ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.000795
адміністративне провадження № К/9901/36322/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Онишкевича Т.В., Іщук Л.П., Обрізка І.М. у справі № 1.380.2019.000795 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "Габен" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Габен" (далі - ТОВ Фірма "Габен") звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило:
визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Львівській області (далі ГУ ДФС) щодо проведення камеральної перевірки з питань повноти декларування податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб за 2016-2018 роки та складення акту про її результати від 22 серпня 2018 року № 171/13-01-12-23/20832731;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі ППР) № 0248901223 від 13 вересня 2018 року ГУ ДФС, яким товариству було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у розмірі 5457051,48 грн, з яких 4365641,18 грн за основним платежем та 1091410,30 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.000795 у задоволенні адміністративного позову ТОВ Фірма "Габен" було відмовлено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване ППР прийняте у відповідності до вимог закону та встановлених у ході перевірки позивача фактичних обставин. Допущені при проведенні перевірки порушення не є достатніми для визнання дій щодо проведення перевірки протиправними та скасування оскаржуваного ППР.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року було скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.000795 та позов ТОВ Фірма "Габен" задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області № 0248901223 від 13 вересня 2018 року.
Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Габен" (код ЄДРПОУ 20832731, 79011, Львівська область, м. Львів, вул. Персенківка, 19) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 48025 (сорок вісім тисяч двадцять п`ять) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700, 79003, Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, 35).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що розрахунки розміру орендної плати з урахуванням індексації у акті перевірки контролюючим органом не наведено, як і не зазначено документів на підтвердження висновків про заниження товариством податкових зобов`язань по орендній платі за землю у сумі 4365641,18 грн. Разом із тим, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Однак, на підставі зазначеної інформації неможливо встановити правильність визначення платником податків своїх зобов`язань по орендній платі за землю та визначити заниження відповідного податкового зобов`язання за 2016-2018 роки без дослідження відповідних договорів оренди, без встановлення наявності подальших змін до них та з`ясування правильності розрахунку індексації орендної плати.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Головним управлінням державної фіскальної служби у Львівській області проведена камеральна перевірка даних податкових декларацій з плати за землю за 2016 - 2018 роки Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Габен" (код ЄДРПОУ 20832731) за результатами якої складено акт № 171/13-01-12-23/20832731 від 22.08.2018.
Камеральною перевіркою встановлено заниження податкового зобов`язання по орендній платі за землю згідно поданих за період 2016 - 2018 роки податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) в сумі 4 365 641,18 грн, порушення вимог пунктів 288.1, 288.4 статті 288, пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України.
На підставі акта перевірки Товариству з обмеженою відповідальністю - Фірма "Габен" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб у розмірі 5 457 051,48 грн, з яких 4 365 641,18 грн - зобов`язання за основним платежем, 1 091 410,30 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, яке позивач оскаржує у даній справі.
Судами встановлено, що між ТОВ - Фірма "Габен" та Львівською міською радою 29.07.2010 № С-1750 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 55708 кв. м.
Згідно з п. 9 договору орендна плата становить 475634,90 грн, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
10 квітня 2013 року ТОВ - Фірма "Габен" та Львівська міська рада внесли зміни до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Львівській міській раді 29.07.2010 за № С-1750, в Управлінні Держкомзему у місті Львів 02.06.2011 за № 461010004000196 зі змінами зареєстрованими у Львівській міській раді 02.07.2012 за № С-2417, зокрема, у пункті 9 договору змінено розмір орендної плати, що вноситься орендарем - 1689339,53 грн в рік, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до даних Податкової декларації з плати за землю (земельний податок/або орендна плата за земельні ділянки) за 2016 рік, позивачем самостійно задекларовано суму платежу з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 1689339,23 грн на рік.
Відповідно до даних Податкової декларації з плати за землю (земельний податок/або орендна плата за земельні ділянки) за 2017 рік, позивачем самостійно задекларовано суму платежу з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 1689339,23 грн на рік.
Відповідно до даних Податкової декларації з плати за землю (земельний податок/або орендна плата за земельні ділянки) за 2018 рік, позивачем самостійно задекларовано суму платежу з орендної плати за земельну ділянку в розмірі 1689339,23 грн на рік.
Тобто позивачем задекларовано суми орендної плати у розмірі, визначеному у договорі оренди земельної ділянки від 29.07.2010 № С-1750 зі змінами від 10.04.2013 - 1689339,23 грн в рік, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, однак позивачем не включено до задекларованої суми коефіцієнт індексації, який повинен враховуватись при визначені бази оподаткування земельним податком.
Контролюючий орган під час проведення камеральної перевірки встановив заниження податкового зобов`язання по орендній платі за землю згідно поданих за період 2016-2018 декларацій. За даними відповідача розмір орендної плати на 2016 рік має становити 3023608,61 грн, на 2017 рік 3205025,13 грн, на 2018 рік 3205025,13 грн.
Розрахунки розміру орендної плати з врахуванням індексації у акті перевірки не наведено, проте до справи долучено лист Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради № 2400-934 від березня 2019 року з додатком, у якому наведено розрахунок недоотриманих коштів міським бюджетом від орендної плати за землю за договором оренди землі С-1750 від 29.07.2010 (зі змінами від 10.04.2013 № С-2534).
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що згідно переліку договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, зареєстрованих в управлінні земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради, між ТОВ - Фірма "Габен" та Львівською міською радою 29.07.2010 № С-1750 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 55708 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Персенівка,19 (термін дії договору до 03.06.2020) та додаткову угоду № С-2534 від 10.04.2013, річна сума орендної плати за рік із врахуванням коефіцієнтів індексації та 2016-2018 становить: на 2016 рік 3023608,61 грн; на 2017 рік 3205025,13 грн; на 2018 рік 3205025,13 грн. Відповідач покликається на обставини встановлені під час камеральної перевірки з питань повноти декларування податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб за 2016-2018 роки ТОВ Фірми "Габен" та стверджує, що позивачу правомірно збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб. Указує, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших акті в разі їх суперечності, який закріплений у пункту 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Крім того, скаржник указав, що судами попередніх інстанцій не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у справах №2а-8575/12/1370 стосовно того, що розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, №805/4746/15-а стосовно трафаретного підходу та формалізму при вирішення податкового спору без надання правової оцінки порушенням, а лише вказівкою на безпідставність проведення камеральної перевірки, №818/8413/13-а, стосовно правомірності проведення камеральної перевірки декларування податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб. Також, скаржник посилався на відсутність висновку Верховного Суду стосовно проведення камеральною перевіркою питань повноти декларування податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб.
Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність ухваленого судом апеляційної інстанції рішення, просив його залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення. Указував, що відповідач в касаційній скарзі наводить аргументи, які не відносяться до предмету спору та робить посилання на висновки Верховного Суду, які застосовуються до інших спірних правовідносин.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України у редакції на час проведення перевірки (далі також ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.1. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відповідно до пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.
Відповідно до пункту 76.3 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин установлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України у поточній редакції передбачає, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Разом з тим підпунктом 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України визначено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Тобто, законодавець визначив нижню та верхню граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Отже річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у його пункті 5.2 статті 5, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.
Базою оподаткування земельним податком, зокрема, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України).
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кi = І:100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. (Абзац четвертий пункту 289.2 статті 289 в редакції Закону № 1797-VIII від 21.12.2016).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до п 289.3 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Суд указує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.
Мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Камеральна перевірка проводиться на систематичній основі, тобто перевіряються всі без винятку податкові декларації та уточнюючі розрахунки, подані платником, якого перевіряють.
Разом з тим, об`єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.
З аналізу наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що на підставі зазначеної інформації неможливо встановити правильність визначення платником податків своїх зобов`язань по орендній платі за землю та визначити заниження відповідного податкового зобов`язання за 2016-2018 роки без дослідження відповідних договорів оренди, без встановлення наявності подальших змін до них та з`ясування правильності розрахунку індексації орендної плати.
Водночас, судом апеляційної інстанції було вірно звернуто увагу податкового органу на те, що розрахунки розміру орендної плати з урахуванням індексації у акті перевірки контролюючим органом не наведено, як і не зазначено документів на підтвердження висновків про заниження товариством податкових зобов`язань по орендній платі за землю у сумі 4 365 641,18 грн.
Посилання контролюючого органу в обґрунтування правильності своїх висновків на лист Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради № 2400-934 від березня 2019 року з додатком (а.с. 87-88), на переконання колегії суддів, є абсолютно безпідставним з огляду на зазначену у ньому дату виготовлення та час проведення камеральної перевірки позивача (2018 рік). Отже, суд першої інстанції зробив хибні висновки про те, що вказаний лист Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради було враховано контролюючим органом при перевірці позивача.
Таким чином, Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції стосовно того, що висновки контролюючого органу, викладені у акті камеральної перевірки від 22 серпня 2018 року № 171/13-01-12-23/20832731, є необґрунтованими, що дає підстави для висновку про протиправність оспорюваного ППР № 0248901223 від 13 вересня 2018 року.
Скаржник у поданій касаційній скарзі вказує на неврахування судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення у справі правових позицій, викладених Верховним Судом у справах №2а-8575/12/1370 стосовно того, що розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, №805/4746/15-а стосовно трафаретного підходу та формалізму при вирішення податкового спору без надання правової оцінки порушенням, а лише вказанням на безпідставність проведення камеральної перевірки, №818/8413/13-а, стосовно правомірності проведення камеральної перевірки декларування податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб.
Водночас, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, спірним питанням у справі, що розглядається, з урахуванням судового рішення, яке оскаржується відповідачем, є перевищення податковим органом повноважень під час проведення камеральної перевірки.
Колегія суддів зауважує, що наведені позиції Верховного Суду у справах:
№805/4746/15-а, сформовані Судом по спірним правовідносинам стосовно встановлених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII обмежень щодо проведення перевірок суб`єктів господарювання, за результатами розгляду яких Судом було зроблено висновок про те, що положення Закону №71-VIII не стосуються камеральних перевірок, об`єктом яких є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні контролюючого органу;
справа №2а-8575/12/1370 була направлена Верховним Судом на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним судом не були перевірені доводи відповідача щодо того, що умовами договорів оренди ставка орендної плати була не сталою, а її розмір був встановлений в залежності від нормативної грошової оцінки на дату сплати. Також передбачався обов`язок орендаря здійснювати перерахунок розміру орендної плати у випадку зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки;
№818/8413/13-а, сформовані Судом стосовно застосовування встановлених Податковим кодексом мінімальних розмірів плати за землю (визначений сторонами в договорах оренди земельних ділянок розмір податку із розрахунку 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є менший, ніж передбачено вимогами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України), що не є спірним питанням у справі, що розглядається, оскільки позивачем було застосовано під час формування податкової звітності розмір орендної плати за землю із розрахунку 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає приписам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Отже, правовідносини у справах №805/4746/15-а, №818/8413/13-а, №2а-8575/12/1370 та у справі, що розглядається не є подібними.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційну скаргу подано також на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно проведення камеральною перевіркою питань повноти декларування податкових зобов`язань з орендної плати за землю з юридичних осіб.
Разом з тим, скаржником в касаційній скарзі не вказано щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та не зазначено конкретної норми права щодо застосування якої відсутній такий висновок Верховного Суду, що в свою чергу унеможливлює сформування висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судову рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а підстави, наведені скаржником для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, не є такими, що відповідають вимогам пунктів 1, 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області не підлягає задоволенню.
Що стосується заявленого Головним управлінням ДПС у Львівській області клопотання про закриття провадження в адміністративній справі у зв`язку з порушенням Господарським судом Львівської області провадження у справі про банкрутство позивача, колегія суддів наголошує, що така підстава для закриття провадження у справі не передбачена положеннями статті 238 КАС України, відтак указане клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,