ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 560/437/20
адміністративне провадження № К/9901/14450/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року (суддя: Гнап Д.Д.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (Курко О.П., Біла Л.М., Гонтарук В.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
21 січня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Хмельницького апеляційного суду (далі - відповідач-1), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Хмельницької області, яка полягає у невиплаті у день звільнення (відрахування із штату) всіх сум, що належать позивачу;
- стягнути з Апеляційного суду Хмельницької області на користь позивача 1 008 040,00 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 17 вересня 2016 року по 23 грудня 2019 року включно.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом голови Апеляційного суду Хмельницької області від 16 вересня 2016 року його відраховано зі штату цього суду. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 822/3121/17 зобов`язано Апеляційний суд Хмельницької області нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за порушення строків виплати надбавки за роботу з секретною інформацією за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно.
Позивач вважає, що зазначена компенсація повинна була бути виплачена у листопаді 2014 року під час виплати донарахованої на виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року надбавки за роботу з секретною інформацією або у день звільнення 16 вересня 2016 року. Проте, він отримав компенсацію лише після звернення до суду. На виконання судового рішення від 05 грудня 2017 року у справі №822/3121/17, кошти були виплачені 24 грудня 2019 року.
На переконання позивача з 17 вересня 2016 року по 23 грудня 2019 року він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду відповідно до статей 116, 117 КЗпП.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даному випадку правовідносини між позивачем та його роботодавцем щодо несвоєчасної виплати компенсації за затримку виконання судового рішення не регулюються Кодексом законів про працю, а виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, посилаючись на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/19.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказує, що суди не врахували висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у наступних постановах:
1) від 04 травня 2018 року у справі 808/858/16, за якими всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу встановлюється відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
2) від 30 травня 2018 року у справі № 686/22682/16-ц відповідно до якої, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
3) від 13 березня 2017 року у справі за № 6-259 цс17 за якою установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведения його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції також не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18 березня 2020 у справі № 711/4010/13-ц згідно з якими, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.
Також наполягає, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності і розглянув її за правилами спрощеного провадження, оскільки відповідно до присів статей 12, 257, 260 КАС України ця справа повинна була розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийнятих рішень судами попередніх інстанцій та відсутність підстав для їх скасування.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.), відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Відповідно до наказу голови Апеляційного суду Хмельницької області від 16 вересня 2016 року №17/05-03/ позивача на підставі постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII "Про звільнення суддів" звільнено з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відраховано із штату Апеляційного суду Хмельницької області 16 вересня 2016 року.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 2270/10174/11 від 20 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року визнано бездіяльність Апеляційного суду Хмельницької області, яка полягає у невиплаті позивачу компенсацію за роботу в умовах режимних обмежень та недоплаті у зв`язку з цим грошового утримання в період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно протиправною. Зобов`язано Апеляційний суд Хмельницької області нарахувати та виплатити позивачу, з урахуванням вже виплачених коштів, надбавку за роботу з секретною інформацією форми №2 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно у розмірі 15 % від посадового окладу судді.
На виконання зазначеного рішення 17 лютого 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
Іншим судовим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 822/3121/17 встановлено, що апеляційним судом Хмельницької області 27 листопада 2014 року виплачено позивачу донараховану на виконання виконавчого листа надбавку за роботу з секретною інформацією форми № 2 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі № 822/3121/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність апеляційного суду Хмельницької області щодо невиплати йому компенсації за порушення строків виплати надбавки за роботу з секретною інформацією форми № 2 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно у розмірі 15 % від посадового окладу. Зобов`язано апеляційний суд Хмельницької області нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за порушення строків виплати надбавки за роботу з секретною інформацією форми № 2 за період з лютого 2006 року по квітень 2011 року включно.
Згідно з банківською випискою по рахунку, кошти, на виконання вказаної постанови зараховані 24 грудня 2019 року.
Позивач, вважаючи порушеними його права щодо виплати коштів із затримкою з 17 вересня 2016 року по 23 грудня 2019 року, 24 січня 2020 року звернувся до суду з цим позовом.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
Підставою для відкриття касаційного оскарження позивач вказав неврахування судами першої та апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у справах 808/858/16, № 686/22682/16-ц, № 6-259 цс17, № 711/4010/13-ц.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, посилаючись на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/19.
Проте, Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вирішувала питання щодо необхідності відступити від висновку Верховного Суду стосовно непоширення статті 117 КЗпП України на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Розглядаючи питання щодо можливості відступу від зазначеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду надала оцінку доводам касаційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин тлумачення, наведеного у пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України".
У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що відповідно до статті 117 КЗпП України "при відсутності спору щодо суми" заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період "фактичного розрахунку" (частина перша статті 117), а "при наявності спору про розміри сум" заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117).
Також ЄСПЛ звернув особливу увагу на те, що "частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом".
За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:
- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Відповідна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що положення статті 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати суперечать правовому висновку, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, що свідчить про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, внаслідок чого рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.
У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці просив стягнути на його користь суму середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 17 вересня 2016 року по 23 грудня 2019 року в розмірі 1 008 040,00 грн.
Водночас суди попередніх інстанцій, не визначили розмір середнього заробітку, не встановили час затримки розрахунку, не встановили відповідних фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення та не дослідили відповідні докази.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Підхід для обчислення розміру розрахунку за затримку виплати належних звільненому працівникові сум при звільненні, з урахуванням принципу пропорційності викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Проте, у цій справі матеріали справи не містять, а судами не встановлений розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, у тому числі винагороди, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17 вересня 2016 року по 23 грудня 2019 року.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкового судового рішення, і виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд суду першої інстанції.
При цьому, Верховний Суд зазначає про необґрунтованість доводів скаржника, що суди не врахували висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04 травня 2018 року у справі № 808/858/16, від 30 травня 2018 року у справі № 686/22682/16-ц, від 13 березня 2017 року у справі за № 6-259 цс17, від 18 березня 2020 у справі № 711/4010/13-ц, оскільки у цих справах суди дійшли висновку про обов`язок роботодавця виплати працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за умови невиплати його з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд зауважує, що спірні правовідносини у цій справі стосуються застосування положень статті 117 КЗпП, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Таким чином, з аналізу справ № 808/858/16, № 686/22682/16-ц, № 6-259 цс17, № 711/4010/13-ц та цієї справи, колегією суддів Верховного Суду встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними.
Доводи касаційної скарги про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження є недоречними, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що позивача на підставі постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII "Про звільнення суддів" звільнено з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України "Про запобігання корупції", а відтак не є малозначною.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України норми, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.