Постанова
Іменем України
11 листопада 2021року
м. Київ
Справа № 715/2127/19
Провадження № 51-4338 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Кишакевича Л.Ю.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Чабанюк Т.В.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019260080000234 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,
за касаційною скаргою захисника Івасюка І.Г. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Герцаївського районного суду Чернівецької області від 23 березня 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 31 травня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від 23 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. моральної шкоди.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 травня 2021 року вищевказаний вирок залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 10 червня 2019 року приблизно о 17:00 год., перебуваючи поблизу господарства ОСОБА_2, що розташоване в АДРЕСА_2, в ході суперечки на ґрунті раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_2, умисно, протиправно, переслідуючи мету спричинення тілесних ушкоджень, наніс декілька ударів кулаками рук в голову та обличчя потерпілого ОСОБА_2, внаслідок чого спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи зліва, яке згідно висновку експерта №817 мд від 30.08.2019р. відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров`я.
У цьому провадженні були також постановлені такі судові рішення.
Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 3 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо цивільного позову у провадженні.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 3 грудня 2019 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 5 березня 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 122 КК України, повернуто прокурору.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 7 квітня 2020 року ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 5 березня 2020 року скасовано, провадження направлено на новий судовий розгляд.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про те, що судами допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки надавши діям обвинуваченого ОСОБА_1 правову оцінку як злочину та кваліфікувавши їх за ч. 1 ст. 122 КК України як заподіяння потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, суд проігнорував норми інституту необхідної оборони, які закріплені у ст. 36 КК України. Вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме права на захист. Так, з приводу зазначених порушень в матеріалах кримінального провадження міститься ухвала Чернівецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року, якою був скасований вирок суду першої інстанції від 3 грудня 2019 року з мотивів недостатнього розуміння державної мови обвинуваченим і порушенням його права на захист. Встановивши факт недостатнього володіння обвинуваченим ОСОБА_1 мовою кримінального судочинства, судом першої інстанції при новому розгляді провадження було залучено перекладача та захисника, чим, на думку захисника, констатовано факт недостатнього володіння мовою, яке мало місце, зокрема, і під час досудового розслідування. Проте, зазначені гарантії права на захист, які були допущені під час досудового розслідування, зокрема, під час оголошення та вручення підозри, допиту, проведення слідчого експерименту, судом першої інстанції проігноровані та апеляційним судом вказані порушення не усунуті.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника. Постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 вважала законними та обґрунтованими, які просила залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З касаційної скарги вбачається, що захисник заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 КК України, вказуючи про те, що суд першої інстанції не навівши доводів, безпідставно поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого, натомість не взяв до уваги показання обвинуваченого та його дружини, яка є свідком по справі.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду, який правильно визнав неспроможними апеляційні доводи захисника про необґрунтованість висновків районного суду та не знайшов підстав для скасування оскаржуваного вироку.
На думку колегії суддів касаційного суду, суд першої інстанції, оцінивши всі докази по справі кожен окремо та в їх сукупності, прийшов до переконливого висновку, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення доведене, діям обвинуваченого надана правильна правова кваліфікація та вчинене слід кваліфікувати за ч.1 ст.122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
При цьому, оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, які є належними та допустимими, суд обґрунтовано відхилив показання обвинуваченого щодо його невинуватості у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки такі спростовуються у сукупності показаннями потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними протоколів проведення слідчого експерименту та пред`явлення особи до впізнання, висновком експерта про характер спричиненого потерпілому тілесного ушкодження і строк його заподіяння та іншими письмовими доказами, якими поза розумним сумнівом доведено, що тілесні ушкодження, які були виявлені у потерпілого ОСОБА_2, були завдані останньому саме обвинуваченим ОСОБА_1, а показання обвинуваченого є лише способом захисту останнього з метою уникнення відповідальності за скоєне.
Показання свідка ОСОБА_6 суд оцінив критично, оскільки такі показання свідка, як і показання обвинуваченого, спростовуються сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, в тому числі показаннями потерпілого, свідків, іншими письмовими доказами.
Колегія суддів касаційного суду визнає безпідставними доводи касаційної скарги захисника про те, що заподіяна фізична шкода потерпілому ОСОБА_2 вчинялась ОСОБА_1 з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів як самого ОСОБА_1, так і його дружини, та те, що він діяв у стані необхідної оборони.
Стаття 122 КК України передбачає відповідальність за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішення вказував на те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Із фактичних обставин, встановлених під час судового розгляду судом першої інстанції, не вбачається в діях ОСОБА_2 передбаченої ст. 36 КК Українинаявності такого суспільно небезпечного посягання, яке вимагало заподіяння потерпілому тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, тому доводи сторони захисту про перебування ОСОБА_1 у момент інкримінованих дій у стані необхідної оборони, не знайшли свого підтвердження.
На думку Суду, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 поза розумним сумнівом у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Окрім того, суд апеляційної інстанції детально перевірив викладені в апеляційній скарзі захисника доводи щодо порушення права на захист, які є аналогічними за своїм змістом доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.
Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в зазначеному кримінальному провадженні, на думку захисту, стало грубе порушення права на захист підозрюваного ОСОБА_1 під час досудового розслідування, встановлених в ухвалі апеляційного суду від 28 січня 2020 року, а саме, порушення конституційних засад, зокрема, мови кримінального провадження (ст. 29 КПК України), оскільки ОСОБА_1 не володіє державною мовою та забезпечення права на захист (ст.20 КПК України).
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, під час нового розгляду справи у Герцаївському районному суді Чернівецької області, куди за підсудністю було направлено вищезгадане кримінальне провадження для розгляду, у судових засіданнях був присутній захисник Івасюк І.Г., діючий в інтересах ОСОБА_1 та залучено перекладача Павалакі М.М.
Згідно ч.4 ст. 29 КПК України, судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють.
Відтак, після закінчення судового розгляду справи, обвинуваченому у відповідності до вимог закону було направлено судове рішення, винесене по суті (вирок), в перекладі на мову, якою володіє останній і яке засвідчене підписом перекладача (Т.2 а.п. 123-126).
Відповідно до ч.4 ст. 29 КПК України переклад інших процесуальних документів кримінального провадження та надання їх копій здійснюється лише за клопотанням сторін.
Будь - яких клопотань обвинуваченого щодо перекладу та видачі йому інших процесуальних документів в матеріалах справи немає.
При цьому колегія суддів апеляційного суду звернула увагу і на те, що 7 квітня 2020 року Чернівецьким апеляційним судом було винесено рішення, яким апеляційну скаргу прокурора було задоволено, а ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області про повернення обвинувального акту останньому скасовано і провадження було направлено на новий судовий розгляд. Вказане рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили.
Із даного рішення вбачається, що під час розгляду справи апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_1 народився і проживає в Україні, є громадянином України, має середню-спеціальну освіту, яку отримав в Україні. Під час проведення досудового слідства ОСОБА_1 не потребував перекладача, вільно спілкувався та розумів всі обставини. Крім цього, під час досудового розслідування ОСОБА_1 не зазначав про те, що він не володіє державною мовою і що йому потрібен перекладач та захисник, а також не заявляв клопотань про переклад йому процесуальних документів.
Разом з цим, Герцаївський районний суд Чернівецької області при новому судовому розгляді даного кримінального провадження і при врахуванні вказаних обставин, зазначених судом апеляційної інстанції, все таки забезпечив участь перекладача та захисника у справі щодо ОСОБА_1, чим спростовуються доводи, зазначені в касаційній скарзі захисника.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (підпункт "е" п. 3 ст. 6 Конвенції) та практики ЄСПЛ перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв`язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.
Розуміння зазначених обставин охоплює виключно їх мовно-комунікативний аспект, але не стосується правового механізму здійснення захисту, оскільки перекладач надає комунікативну, а не правову допомогу, що є функцією захисника.
Для констатації факту порушення права особи на захист, через незабезпечення обвинуваченого послугами перекладача, установлення зазначених обставин має бути "поза розумним сумнівом".
При цьому чинниками для з`ясування розуміння особою вказаних обставин Конвенція та практика ЄСПЛ визначають: 1) тривалість проживання у державі ведення судочинства; 2) рівень освіти, час та місце її здобуття; мова навчання; 3) рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд