Постанова
Іменем України
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 202/8414/17
провадження № 61-10644 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інновація",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інновація" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інновація" (далі - ТОВ "ФК "Інновація") звернулося до суду
з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 30 травня 2008 року між акціонерним банком "Факторіал-Банк" (далі - АТ "Факторіал-Банк")
та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 061-В/52,
за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США під 12,50 % річних із кінцевим терміном повернення до 29 травня
2015 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між АТ "Факторіал-Банк" та ОСОБА_2 30 травня 2008 року було укладено договір поруки № 1/061-В/52, згідно з яким останній зобов`язався перед кредитором нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором.
28 серпня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк"), яке є правонаступником всіх прав та обов`язків
АТ "Факторіал-Банк", та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Авераж" (далі - ТОВ "ФК "Авераж") було укладено договір про відступлення права вимоги № 1, за яким банк передав ТОВ "ФК "Авераж" право вимоги, зокрема за кредитним договором від 30 травня 2008 року № 061-В/52 та договором поруки від 30 травня 2008 року
№ 1/061-В/52.
У подальшому за договором про відступлення права вимоги від 15 квітня 2015 року № 15/04/2015/01 ТОВ "ФК "Авераж" відступило права вимоги
за кредитним договором від 30 травня 2008 року № 061-В/52 товариству
з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп" (далі - ТОВ "Фінанс Траст Груп"), яке, в свою чергу, 24 лютого 2017 року на підставі договору про відступлення права вимоги № 113 відступило право вимоги за цим кредитним договором на користь ТОВ "ФК "Інновація".
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань
за кредитним договором станом на 14 грудня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 21 796,63 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 592 369,33 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 17 932,65 доларів США, що еквівалентно 488 977,81 грн, заборгованість за процентами - 3 864,00 доларів США, що еквівалентно
103 391,52 грн.
Ураховуючи викладене, ТОВ "ФК "Інновація" просило суд стягнути
солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі
592 369,33 грн і понесені судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 15 травня 2018 року у складі судді Зосименко С. Г. позов ТОВ "ФК "Інновація" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Інновація" заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2008 року № 061-В/52 у розмірі
21 796,63 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 14 грудня 2017 року становить 592 369,33 грн, що складається
із: заборгованості за кредитом у розмірі 17 932,65 доларів США
та заборгованості за процентами за користування кредитом -
3 864,00 доларів США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1
не виконувала належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь ТОВ "ФК "Інновація". Строк дії кредитного договору від 30 травня 2008 року № 061-В/52 закінчився 29 травня 2013 року, а тому позивач мав право звернутися до суду з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості протягом шестимісячного строку із вказаної дати. Оскільки ТОВ "ФК "Інновація" пред`явило позов лише 28 грудня 2017 року, порука ОСОБА_2 припинилася, а тому відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що строк дії кредитного договору закінчився 29 травня 2013 року, однак із позовом до суду товариство звернулося лише 28 грудня 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ТОВ "ФК "Інновація" задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ "ФК "Інновація" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження
№ 61-4232св19).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року в оскаржуваній частині про стягнення з ОСОБА_1
на користь ТОВ "ФК "Інновація" заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду справи, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, встановив, що умовами кредитного договору (зі змінами та доповненнями) встановлено як строк виконання та дії договору до 29 травня 2015 року, так і строк виконання позичальником зобов`язань за щомісячними платежами. Водночас, заборгованість за кредитним договором почала виникати з листопада
2013 року. Пред`явивши боржникам у серпні 2014 року лист-вимогу
про дострокове погашення заборгованості, яка станом на 11 серпня
2014 року становила 21 690,77 доларів США та 14 913,54 грн, і відповідачами виконана не була, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України попередній кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, чим змінив строк виконання основного зобов`язання. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 14 грудня 2017 року, тобто
з пропуском, визначеного статтею 257 ЦК України строком позовної давності, про застосування якої заявляли відповідачі, що відповідно
до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови
в задоволенні позову.
Відхиляючи доводи позивача про те, що у зв`язку з пред`явленням
03 лютого 2015 року позову ТОВ "ФК "Авераж" до ОСОБА_1,
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відбулося переривання позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 15 грудня 2016 року у справі № 202/1638/15-ц указаний позов було залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача, тоді як залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності (частина перша статті 265 ЦК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, яка надійшла у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ТОВ "ФК "Інновація", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду,
а також указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 19 липня 2021 року поновлено ТОВ "ФК "Інновація" строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу заявника залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали,
а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ТОВ "ФК "Інновація" надіслало матеріали
на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 19 липня 2021 року.
На підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д. від 27 липня 2021 року,
у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Гулька Б. І., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В.,
Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 202/8414/17 з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ТОВ "ФК "Інновація" мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою той факт, що попередній кредитор - ТОВ "ФК "Авераж", 03 лютого 2015 року, звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 202/1638/15-ц). Під час розгляду справи позивача було замінено його правонаступником - ТОВ "Фінанс Траст Груп",
а 02 грудня 2015 року районним судом ухвалено заочне рішення
про задоволення позовних вимог, яке у подальшому було скасовано
за заявою відповідача ОСОБА_1 . Ухвалою районного суду
від 15 грудня 2016 року позов ТОВ "Фінанс Траст Груп" залишено
без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача. Таким чином, відповідно до положень статті 264 ЦК України відбулося переривання позовної давності, а її перебіг почався заново, а тому висновок апеляційного суду про те, що ТОВ "ФК "Інновація" пропустило позовну давність є помилковим. Посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом України та Верховним Судом у подібних правовідносинах, які не враховані апеляційним судом.
Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо зупинення перебігу позовної давності при залишенні позовної заяви без розгляду.
У іншій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому
в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку
не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом
Гапонець А. А., подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Інновація", в якому зазначила, що касаційна скарга
є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
Касаційна скарга ТОВ "ФК "Інновація" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків
не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі
та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно
до статті 1048 цього Кодексу.
Так, 30 травня 2008 року між АТ "Факторіал-Банк", яке в подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство "СЕБ Банк" (далі -
ПАТ "СЕБ Банк"), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір,
за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 50 000,00 доларів США під 12,50 % річних із кінцевим терміном повернення до 29 травня
2015 року.
Тобто, умовами кредитного договору (зі змінами та доповненнями) встановлено як строк дії договору (до 29 травня 2015 року), так і строки виконання позичальником зобов`язань з щомісячним погашенням платежів.
Поряд із установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253
ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).
Тобто початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно
з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання
чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження
№ 14-10цс18), які неодноразово підтримані Верховним Судом у постановах: від 23 вересня 2020 року у справі № 489/5827/16-ц (провадження
№ 61-12556св18), від 22 березня 2021 року у справі № 756/17499/17 (провадження № 61-3373св20) та інших.
Згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи постанову апеляційного суду в частині стягнення
з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, і направляючи на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року зазначив, що суд не дослідив належним чином лист-вимогу
ПАТ "Фідобанк", направлену боржникам, і не перевірив чи змінив попередній кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України
та умов кредитного договору строк виконання основного зобов`язання.
Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, апеляційний суд установив, що заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2008 року
№ 061-В/52 почала виникати з листопада 2013 року.
ПАТ "Фідобанк", як попередній кредитор, у серпні 2014 року направив боржникам лист-вимогу про необхідність виконання порушеного зобов`язання, зокрема погашення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 11 серпня 2014 року складає 21 690,77 доларів США
та 14 913,54 грн (а. с. 35-36, т. 1), факт отримання якої сторонами
не заперечувався.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності
є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися
в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (Stubbings and others v. The United Kingdom, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; Zolotas v. Greece (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Встановивши, що попередній кредитор, пред`явивши вимогу до боржників про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору, змінив строк виконання основного зобов`язання, тоді як
за захистом своїх прав у цій справі позивач звернувся до суду з позовом
у грудні 2017 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку
про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Посилання касаційної скарги про невірне застосування судом позовної давності ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, та не спростовують висновків суду про пропуск позовної давності,
про застосування якої заявлено відповідачем у спорі.
На думку позивача, у зв`язку з пред`явленням 03 лютого 2015 року попереднім кредитором - ТОВ "ФК "Авераж" позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відбулося переривання позовної давності.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив зазначені доводи ТОВ "ФК "Інновація" з огляду на таке.
Згідно з частинами другою, третьою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності (частина перша статті 265 ЦК України).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2016 року у справі № 202/1638/15-ц позов ТОВ "Фінанс Траст Груп"
до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за кредитним договором було залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.
Вказана ухвала сторонами не оскаржувалася та набрала законної сили.
У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, провадження № 12-50гс20 (пункт 106) Велика Палата Верховного Суду відступила
від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо переривання перебігу позовної давності, визначивши,
що пред`явлення позову, який судом було залишено без розгляду,
не перериває перебігу позовної давності.
Отже доводи, наведені в касаційній скарзі, про відсутність висновку Верховного Суду щодо зупинення перебігу позовної давності при залишенні позовної заяви без розгляду, є безпідставними.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неврахування судом відповідної судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки у наведених заявником постановах і у справі, яка переглядається, судами встановлено різні фактичні обставини.
Ураховуючи наведене, висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, і з якими погоджується й суд касаційної інстанції.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому судом виконано вказівки Верховного Суду (частина п`ята статті 411 ЦПК України).
Крім того, під час нового розгляду справи апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду