Постанова
Іменем України
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 753/14958/19
провадження № 51-4073км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О.Г.,
суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,
прокурора Костюка О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року та вирок Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року стосовно нього в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100020008206, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернігова, жителя цього АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня
2020 року за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 цього Кодексу звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
2. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України визначено ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань, з урахуванням вироку Шевченківського районного суду
м. Києва від 11 серпня 2020 року, у виді позбавлення волі на строк 5 років
6 місяців, зарахувавши у строк призначеного покарання частково відбуте покарання за попереднім вироком.
3. За вироком Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 у частині призначеного покарання скасовано, ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України вирок Шевченківського районного суду
м. Києва від 11 серпня 2020 року ухвалено виконувати самостійно. В решті вирок залишено без змін.
4. Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 вересня 2018 року близько 23:00, знаходячись біля буд. № 148 по вул. Харківське Шосе у м. Києві, діючи повторно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого ОСОБА_2, відкрито заволодів належним останньому майном, у тому числі золотим ланцюжком вагою 20 г, довжиною
60 см, 585 проби, плетіння "Бісмарк", мобільним телефоном марки "SamsungJ7" та банківською карткою "ПриватБанку", чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 80189, 75 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
5. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вироки судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Даючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, відмінну від їх оцінки судами, стверджує, що інкримінованого йому злочину не вчиняв, належні, допустимі та достатні докази його винуватості у кримінальному провадженні відсутні, а викладені у вироках висновки судів обох інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема зазначає, що суди необґрунтовано піддали критичній оцінці показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до яких на час вчинення злочину він перебував в іншому місці, та залишили поза увагою те, що саме працівники поліції повідомили потерпілого ОСОБА_2 про те, що його пограбував ОСОБА_1, при цьому показавши потерпілому зображення останнього.
Позиції інших учасників судового провадження
6. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор просив відхилити касаційну скаргу засудженого, вважаючи її необґрунтованою.
7. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
8. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
9. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
10. Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
11. Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
12. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 373 КПК України).
13. За ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
14. Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
15. Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1, апеляційний суд вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.
16. Так, із мотивувальної частини вироку убачається, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за яке його засуджено, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
17. Мотивуючи свої висновки у цій частині, суд послався, зокрема, на дані протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_2 та показання останнього в ході судового розгляду, з яких убачається, що він категорично вказав на ОСОБА_1 як на особу, яка за викладених у вироку обставин вчинила його пограбування, та при цьому зазначив, що добре запам`ятав грабіжника, оскільки безпосередньо перед нападом вони декілька хвилин розмовляли. Водночас будь-які дані, які свідчили би про те, що перед пред`явленням особи для впізнання за фотознімками працівники поліції вказали потерпілому ОСОБА_2 на ОСОБА_1 як на особу, яка його пограбувала, та показали йому фотокартку останнього, в матеріалах справи відсутні.
18. З даних, які містяться у листі ПТ "Ай Ті Ломбард", видно, що ОСОБА_1 16 вересня 2018 року о 01:12, тобто одразу після вчинення злочину, звертався до ломбарду та заклав золотий ланцюжок, характеристики якого повністю співпадають із характеристиками того, який було викрадено у потерпілого. При цьому, будучи допитаним під час судового розгляду, ОСОБА_1 не надав жодних пояснень з приводу того, як цей ланцюжок у нього опинився.
19. Дані листа ПАТ КБ "ПриватБанк" указують на те, що з картки потерпілого, яку було викрадено 15 вересня 2018 року, через кілька годин було знято грошові кошти, а на фотознімках особи, яка останньою користувалася цією банківською карткою, зображений ОСОБА_1 . До того ж, згідно з показаннями потерпілого ОСОБА_2 викрадений у нього мобільний телефон з установленим на ньому додатком "Приват 24", прив`язаним до номера телефону, не був захищений кодом доступу, внаслідок чого ним можна було безперешкодно користуватися, тому з його банківської картки було знято гроші шляхом зміни пін-коду, який було направлено смс-повідомленням на його номер.
20. Даючи критичну оцінку показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд цілком підставно послався на те, що вони є знайомими ОСОБА_1 і проживали разом із ним у хостелі, а тому можуть бути зацікавленими у результатах розгляду справи, та, крім цього, ввечері 15 вересня 2018 року, коли було вчинено злочин, перебували у стані алкогольного сп`яніння, що не заперечувалось самими свідками. З урахуванням цих обставин у поєднанні з проміжком часу, який минув від вчинення злочину до надання зазначеними свідками показань в суді першої інстанції, суд піддав обґрунтованому сумніву їх спроможність пам`ятати точний час залишення хостелу ОСОБА_1 у той день. З такими аргументами погоджується також і колегія суддів касаційного суду.
21. Водночас інші наявні у кримінальному провадженні докази, безпосередньо досліджені та оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України, узгоджуються між собою та у сукупності доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за викладених у вироку обставин.
22. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскарженого вироку апеляційного суду в даному кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.
23. Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду стосовно нього слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів