Постанова
іменем України
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 282/364/19
провадження № 51-2835км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Матюшевої О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Лук`янчука Ю. М. на вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 9 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060210000326, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Згідно з вироком 4 грудня 2018 року приблизно о 18:00 ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем "Opel Vivaro" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по вул. Центральній у с. Громада Любарського району Житомирської області. Під час руху по освітленій ділянці вказаної вулиці, поблизу буд. № 27 ОСОБА_1, в порушення пунктів 1.10, 2.3 "б", 12.2, 12.3, 13.1 правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_2, котра рухалась по проїзній частині вулиці в попутному напрямку, яку він об`єктивно спроможний був виявити, не дотримуючись безпечного інтервалу, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода правою передньою частиною автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, від яких загинула на місці події.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги захисника та прокурора, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, в основу вироку покладено неналежні та недопустимі докази, судом не було розглянуто клопотання сторони захисту про повторне проведення експертизи у кримінальному провадженні, що залишилось поза увагою апеляційного суду, тому його рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, за обставин, викладених у вироку, доводиться: показаннями самого засудженого, котрий частково визнав винуватість у вчиненому і пояснив, що він їхав зі швидкістю 40 км/год та помітив потерпілу метрів за п`ятдесят. Вона рухалась в попутному напрямку та раптово змінила напрямок руху в сторону автомобіля. В цей момент відстань до неї була 6-7 метрів, він загальмував та спробував змінити напрямок руху, проте вдарив пішохода дзеркалом. Також засуджений підтвердив, що в день події вживав алкогольні напої; показаннями свідка ОСОБА_3, пасажира автомобіля, котрий пояснив, що вони з ОСОБА_1 їхали зі швидкістю 40-50 км/год, побачивши пішохода пригальмували. Коли наблизились до неї, остання зробила рух вліво змістившись на 50-60 см. Вони намагались об`їхати потерпілу, проте збили її. Свідок підтвердив, що в день події вони з ОСОБА_1 вживали алкогольні напої; свідка ОСОБА_4, котрий пояснив, що коли приїхав на місце пригоди, то побачив ОСОБА_1, в якого був конфлікт з працівниками поліції. Він був присутній під час проведення слідчого експерименту, в ході якого заміряли відстань, з якої було видно пішохода, дорожня обстановка приблизно відповідала тій, що була під час пригоди. Також свідок зазначив, що ОСОБА_1 декілька разів просив вибачення за вчинене, це також підтвердили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Остання додатково зазначила, що ОСОБА_1 казав, що ситуація трапилась через вино і це не перша ситуація через алкоголь за кермом.
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що на місці події побачив потерпілу, котра лежала на обочині, автомобіль був на відстані 2-3 метри від тіла. Зазначив, що було мокро і слякоть, проте слідів гальмування не було. Він підтвердив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в стані алкогольного сп`яніння (заторможена мова, рухи, неадекватна поведінка, запах алкоголю).
Факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння підтвердила свідок ОСОБА_8 та зазначила, що засуджений ледь тримався на ногах, бачила як він гойдався. Свідок пояснила, що вулиця в місці, де відбулась пригода, добре освітлюється. З показань свідка ОСОБА_9 убачається, що після дорожньо-транспортної пригоди було проведено освідування ОСОБА_1 . За результатами обстеження технічним засобом "Драгер" у видихувальному повітрі зафіксовано 1, 91 %, а за результатом лабораторного тестування крові 1, 61% алкоголю відповідно. При цьому сам ОСОБА_1 повідомив, що алкоголь не вживав.
Згідно з протоколом слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_1 та статиста ОСОБА_10, встановлено місце та спосіб вчинення кримінального правопорушення. Під час його проведення ОСОБА_1 зазначив, що в загальному обстановка відповідає тій, що була на момент дорожньо-транспортної пригоди. Показав місце, де він побачив пішохода та де відбулось зіткнення (2, 6 м від паркану та 4, 3 м від електроопори). Видимість проїзної частини склала понад 200 м, швидкість руху автомобіля приблизно 40 км/ год. Зазначив, що пішохід змінив напрямок руху вліво на 0, 6 м відносно напрямку руху автомобіля. Відповідно до протоколу огляду місця події, дорожньо-транспортна пригода сталася в темний час доби, ділянка дороги освітлена, покриття асфальтобетонне (мокре) без будь-яких ушкоджень.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 пояснив, що він здійснював досудове розслідування по даному кримінальному провадженню. Під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_1 показував і розповідав про обставини, що відтворювались, зазначив, що бачив потерпілу. Складались дві план-схеми на видимість перешкоди та при зміні пішоходом напрямку руху. Для проведення експертизи вихідними даними зазначав - небезпека для руху з моменту видимості пішохода, оскільки пішохід йшла по узбіччю, так як тротуару немає і була перешкодою для транспортного засобу. З цього моменту водій повинен знизити швидкість для його безпечного об`їзду. Слідчу дію було проведено за участю засудженого та його захисника в умовах, що були наближені до тих, при яких відбулась пригода.
Як убачається з висновку судової експертизи обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди від 25 лютого 2019 року, з технічної точки зору в умовах даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом своєчасного застосування гальмування для зупинки автомобіля, з метою уникнення наїзду. Технічна можливість у водія попередити дану дорожньо-транспортну пригоду полягала лише у чіткому виконанні вимог п. 13.1 правил дорожнього руху, для чого перешкод технічного характеру не вбачається. В даній дорожній обстановці водію необхідно було діяти відповідно до вимог п.п. 1.10, 2.3 "б", 12.2, 12.3, 13.1 правил дорожнього руху, Дії водія не відповідали технічним вимогам п. 12.3 вказаних правил.
Експерт ОСОБА_12, котрий проводив дану експертизу, в суді пояснив, що зробивши розрахунки він дійшов висновку, що фактичний боковий інтервал між автомобілем та пішоходом (0, 18 м) менший, ніж мінімальний безпечний боковий інтервал (0, 55 м). Таким чином, наблизившись до пішохода на величину більшу за зупиночний шлях, водій повинен вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або при можливості об`їзду перешкоди - вибрати безпечний боковий інтервал. Експерт підтвердив, що ОСОБА_1 мав можливість технічно уникнути дорожньо-транспортну пригоду.
Крім того, відповідно до висновку судової експертизи технічного стану, на момент дорожньо-транспортної пригоди гальмівна система, рульове керування та ходова частина автомобіля, яким керував ОСОБА_1, знаходилися в технічно працездатному стані. Будь-яких характерних ознак раптової відмови або технічної несправності систем, вузлів, агрегатів та деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху, які б могли знаходитись в прямому причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки і даної дорожньо-транспортної пригоди, не встановлено.
Допитаний у суді експерт ОСОБА_13, який проводив судово-медичну експертизу трупа потерпілої, пояснив, що у останньої була пошкоджена ліва частина тіла, спина та ребра, ліва поверхня грудної клітки, при ушкодженні вона могла бути повернута і боком і спиною і напівобертом.
Висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 виявлено у останньої множинні тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з її смертю. Вони утворились в результаті дій тупих предметів, якими могли бути виступаючі та переважаючі частини автомобіля, з послідуючим падінням на дорожнє покриття. Первинний удар був завданий ззаду наперед, в момент травми постраждала знаходилась в вертикальному положенні та була повернута до рухаючогося транспортного засобу лівою задньо-боковою поверхнею тіла. Під час наїзду могла як рухатися, так і стояти в попутному напрямку відносно цього транспорту.
Такі висновки узгоджуються з висновком експертизи дослідження одягу та взуття потерпілої, з якого убачається, що наявність на них пошкоджень свідчить, що ОСОБА_2 була повернута задньою лівою частиною тулуба в момент первинного контакту з травмуючим фактором. Експерт ОСОБА_14, котрий проводив вказану експертизу, зазначив, що по слідам ковзання можна стверджувати, що травмуюча дія була в ліву задню поверхню, ззаду наперед, проте точно не боком, оскільки тоді б були поперечні смуги. А згідно з висновком судової транспортно-трасологічної експертизи встановлено наявність відповідних слідів і пошкоджень, які сконцентровані в передній правій частині автомобіля. Місце наїзду на пішохода розташоване в правій смузі в напрямку руху с. Громада.
