Постанова
Іменем України
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 359/4084/19
провадження № 61-11133 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Чубар Тетяна Миколаївна,
відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,
третя особа - Первинна профспілкова організація авіапрацівників РСП "Київцентраеро",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2021 року у складі судді Чирки С. С.
та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України
(далі - Украерорух), третя особа - Первинна профспілкова організація авіапрацівників РСП "Київцентраеро", про визнання незаконним
та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він з 1992 року працював
на різних посадах в Украерорусі, з червня 2016 року займав посаду начальника служби зв`язку, навігації та спостереження (ЗНС).
09 квітня 2019 року наказом № 357/о його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України
за систематичне невиконання без поважних причин внутрішніх організаційно-розпорядчих актів, виконавчої дисципліни та своїх посадових обов`язків.
Вважав цей наказ незаконним, оскільки однією з підстав для його винесення став наказ від 29 березня 2018 року № 267/о, яким йому було оголошено догану, проте з моменту прийняття відповідного наказу
і до прийняття наказу про його звільнення пройшло більше року. Іншою підставою для його звільнення став наказ від 30 жовтня 2019 року № 1027/о, яким йому було також оголошено догану, однак цей наказ було оскаржено у судовому порядку (справа № 359/1901/19). Указане свідчить про відсутність систематичного невиконання ним без поважних причин внутрішніх організаційно-розпорядчих актів, виконавчої дисципліни та своїх посадових обов`язків, а тому у роботодавця не було достатніх правових підстав для його звільнення. Крім того, звільнення з роботи відбулося
з порушенням вимог статей 147-149 КЗпП України.
Такими неправомірними діями роботодавця йому було завдано моральну шкоду, яку оцінив у розмірі 100 000,00 грн.
З урахуванням наведеного,ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним
і скасувати наказ від 09 квітня 2019 року № 357/о про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути з роботодавця на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2019 року по день ухвалення рішення та 100 000, 00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 17 травня 2019 року відкрито провадження в указаній справі.
Ухвалою цього суду від 18 вересня 2019 року заяву представника позивача про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження у цій справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Украероруху про визнання незаконним
та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення (наказ від 30 жовтня 2019 року № 1027/о) та відшкодування моральної шкоди, що перебувала у провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області (справа №359/1901/19).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 11 червня 2020 року поновлено провадження у справі.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 14 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Украероруху від 09 квітня
2019 року № 357/о про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби експлуатації засобів зв`язку, навігації та спостереження Украероруху з 09 квітня
2019 року.
Стягнуто з Украероруху на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, у розмірі 5 000,00 грн.
Стягнуто з Украероруху на користь ОСОБА_1 середній заробіток
за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 09 квітня 2019 року
по 14 січня 2021 року, у розмірі 1 470 073,50 грн.
Стягнуто з Украероруху на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі: 30 000,00 грн - витрат на правничу допомогу, 96,05 грн - судового збору.
Стягнуто з Украероруху на користь держави судовий збір у розмірі
1 536,80 грн.
Рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача
за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено
із порушеннями трудового законодавства. Відповідачем не дотримано строків застосування дисциплінарного стягнення, не враховано,
що відсутня систематичність порушення позивачем трудової дисципліни,
а також шкода у зв`язку із вчиненням дисциплінарного правопорушення.
Суд першої інстанції врахував, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2019 року у справі № 359/1901/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, визнано незаконним та скасовано наказ
від 30 жовтня 2018 року № 1027/о у частині оголошення позивачу догани. Розпорядження № 72, на невиконання якого позивачем посилався роботодавець, працівником виконано, а первинна профспілкова організація відмовила роботодавцю у наданні згоди на звільнення позивача.
Міськрайонний суд зазначив, що застосування такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення із займаної посади не відповідає тяжкості вчиненого проступку, а тому права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом його поновлення на займаній посаді із відповідним стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 470 073,50 грн. Оскільки судом встановлено порушення трудових прав позивача,
що призвело до втрати ним роботи та моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль
для організації свого життя, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5 000, 00 грн моральної шкоди.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України та доданих документів на підтвердження понесених відповідних судових витрат. Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору стягнуто з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 96,05 грн, а також стягнуто з відповідача 1 536,80 грн судовго збору на користь держави.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу Украероруху залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 січня
2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи
та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції вказав, що звільнення позивача відбулося
з порушенням вимог КЗпП України, а тому правильними є висновки про його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування на його користь моральної шкоди.
При цьому апеляційний суд відхилив посилання відповідача про те, що судом безпідставно стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу більше ніж за один рік, оскільки спір про поновлення позивача
на роботі розглядався більше одного року не з вини ОСОБА_1, а в силу положень статті 235 КЗпП України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу стягується із дня звільнення по день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
У цій частині враховано відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги
про те, що розмір судових витрат на правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн, які було стягнуто з відповідача на користь позивача, є необґрунтованим
і таким, що не відповідає принципу розумності та справедливості, так як понесений розмір судових витрат на правничу допомогу підтверджено належними і допустимими доказами, зокрема, договором про надання правової допомоги, квитанцією про сплату адвокату гонорару. Розмір таких витрат є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає принципам розумності і справедливості.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 червня
2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Чубар Т. М., про відшкодування судових витрат задоволено. Стягнуто з Украероруху
на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із апеляційним розглядом справи, у розмірі 7 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Украерорух, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення
та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 23 липня 2021 року касаційну скаргу Украероруху залишено
без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, його попереджено про наслідки невиконання ухвали.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 23 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 359/4084/19 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення було ухвалено на припущеннях, без належного дослідження доказів, поданих роботодавцем. Крім того, судові засідання неодноразово відкладалися,
про що відповідачем клопотання не заявлялися. Із цих самих підстав
не дотримано вимог статті 235 КЗпП України у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначає про необґрунтованість висновків судів про те, що позивачем виконано Розпорядження № 72, оскільки "переопрацювання" звіту
не можна трактувати як його погодження, а звіт про роботу служби було подано позивачем із численними порушеннями, план про роботу не подано. Вважає, що указане свідчить про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
При цьому позивачем не надано доказів на підтвердження розміру завданої йому моральної шкоди. Посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Чубар Т. М., в якому вказується, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вважає, що позивач добросовісно користувався своїми процесуальними правами, його поведінка не сприяла затягуванню процесу, а тому суди правильно визначили розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з роботодавця на користь працівника.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Украероруху задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода
між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення
без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України
"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору
з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового
чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір
до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником
або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених
на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1
(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише
за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник
(частина перша статті 43 КЗпП України).
За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення
за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення,
які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили
за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.
У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати,
в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом
до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1
частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником
або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148,
149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк,
чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення,
чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку
і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених
на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття151 КЗпП України),
і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
До таких видів стягнень згідно з часиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Встановлено, що наказом Украероруху від 09 квітня 2019 року № 357/о ОСОБА_1 звільнено із посади начальника служби експлуатації засобів зв`язку, навігації та спостереження (ЗНС) Украероруху за систематичне невиконання без поважних причин внутрішніх організаційно-розпорядчих актів, виконавчої дисципліни та своїх посадових обов`язків на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Виплачено ОСОБА_1 компенсацію за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Підстава: наказ від 29 березня 2018 року № 267/о "Про застосування дисциплінарного стягнення"; наказ від 30 жовтня 2018 року № 1027/о
"Про застосування дисциплінарного стягнення"; розпорядження заступника директора з експлуатації та розвитку Украероруху від 26 грудня 2018 року
№ 72; пояснювальні записки ОСОБА_1 від 21 січня 2019 року
№ 8.1-10-178, від 22 січня 2019 року № 2.1-10-196; наказ про відпустку
від 24 січня 2019 року № 11З/в; листки непрацездатності: серія АДО
№ 753879, серія АДТ № 092341 та серія АДТ № 092965 (а. с. 49, т. 1).
Разом із цим, наказ № 267/о було винесено 29 березня 2018 року, тобто
з моменту його винесення до прийняття наказу про звільнення позивача пройшло більше одного року (а. с. 65, т. 1).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 19 грудня 2019 року у справі № 359/1901/19 наказ від 30 жовтня
2018 року № 1027/о (а. с. 66-68, т. 1) було визнано незаконним та скасовано у частині оголошення догани ОСОБА_1 (а. с.105-106, т. 2).
Указане судове рішення залишено без змін після його апеляційного перегляду (а. с. 108-109, т. 2).
25 лютого 2019 року листом № 225 первинною профспілковою організацією авіапрацівників РСП "Київцентраеро", членом якої є позивач, було відмовлено роботодавцю у наданні згоди на його звільнення з підстав неможливості розгляду подання про звільнення без присутності
ОСОБА_1 на засіданні профспілки, а також через його відсутність
на засіданні з поважних причин (а. с. 210, т. 1).
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку доказам, поданими сторонами, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Факт того, що з моменту прийняття наказу від 29 березня 2018 року № 267/о минуло більше року, а наказ від 30 жовтня 2018 року № 1027/о у судовому порядку визнано незаконним та скасовано у частині оголошення догани ОСОБА_1 виключає систематичність невиконання працівником
без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів
на підтвердження законності звільнення ОСОБА_1, що у цій категорії справ повинен довести роботодавець.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах:
від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17, провадження № 61-9123св18; від 18 липня 2019 року у справі № 456/2368/16, провадження
№ 61-35796св18; від 15 лютого 2021 року у справі № 742/4121/18, провадження № 61-15025 св 20.
Оскільки позовна вимога про поновлення на роботі підлягає задоволенню, що правильно встановлено судами, обґрунтованими є висновки судів
і про необхідність задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений вірно
за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100.
При цьому спір про поновлення позивача на роботі розглядався більше одного року не з вини ОСОБА_1, а тому суди дійшли правильного висновку про стягнення відповідного розміру середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України з дня звільнення ОСОБА_1 по день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
У цій частині суд апеляційної інстанції вірно урахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Відповідні доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права та до його незгоди із ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, а тому відхиляються Верховним Судом.
Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору. Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика з указаного питання є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.
Крім того, судами враховано роз`яснення, викладені у пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року
№ 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".
При визначенні розміру моральної шкоди враховано наведені позивачем обставини, які стосуються характеру і ступеню моральних страждань, а також засади розумності, виваженості та справедливості.
Доводи касаційної скарги у відповідній частині відхиляються Верховним Судом, оскільки спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,
а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду