутенко Інною Володимирівною, на користь ТОВ "ФК "Поліс", з моменту його вчинення;
- визнати недійсною додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18.11.2015 № 21МБ, укладену 27.11.2015 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "ФК "Поліс" в частині передачі права вимоги за кредитним договором від 27.12.2007 № 04.03-02/07-СК від ПАТ "ВТБ Банк" до Бутенко І. В. на користь ТОВ "ФК "Поліс", з моменту її вчинення;
- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, укладений 12.05.2016 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "ФК "Поліс", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О. та зареєстрований в реєстрі за № 861, в частині передачі права вимоги за іпотечним договором № 04.03-02/07-ДІ01 (пункти 19, 20 переліку, зазначеного у пункті 1.1. договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, укладеного 12.05.2016), посвідченого 27.12.2007 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Матковою С. Л. за реєстровим № 3451 з моменту його вчинення;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.07.2018, індексний номер 41936611 13:32:44, державного реєстратора Жбадинського О. М. Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Харківської області (далі - державного реєстратора Жбадинського О. М.), відповідного до якого ТОВ "ФК "Поліс" зареєстровано іпотекодержателем нежитлових приміщень цокольного поверху 104-1, 104-3, 104-4, 104-6, 104-8, 104-13, 104-16, 104-17, 104-18, 104-19, 104-20, 104-18а, LXV, LXVа, в літ. "А-5" загальною площею 228,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.02.2019, індексний номер 45488517 16:08:20, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., відповідно до якого за ТОВ "ФК "Поліс" зареєстровано право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху 104-1, 104-3, 104-4, 104-6, 104-8, 104-13, 104-16, 104-17, 104-18, 104-19, 104-20, 104-18а, LXV, LXVа, в літ. "А-5", загальною площею 228,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням відповідачами вимог законодавства при укладенні оспорюваних правочинів, оскільки на момент укладення договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки ПАТ "ВТБ Банк" не здійснив поновлення в державному реєстрі відомостей про іпотеку об`єктів нерухомого майна й тому не міг здійснити відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 27.12.2007 № 04.03-02/07-ДІ01.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.03.2018 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від засновника (учасника) як внесок до статутного капіталу ТОВ "Спейс-Мі" отримало від ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення цокольного поверху 104-1, 104-3, 104-4, 104-6, 104-8, 104-13, 104-16, 104-17, 104-18, 104-19, 104-20, 104-18а, LXV, LXVа, в літ. "А-5" загальною площею 228,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
4. ОСОБА_3 набув право власності на зазначені нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного 28.12.2012 з ліквідатором фізичної особи-підприємця Бутенко І. В. (далі - ФОП Бутенко І. В.) арбітражним керуючим Беляєвою О. В.
5. Так, 27.12.2007 між ВАТ "ВТБ Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк") та Бутенко І. В. укладено генеральну угоду № 2 (далі - генеральна угода № 2), за якою відповідно до пункту 1.1. ВАТ "ВТБ Банк" взяв на себе зобов`язання надавати Бутенко І. В. кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї угоди, і які є її невід`ємними частинами.
6. Генеральною угодою № 2 визначались загальні умови надання кредитодавцем послуг позичальнику зі здійснення кредитних операцій на строк до 26.12.2017 включно.
7. 27.12.2007 між ВАТ "ВТБ Банк" та Бутенко І. В. укладено кредитний договір № 04.03-02/07-СК, згідно з пунктом 1.1. якого Бутенко І. В. надано грошові кошти (кредит) у розмірі 250 000,00 доларів США, строк користування по 26.12.2014 (включно), плата за користування 13,5% річних.
8. Також 27.12.2007 між ВАТ "ВТБ Банк" та Бутенко І. В. з метою забезпечення виконання зобов`язання в повному обсязі перед ВАТ "ВТБ Банк" за генеральною угодою № 2 та кредитними договорами, укладеними на її підставі, було укладено договір іпотеки № 04.03-02/07-ДІ01 (далі - договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Машковою С. Л., що зареєстрований в реєстрі за № 3961, за яким нежитлові приміщення цокольного поверху 104-1, 104-3, 104-4, 104-6, 104-8, 104-13, 104-16, 104-17, 104-18, 104-19, 104-20, 104-18а, LXV, LXVа, в літ. "А-5" загальною площею 228,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, були передані в іпотеку.
9. 19.11.2012 рішенням Зінківського районного суду Полтавської області у справі № 1607/692/2012 задоволено позов ПАТ "ВТБ Банк" про стягнення з Бутенко І. В. заборгованості у розмірі 2 355 840,00 грн.
10. Водночас, як встановили суди, ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.12.2012 у справі № 5023/5540/12 порушено провадження у справі про банкрутство ФОП Бутенко І. В., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
11. Постановою Господарського суду Харківської області від 07.12.2012 у справі № 5023/5540/12 визнано ФОП Бутенко І. В. банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
12. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.12.2012 у справі № 5023/5540/12 задоволено клопотання ліквідатора про скасування заборони відчуження та інших обтяжень щодо майна боржника (скасовані заборони щодо предмета іпотеки та виключено відомості про обтяження іпотекою з відповідного реєстру).
13. 28.12.2012 ліквідатором ФОП Бутенко І. В. Біляєвою О. В. за результатами проведення публічних торгів в рамках процедури банкрутства укладено з ОСОБА_3. договір купівлі-продажу предмета іпотеки № 1595, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Г. Ю.
14. 17.09.2013 постановою Харківського апеляційного господарського суду, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2014, скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 17.12.2012 та припинено провадження у справі про банкрутство ФОП Бутенко І. В.
15. 18.11.2015 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "ФК "Поліс" укладено договір про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ (далі - договір відступлення права вимоги) та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 12.05.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О., зареєстрований в реєстрі за № 861, відповідно до яких ПАТ "ВТБ Банк" відступив право вимоги, зокрема, за кредитними договорами та договорами іпотеки, а також всіма іншими договорами забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами ТОВ "ФК "Поліс".
16. 27.11.2015 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "ФК "Поліс" укладено додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги, якою визначено розмір заборгованості боржників, права вимоги до яких відступаються за цією додатковою угодою згідно з реєстрами прав вимог від 27.11.2015, які містяться в додатку № 1 до цієї додаткової угоди.
17. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з інформаційної довідки від 12.02.2020 № 200019227 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших документів убачається, що 06.07.2018 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41936611, від 06.07.2018 13:32:44 державного реєстратора Жбадинського О. М., відповідно до якого ТОВ "ФК "Поліс" зареєстровано іпотекодержателем нежитлових приміщень цокольного поверху 104-1, 104-3, 104-4, 104-6, 104-8, 104-13, 104-16, 104-17, 104-18, 104-19, 104-20, 104-18а, LXV, LXVа, в літ. "А-5" загальною площею 228,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
18. Вищевказане рішення прийнято на підставі договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, серія та номер: 861, виданий 12.05.2016, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тишко І. О., іпотечного договору № 04.03-02/07-ДІ01, серія та номер: 3960, виданий 27.12.2007, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Машкова С. Л., договір про внесення змін № 1, серія та номер: 1711, виданий 24.06.2009, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Машкова С. Л.
19. 12.02.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. було здійснено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45488517, від 12.09.2019. Підставами реєстрації права власності за ТОВ "ФК "Поліс" зазначено: договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, серія та номер: 861, виданий 12.05.2016, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., іпотечний договір, серія та номер: 3960, виданий 27.12.2007, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Машкова С. Л.
20. Звертаючись з позовною заявою, ТОВ "Спейс-Мі" вказує, що договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18.11.2015 № 21МБ та додаткова угода № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 27.11.2017 № 21МБ, а також договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 12.05.2016 є недійсними в частині передачі прав за кредитними зобов`язаннями Бутенко І. В.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
21. Господарський суд Харківської області рішенням від 27.04.2021 позов задовольнив повністю.
22. Східний апеляційний господарський суд постановою від 24.06.2021 рішення Господарського суду Харківської області рішенням від 27.04.2021 залишив без змін.
23. Судові рішення мотивовано тим, що при укладенні оспорюваних правочинів відповідачами не враховано зміст рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 19.11.2012 у справі № 1607/692/2012. Укладаючи спірний договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 12.05.2016, ПАТ "ВТБ "Банк" передано незареєстроване за банком право вимоги на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27.12.2007 № 04.03-02/07-ДІ01, який не було обтяжено у реєстрі відповідно до вимог законодавства, що є порушенням статей 3, 4 Закону України "Про іпотеку".
24. Суди дійшли висновку, що ТОВ "Спейс-Мі" втратило власність поза волею останнього, що є порушенням права приватної власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, оскільки 12.02.2019 вищевказане майно було відчужене ТОВ "ФК "Поліс" та перейшло у власність до ТОВ "Тех-Буд-Проектування" на підставі договору купівлі-продажу № 1382, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сомовим І. В.
25. Отже, діями відповідачів, а саме шляхом укладення спірних договорів, порушено право власності позивача на майно в частині права вільного розпорядження ним.
26. Враховуючи, що передача прав вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, суперечить вимогам чинного законодавства, договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18.11.2015 № 21МБ в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, додаткова угода від 27.11.2015 № 1 та договір про відступлення права вимоги від 12.05.2016 підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.
27. Оскільки вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідними від вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 18.11.2015 № 21МБ, в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, додаткової угоди від 27.11.2015 № 1 та договору про відступлення права вимоги від 12.05.2016, такі вимоги також підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28. У липні 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "ФК "Поліс", в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги і заперечень на неї
29. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
30. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ "ФК "Поліс" посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 3, 4 Закону України "Про іпотеку", статтю 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтю 16, частину першу статті 215 Цивільного кодексу України, статтю 20 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України.
31. Скаржник зазначає, що ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час відчуження у процесі ліквідації іпотекодаця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі. Крім того, відсутність реєстрації обтяження іпотекою не спростовує переходу прав вимоги за договорами іпотеки, адже наявність чи відсутність реєстрації не впливає на існування відносин сторін, що виникли на підставі укладеного договору іпотеки.
32. ТОВ "ФК "Поліс" вказує, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Також зазначає, що укладення договору про відступлення права вимоги не впливає на обсяг прав та обов`язків позивача та не порушує його прав, оскільки стосується виключно заміни сторони у зобов`язанні.
33. Звертає увагу на те, що обраний спосіб захисту є неефективним, оскільки не відновить порушеного права позивача. Водночас належним способом захисту права у цих правовідносинах є позов про витребування нерухомого майна від власника, оскільки в рамках такого позову можуть бути встановлені обставини незаконного вибуття права власності на нерухоме майно від позивача та подальше його відчуження.
34. У судовому засіданні представники ТОВ "ФК "Поліс" підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
35. 21.09.2021 ТОВ "Спейс-Мі" з порушенням встановленого ухвалою Верховного Суду від 12.08.2021 строку до 10.09.2021 направило відзив до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без змін.
36. При цьому позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу.
37. На обґрунтування клопотання ТОВ "Спейс-Мі" посилається на те, що згідно з копією трекінгу поштового відправлення № 0505007064670 (відправлення не вручено під час доставки, повернуто за зворотньою адресою з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання") позивач не отримував касаційну скаргу. Водночас 09.09.2021 представник позивача ознайомився з матеріалами справи.
38. Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України.
39. ТОВ "Спейс-Мі" зазначає, що позов спрямований на приведення сторін недійсних правочинів до того стану, який сторони мали до вчинення правочинів, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачем його права на відновлення прав власника нерухомого майна відповідно до вимог статті 388 Цивільного кодексу України.
40. У судовому засіданні представник ТОВ "Спейс-Мі" заперечив проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
41. Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.
42. Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
43. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
44. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
45. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ТОВ "ФК "Поліс" оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
46. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 3, 4 Закону України "Про іпотеку", статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 16, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України.
47. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
48. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
49. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
50. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
51. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
52. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.
53. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
54. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
55. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
56. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
57. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).
58. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).
59. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).
60. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, п. 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
61. Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, п. 75)).
62. Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
63. У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
64. Як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
65. У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
66. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
67. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
68. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
69. Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
70. Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
71. Предметом спору у цій справі є визнання частково недійсними договорів та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
72. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з обставин справи та з пояснень представників сторін вбачається, що в даному разі фактом укладення договору про відступлення права вимоги від 18.11.2015 № 21МБ в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, додаткової угоди від 27.11.2015 № 1 та договору про відступлення права вимоги від 12.05.2016 порушені права позивача, оскільки ТОВ "Спейс-Мі" втратило власність поза волею останнього, так як 12.02.2019 вищевказане майно було відчужене ТОВ ФК "Поліс" та перейшло у власність до ТОВ "Тех-Буд-Проектування" на підставі договору купівлі-продажу № 1382, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сомовим І. В.
73. Отже, діями відповідачів, а саме шляхом укладення спірних договорів, порушено право власності позивача на майно в частині права вільного розпорядження ним.
74. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідними від вимог про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 18.11.2015 № 21МБ в частині передачі права вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, додаткової угоди від 27.11.2015 № 1 та договору про відступлення права вимоги від 12.05.2016, так як єдиною правовою підставою виникнення та реєстрації цих речових прав були вказані договори, та пов`язуються з фактом недійсності цих договорів.
75. Суд касаційної інстанції зазначає, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
76. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
77. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
78. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
79. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
80. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.
81. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
82. Суди попередніх інстанцій встановили, що 12.02.2019 спірне майно було відчужене ТОВ "ФК "Поліс" та перейшло у власність ТОВ "Тех-Буд-Проектування" на підставі договору купівлі-продажу № 1382, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сомовим І. В.
83. За матеріалами справи згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25.02.2021 зареєстровано право власності на спірне майно за ОСОБА_1 26.11.2020 (т. 2, а. с. 14).
84. Позивач звернувся з цим позовом до Господарського суду Харківської області 29.12.2020.
85. Тобто на момент звернення ТОВ "Спейс-Мі" до суду з позовом вказане майно було відчужене ТОВ "ФК "Поліс" третій особі.
86. За таких обставин визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 18.11.2015 № 21МБ, в частині передачі права вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, додаткової угоди від 27.11.2015 № 1 та договору про відступлення права вимоги від 12.05.2016, не є ефективним способом захисту порушеного права адже не призведе до переходу права власності на майно до ТОВ "Спейс Мі". Задоволення позову не відновить право власності позивача на спірне майно, за захистом права власності на яке останній звернувся до суду.
87. Ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога позивача про витребування майна від третьої особи.
88. Викладеним спростовуються доводи ТОВ "Спейс-Мі", викладені у відзиві на касаційну скаргу.
89. Виходячи зі змісту частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
90. Звідси колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що позов в частині визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 18.11.2015 № 21МБ в частині передачі права вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, додаткової угоди від 27.11.2015 № 1 та договору про відступлення права вимоги від 12.05.2016 не підлягає задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним.
91. З огляду на те, що вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідними від вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18.11.2015 № 21МБ в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № 04.03-02/07-СК, додаткової угоди від 27.11.2015 № 1 та договору про відступлення права вимоги від 12.05.2016, в задоволенні цих позовних вимог також слід відмовити.
92. Щодо інших доводів касаційній скарзі ТОВ "ФК "Поліс" суд касаційної інстанції зазначає таке.
93. ЄСПЛ у рішенні від 10.05.2011 у справі "Серявін та інші проти України" ("Seryavin and Others v. Ukraine", заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
94. ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" ("Trofimchuk v. Ukraine", заява № 4241/03).
95. Звідси, оскільки ТОВ "Спейс-Мі", звертаючись до суду з позовом обрав спосіб захисту, який не призведе до реального захисту і поновлення порушених прав позивача, що є достатньою підставою для відмови в позові, то оцінка іншим доводам касаційної скарги ТОВ "ФК "Поліс" не надається.
96. За таких обставин касаційна скарга ТОВ "ФК "Поліс" є обґрунтованою, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.