ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 160/5528/19
адміністративне провадження № К/9901/30737/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року (судді: Сафронова С.В., Чепурнов Д,В., Мельник В.В.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Лінде Газ Україна" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису в частині,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Лінде Газ Україна" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування припису №3/5.4-07 від 30 січня 2019 року в частині пунктів: 2, 35, 36, 37, 38, 42, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 57, 58, 59, 63.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у цій справі за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року.
Відмовляючи у відкритті провадження суд апеляційної інстанції виходив з приписів пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що апелянт у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не наводить жодних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, які б могли бути розцінені судом як поважні, тобто такі, які об`єктивно зумовили зволікання апелянта із поданням належним чином оформленої апеляційної скарги, зокрема, вже після того, як апелянту ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2020 року повернуто первинну апеляційну скаргу.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2020 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Відповідач вважає, що Третім апеляційним адміністративним судом при винесенні ухвали від 11 червня 2020 року не враховані положення Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)", яким внесено зміни, зокрема до КАС України. Розділ "Прикінцеві положення" КАС України доповнено п. 3 відповідно до якого строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19).
Також, зазначає, що в ухвалі Верховного Суду у складі колегії судців Касаційного адміністративного суду від 09 січня 2018 року у справі № 810/4749/15 вказано, що відсутність бюджетного фінансування на сплату судового збору було об`єктивною перешкодою для звернення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області як бюджетної установи з касаційною скаргою в установлений законом строк.
При цьому, відмова у поновленні строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційної скарги, які позбавили учасника процесу можливості оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, ставлять під сумнів законність такого рішення.
Вказує, що застосування наведених норм права також відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в ухвалі від 27 листопада 2019 року у справі №160/8464/18, в якому зазначено, що первинне звернення з касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у справі № 160/8464/18 відбулось в межах встановленого КАС України строку на таке оскарження. Вказує, що скаржником добросовісно було виконано процесуальний обов`язок щодо дотримання строків на касаційне оскарження. Проте, ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційна скарга повернута скаржнику, що не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою після усунення її недоліків, за наявності яких касаційна скарга була повернута.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження на увалу Другого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Копія рішення суду першої інстанції отримана відповідачем 24 жовтня 2019 року.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
11 листопада 2019 року на адресу суду першої інстанції надійшла вперше подана відповідачем апеляційна скарга на рішення від 11 жовтня 2019 року.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 48985,50 грн., та надати апеляційну скаргу із зазначенням у ній дати отримання копії повного судового рішення, що оскаржується із наданням доказів, що підтверджують за наявності.
Ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року отримана відповідачем 15 грудня 2019 року.
23 грудня 2019 року відповідачем на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було надано до суду апеляційної інстанції заяву про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу відповідача повернуто з огляду на не усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року про повернення апеляційної скарги відповідачем в касаційному порядку оскаржена не була та є чинною.
07 лютого 2020 року на адресу суду першої інстанції надійшла вдруге подана відповідачем апеляційна скарга на рішення від 11 жовтня 2019 року.
Разом з апеляційною скаргою скаржником подана заява про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху. В ухвалі вказано, що наведені відповідачем в апеляційній скарзі підстави не можуть бути визнані поважними, з огляду на те, що жодних доказів на їх підтвердження не надано.
Вказаною ухвалою надано заявнику десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції заяви про поновлення строку, в якій зазначити поважні причини пропуску строку звернення з апеляційною скаргою та документу, який підтверджує факт сплати судового збору у визначеному законодавством України розмірі.
Копія ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року заявником апеляційної скарги отримана 12 березня 2020 року.
У межах строку, встановленого для усунення недоліків на адресу Третього апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшла заява про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2020 року продовжено Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області строк для усунення недоліків апеляційної скарги, визначених ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року на десять днів, який обчислюється з дня отримання копії даної ухвали.
21 квітня 2020 року на адресу апеляційного адміністративного суду від відповідача повторно надійшла заява про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року продовжено Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області строк для усунення недоліків апеляційної скарги, визначених ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року на десять днів, який обчислюється з дня отримання копії даної ухвали.
03 червня 2020 року надійшло до суду клопотання про долучення документа, а саме платіжного доручення. 10 червня 2020 року надійшла до суду заява про поновлення строку.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідач вказав, що вперше апеляційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року подана в межах строку на апеляційне оскарження, однак остання була повернута з причин не сплати судового збору.
Мотивуючи заяву відповідач, також, зазначив про те, що недолік, який був підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги усунуто, а саме сплачено судовий збір, що свідчить про вжиття відповідачем заходів для своєчасного виконання свого процесуального обов`язку.
Приймаючи до уваги те, що підстави наведені заявником апеляційної скарги для поновлення строку апеляційного оскарження ухвалою судді апеляційної інстанції від 18 лютого 2020 року визнано неповажними, а також те, що інші зазначені відповідачем обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Статтею 295 КАС України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. За цих обставин протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
За приписами пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Як свідчать матеріали справи, повторне звернення відповідача до суду з апеляційною скаргою відбулось 07 лютого 2020 року, тобто з пропуском тридцятиденного строку апеляційного оскарження, рахуючи, що його перебіг розпочався наступного дня після отримання скаржником ухвали суду апеляційної інстанції від 26 грудня 2019 року про повернення його апеляційної скарги, поданої вперше.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, однак, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, необхідно враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.
Верховний Суд ураховує, що повторне звернення до суду з апеляційної скаргою відбулось з пропуском тридцятиденного строку апеляційного оскарження.
У даному випадку підставою пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження стало відсутність у нього документу про сплату судового збору.
В контексті таких обставин справи Верховний Суд зазначає, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів на сплату судового збору не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, а обставини щодо сплати судового збору лише 03 червня 2020 року не є непереборними обставинами для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою повторно. При цьому такі обставини є внутрішніми питаннями організації роботи апелянта, та не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку.
У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов`язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов`язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету).
Це стосується і суб`єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ, а особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.
Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору чи розтягнута в часі процедура його оплати не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.
Така правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 1 серпня 2019 року у справі №1440/1822/18.
Також відповідачем не наведено об`єктивних причин, які перешкоджали останньому без зайвих зволікань повторно звернутись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладені вимоги процесуального закону та зважаючи, на те що вдруге апеляційна скарга відповідача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року подана поза межами законодавчо встановленого тридцятиденного строку апеляційного оскарження, а вказані відповідачем в заяві причини пропуску цього строку визнані суддею апеляційної інстанції недостатніми для висновку про його пропуск з поважних причин, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року.
Доводи відповідача про те, що розділ "Прикінцеві положення" КАС України доповнено п. 3 відповідно до якого строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) не спростовують висновки суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження, адже заявником не подано до суду доказів, що неможливість усунення недоліків апеляційної скарги зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, а тому суд не вбачав підстав для задоволення клопотання про поновлення строку.
Відповідно до практики Верховного Суду суд апеляційної інстанції не обмежений повноваженнями щодо поновлення строку апеляційного оскарження в порядку, передбаченому частиною третьою статті 295 КАС України, однак такі висновки не дають абсолютного права скаржнику на поновлення пропущеного процесуального строку, без поважних на те причин та відповідних підстав.
Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, на чому також неодноразово наголошував Верховний Суд. За відсутності таких обставин, у суду будуть відсутні і підстави для поновлення процесуального строку.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі "Меньшакова проти України", заява №377/02).