ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/16562/19
адміністративне провадження № К/9901/30245/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2020 року (суддя: Бояринцева М.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Черпіцька Л.Т.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департамента міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просив:
- визнати протиправною відмову Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 30 серпня 2018 року усунути порушення закону скоєні його посадовими особами та відмову відкликати циркулярне повідомлення про розшук і затримання позивача від 14 січня 2016 року, який містить недостовірні відомості щодо ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України відкликати циркулярне повідомлення про розшук і затримання позивача від 14 січня 2016 року, у зв`язку із відсутністю судового дозволу на затримання ОСОБА_1 з країн згідно переліку.
Мотивуючи позовні вимоги позивач послався на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у справі №826/6760/17, яким визнано неправомірними дії щодо розсилання циркулярного повідомлення про розшук та затримання позивача від 14 січня 2016 року, проте відповідачем не усунуто відповідні порушення. На переконання позивача, у задоволенні заяви щодо відкликання циркулярного повідомлення від 14 січня 2016 року протиправно відмовлено.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва від 30 серпня 2018 року усунути порушення та відмову відкликати циркулярне повідомлення про розшук і затримання позивача від 14 січня 2016 року, який містить недостовірні відомості щодо позивача. Зобов`язано Національну поліцію України в особі Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва скасувати повідомлення про розшук позивача від 14 січня 2016 року та повідомити про це країни, яким таке повідомлення було надіслано. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що відмова відповідача відкликати таке повідомлення, з урахуванням положень статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод є протиправною, адже дії відповідача щодо розсилання 14 січня 2016 року циркулярного повідомлення визнані судом незаконними.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги інформацію щодо особливостей функціонування Інформаційної системи Інтерпол, зокрема, порядку внесення і видалення інформації з/до неї, а також правових підстав, відповідно до яких інформація про фізичних осіб вноситься національними правоохоронними органами до неї. Акцентує увагу на тому, що 14 лютого 2017 року Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва в Інформаційній системі Інтерпол опубліковано нове циркулярне повідомлення стосовно позивача, яке замінило попереднє.
Скаржник вказує, що Департамент не уповноважений вносити будь-які зміни до Інформаційної системи Інтерполу щодо підозрюваного у кримінальному проваджені № 42013270240000007 від 15 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною з статті 191 КК України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 за запитами, рішеннями тощо інших органів державної влади України, у тому числі адміністративних судів, прийнятих поза межами вказаного кримінального провадження.
Також зазначає, що правовідносини пов`язані із розшуком підозрюваного, обвинуваченого, застосуванням запобіжних заходів у кримінальному провадженні регулюються КПК України і є кримінально процесуальними. На переконання скаржника, з урахуванням позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року на дані правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів, адже відкликання та скасування з Інформаційної системи Інтерполу циркулярного повідомлення про розшук ОСОБА_1 є втручання у кримінальний процес під час розслідування кримінального провадження № 42013270240000007 від 15 квітня 2013 року.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції без змін.
Позивач зазначає, що предметом спірних правовідносин є звернення від 23 червня 2019 року, подане відповідно до Закону України "Про звернення громадян", а не дії в межах кримінального провадження в контексті оцінки доказів чи проведення будь-яких слідчих процесуальних дій, передбачених КПК України. Тому цей спір підлягає розгляду у порядку КАС України.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 серпня 2013 року у справі №725/4956/13-к задоволено клопотання заступника начальника СВ ЛВ на ст.Чернівці про надання дозволу на затримання з метою приводу ОСОБА_1 для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 191 КК України. Дозволено затримання позивача з метою його приводу на розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою відносно останнього, який підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 191 КК України. Відповідно до статті 191 КПК України затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше 36 (тридцяти шести) годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу. Службова особа, яка на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання затримала особу, зобов`язана негайно вручити їй копію зазначеної ухвали. Уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.
З ухвали вбачається, що згідно з частиною 3 статті 190 Кримінального процесуального кодексу України ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду; або закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії; або відкликання ухвали прокурором.
14 січня 2016 року Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України було розповсюджено шляхом розсилання на електронні адреси підрозділів іноземних правоохоронних органів відомості про розшук позивача, з метою розшуку та арешту позивача.
При цьому, підставою для такого затримання визначено ухвала Першотравневого районного суду міста Чернівці від 28 серпня 2013 року у справі № 725/4956/13-к.
14 лютого 2017 року Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва внесено оновлені відомості про позивача, зокрема про те, що актуальною підставою для затримання позивача в ході міжнародного поліцейського співробітництва є ухвала про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у справі № 826/6760/17, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України щодо розсилання 14 січня 2016 року повідомлення про розшук останнього.
23 червня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій серед іншого просив надати інформацію та відкликати циркулярне повідомлення від 14 січня 2016 року про розшук.
Листом від 30 серпня 2019 року Департамент міжнародного поліцейського співробітництва повідомив про відсутність підстав для видалення з обліків Генерального секретаріата Інтерполу інформації, яка стосується позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Законодавцем передбачено різновиди публічно-правових спорів, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
Предметом розгляду даної адміністративної справи є відмова відповідача відкликати циркулярне повідомлення про розшук позивача і затримання від 14 січня 2016 року в рамках розслідування кримінального провадження № 42013270240000007 від 15 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 191 КК України.
З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК України гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК України осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти дев`ятий, десятий частини третьої статті 42 КПК України), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, слідчим відділом Заставнівського відділення поліції Кіцманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - ініціатор розшуку) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013270240000007 від 15 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 191 КК України.
В рамках проведення вказаного досудового розслідування на адресу Департаменту надійшли матеріали від ініціатора розшуку стосовно організації міжнародного розшуку ОСОБА_1 .
Вказані матеріали надіслані відповідно до Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації України № 3/1/2/5/2/2 від 09 січня 1997 року.
14 січня 2016 року Департаментом міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України в рамках кримінального провадження розповсюджено шляхом розсилання на електронні адреси підрозділів іноземних правоохоронних органів відомості про розшук позивача, з метою розшуку та арешту позивача (а.с.20-23).
Аналізуючи заявлені позовні вимоги Верховний Суд зазначає, що з`ясування законності проведення дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції може призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно позначитись на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були б сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань.
Таким чином, вимоги, що випливають з прийнятих у кримінальному провадженні дій правоохоронних органів про розшук і затримання позивача в рамках розслідування кримінального провадження підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
Подібна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 13 листопада 2019 року у справі № 420/516/19, постанові ВП ВС від 23 січня 2019 року у справі № 802/1335/17, постанові ВП ВС від 26 лютого 2020 у справі № 520/1820/19, постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 520/1320/19, постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 640/20859/18.
Отже, вимоги позивача пов`язані не з управлінською діяльністю відповідача, а з діями та прийняттям рішення, порядок вчинення яких визначений кримінальним процесуальним законодавством України.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.