ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 420/3224/20
адміністративне провадження № К/9901/28657/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/3224/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області
про визнання протиправним і скасування наказу №2-дс від 3 квітня 2020 року про застосування дисциплінарного стягнення,
за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в Одеській області
на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року
(головуючий суддя Завальнюк І.В.)
і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року
(головуючий суддя Домусчі С.Д., судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.).
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області (далі - "ГУ ДПС в Одеській області"), в якому просила суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ відповідача №2-дс від 3 квітня 2020 року про застосування дисциплінарного стягнення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 10 вересня 2019 року вона працює в ГУ ДПС в Одеській області.
3 квітня 2020 року позивачці був вручений наказ відповідача №2-дс від 3 квітня 2020 року "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1", відповідно до якого до позивачки застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани на підставі подання дисциплінарної комісії ГУ ДПС в Одеській області від 1 квітня 2020 року.
Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного наказу, позивачка посилається на те, що в матеріалах дисциплінарного провадження міститься низка доказів, які спростовують висновки дисциплінарної комісії від 1 квітня 2020 року про перевищення ОСОБА_1 своїх службових обов`повноважень внаслідок підготовки і реєстрації позивачкою доповідних записок 26 грудня 2019 року під час її перебування у щорічній додатковій оплачуваній відпустці.
Також, позивачка посилається на відсутність в оскаржуваному наказі правового обґрунтування застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
28 квітня 2020 року позивачка звернулась до окружного суду із заявою про забезпечення позову у цій справі шляхом встановлення заборони ГУ ДПС в Одеській області до вирішення справи по суті враховувати наказ №2-дс від 3 квітня 2020 року "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1" при визначенні систематичності невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, в розумінні пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України").
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року заяву позивачки задоволено, позов у справі №420/3224/20 забезпечено шляхом встановлення заборони ГУ ДПС в Одеській області до вирішення справи по суті враховувати наказ №2-дс від 3 квітня 2020 року "Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1" при визначенні систематичності невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, в розумінні пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
До такого висновку окружний суд дійшов з огляду на те, що дисциплінарне провадження, яке було відкрите на підставі наказу №978 від 2 березня 2020 року, є третім провадженням відносно позивачки за два з половиною місяці, одне з яких закрито, а результати другого наразі є предметом оскарження в іншій адміністративній справі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудові відносини можуть бути розірвані уповноваженим органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Тобто, однією з підстав звільнення працівника є системне порушення останнім своїх посадових обов`язків і як доказом такого порушення слугує саме догана у кількості більше одної протягом одного календарного року.
Як зазначив окружний суд, невжиття заходів задля попередження звільнення позивачки, ймовірність якого перебуває у прямому зв`язку із існуванням оскаржуваного наказу, очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивачки, на захист яких подано цей адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції використав своє право, передбачене частиною першою статті 150 КАС України і дійшов обґрунтованого висновку про те, що не вжиття заходів забезпечення позову в цій справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду, оскільки, враховуючи порушення трьох дисциплінарних справ стосовно позивачки за невеликий проміжок часу, та можливість застосування наслідків пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у вигляді звільнення з посади, дійсно, у разі задоволення позову, може зробити неефективним захист прав позивачки.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу на них.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні заяви позивачки про забезпечення позову у цій справі не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року в справі №826/8556/17 та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".
Доводи касаційної скарги ГУ ДПС в Одеській області зводяться до незгоди скаржника з прийнятими процесуальними рішеннями.
У грудні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення позивачки, в яких вона просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, з огляду на те, що заходи забезпечення позову в цій справі були вжиті до вирішення справи по суті. Оскільки постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року залишено без змін, рішення суду першої інстанції по суті спору набрало законної сили 11 червня 2020 року. Отже, оскаржуваний наказ втратив свою дію.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Вказані підстави для вжиття заходів забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі №640/1305/20.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що дисциплінарне провадження, яке було відкрите на підставі наказу №978 від 2 березня 2020 року, є третім провадженням стосовно позивачки за два з половиною місяці, одне з яких закрито, а результати другого наразі є предметом оскарження в іншій адміністративній справі.
Покликання скаржника у касаційній скарзі на те, що суди невірно обрахували кількість відкритих дисциплінарних проваджень стосовно позивачки, оскільки на розгляді в Одеському окружному адміністративному суді перебуває всього 2 справи про визнання протиправними та скасування наказів про застосування до позивачки дисциплінарних стягнень, відхиляються Судом, адже суди попередніх інстанції не встановлювали кількість судових справ, предметом оскарження у яких є відповідні накази про дисциплінарні стягнення відносно позивачки, а встановили кількість дисциплінарних проваджень, які були відкриті стосовно ОСОБА_1 за нетривалий період часу (за два з половиною місяці).
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 15 січня 2020 року на підставі наказу ГУ ДПС в Одеській області №94 від 15 січня 2020 року було порушене дисциплінарне провадження стосовно позивачки, яке було закрито 17 лютого 2020 року на підставі наказу №613 без притягнення ОСОБА_1 до відповідальності.
Проте, в цей же день було порушено наступне провадження на підставі наказу ГУ ДПС в Одеській області №584 від 17 лютого 2020 року, результати якого оскаржується в судовому порядку.
Дисциплінарне провадження, яке було відкрите на підставі наказу №978 від 2 березня 2020 року, є третім провадженням стосовно позивачки за два з половиною місяці.
З урахуванням наведених фактичних обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що наявна об`єктивна можливість застосування наслідків пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у вигляді звільнення позивачки з посади.
Суди попередніх інстанцій також зауважили, що незалежно від результатів вирішення цього спору, вжиття заходів забезпечення цього адміністративного позову шляхом забезпечення працевлаштування (збереження становища статус-кво) позивачки не в змозі завдати істотної шкоди, тоді як звільнення ОСОБА_1 безумовно завдає більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується Верховний Суд, адже забезпечення позову в цій справі шляхом встановлення заборони відповідачу до вирішення справи по суті враховувати спірний наказ при визначенні систематичності невиконання позивачкою без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, в розумінні пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, є ефективним процесуальним способом для нівелювання можливості настання негативних наслідків для захисту прав позивачки до вирішення спору по суті, зокрема, можливості її звільнення з указаних підстав.
Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що дане вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Верховний Суд наголошує, що заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер, оскільки вжиті виключно до вирішення спору по суті, тому не можуть суттєво вплинути на трудові відносини сторін, або іншим чином завдати істотної шкоди учасникам процесу.
До того ж, покликання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 листопада 2018 року в справі №826/8556/17, вбачаються необґрунтованими, оскільки правовідносини у цій справі та у справі №826/8556/17 не є подібними, а тому висновки викладені у постанові, про яку зазначає відповідач, не мали бути враховані судами попередніх інстанцій при розгляді та вирішенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів позивачки, як підстави для подання ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
У цій справі суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що оскаржуваний наказ не має очевидних ознак протиправності, а тому визнали доводи позивачки в цьому аспекті не обґрунтованими. Одночасно, суди правильно зазначили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду, і саме з цих підстав задовольнили заяву ОСОБА_1 .
До того ж, доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди з прийнятими процесуальними рішеннями, без наведення належного обґрунтування, яким чином вжиті засоби забезпечення позову у вказаний спосіб порушують права відповідача або іншим чином впливають на об`єктивність розгляду цієї справи.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не можуть бути скасовані, оскільки суди всебічно перевірили доводи заяви про забезпечення позову та прийняли судові рішення відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Отже, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 150, 151, 341, 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, Верховний Суд