Суд, оцінивши показання потерпілих, свідків, експертів та засудженого у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Кваліфікація дій засудженого є правильною.
При цьому, суд в своєму рішенні зазначив підстави, через які визнав доводи засудженого про невинуватість у вчиненому, необґрунтованими, а його власну версію розвитку подій дорожньо-транспортної пригоди надуманою, оскільки вона суперечить наявним у кримінальному провадженні доказам, які було безпосередньо досліджено судом.
Всупереч твердженням захисника оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим, на які він посилається при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.
Зокрема, предметом апеляційного розгляду були твердження захисника про недопустимість, як доказу, протоколу огляду місця події, через відсутність у ньому підпису ОСОБА_1 . Суд зазначив, що відсутність підпису засудженого в згаданому протоколі не свідчить про те, що огляд місця події та оформлення протоколу огляду було проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а доводи захисника про те, що місцевий суд залишив поза увагою даний факт, не впливають на правильність посилання суду на вказаний протокол і взагалі на дану слідчу дію, як на доказ винуватості ОСОБА_1 та правильність прийнятого рішення в цілому і не можуть бути підставами для його зміни або скасування.
Також, судом було перевірено доводи сторони захисту щодо недопустимості та неналежності протоколу слідчого експерименту, оскільки, на думку захисника, його проведено в неналежних погодних умовах. Суд зазначив що такі твердження не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та є безпідставними.
Зокрема, як убачається з протоколу слідчого експерименту, ОСОБА_1 зазначив, що в загальному обстановка відповідає тій, що була під час дорожньо-транспортної пригоди, крім того ст. 240 КПК не зобов`язує слідчого проводити слідчий експеримент під час ідентичних погодних умов. Твердження захисника про те, що дорожня обстановка не в повній мірі відповідає тій, що була під час події, через засніженість дороги, не може слугувати підставою для визнання вказаного протоколу неналежним доказом, оскільки тілесні ушкодження потерпілій було спричинено на правій стороні проїжджої частини на межі з ґрунтовим покриттям вкритим сніговим покривом (узбіччі), а заміри проводилися з прив`язкою до нерухомих об`єктів (паркану та опори електромережі), як і під час проведення огляду місця події.
Предметом апеляційного розгляду також були доводи захисника про неналежність та недопустимість висновку експертизи щодо обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди. Колегія суддів погодилась з висновком місцевого суду про те, що вказаний висновок відповідає вимогам кримінального процесуального закону та ґрунтується на доказах, які визнані судом допустимими, в тому числі даних, що містяться у протоколі слідчого експерименту, а саму експертизу проведено на підставі ухвали слідчого судді та в ній надано вичерпні відповіді на поставлені запитання.
При проведенні вказаної експертизи було враховано всі вихідні дані (слідчого експерименту та огляду місця події), в тому числі й показання ОСОБА_1 про те, що потерпіла рухалась по узбіччю та потім зробила крок на проїжджу частину дороги, в наслідок чого відбулась дорожньо-транспортна пригода. Проаналізувавши всі обставин та показання у кримінальному провадженні, експерт дійшов висновку, що водій, наблизившись до пішохода на величину більшу за зупиночний шлях, повинен вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або при можливості об`їзду перешкоди вибрати безпечний боковий інтервал, що являється в наведеній дорожній обстановці моментом виникнення небезпеки для руху. Відтак, виходячи з показань ОСОБА_1, технічна можливість у водія попередити дану пригоду полягала у чіткому виконанні вимог п. 13.1 правил дорожнього руху, для чого перешкод технічного характеру не вбачалось.
Суд перевірив доводи захисника про те, що останній під час судового розгляду заявляв клопотання про проведення додаткової експертизи, яку проведено не було. Апеляційний суд визнав їх без підставними з огляду на те, що захисник особисто відмовився від такого клопотання, що вбачається з журналів і звукозаписів судових засідань, а також пояснень учасників судового провадження.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд