Постанова
Іменем України
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 564/3048/20
провадження № 61-15087св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті",
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кірюхова Наталя Сергіївна,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 02 березня 2021 року у складі судді Цвіркуна О. С. та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті"
(далі - ТОВ "Порше Мобіліті"), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кірюхова Н. С. (далі - приватний нотаріус Київського МНО), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що 20 грудня 2017 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у розмірі основного кредиту у сумі 583 557 грн та додаткового кредиту - 132 759,36 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,99 %, строком на 60 місяців з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки AUDI А3 Sportback, державний номерний знак реєстраційний номер НОМЕР_1, 2016 року випуску.
З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 26 грудня
2017 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу, предметом якого автомобіль марки AUDI А3 Sportback, державний номерний знак НОМЕР_1, 2016 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_1
19 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського МНО
Кірюховою Н. С. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" предмета застави - автомобіля марки AUDI А3 Sportback, державний номерний знак НОМЕР_1, 2016 рік випуску. Також у виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави, запропоновано задовольнити вимоги
ТОВ "Порше Мобіліті" щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за рахунками, що станом на 03 вересня 2020 року склала 330 290,46 грн та несплачені чергові платежі - 47 180,24 грн, а сума до стягнення - 377 470,70 грн.
Позивач вказувала, що будь-яких рахунків на оплату кредиту не отримувала, також не отримувала будь-яких повідомлень чи претензій щодо дострокового погашення кредиту від відповідача або нотаріуса. Позивач, зазначала, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог закону та порядку його вчинення, оскільки заборгованість не є безспірною.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати виконавчий напис від 19 жовтня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського МНО Кірюховою Н. С., таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області
від 02 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано виконавчий напис від 19 жовтня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського МНО Кірюховою Н. С., таким, що не підлягає виконанню.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 02 березня 2021 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином у безспірності заборгованості, що підлягає стягненню, чим порушила норми чинного законодавста, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ТОВ "Порше Мобіліті" просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року у справі № 752/15140/15-ц, та у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 554/1491/14-ц (провадження № 61-3097св18).
Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ "Порше Мобіліті" надіслало позивачу вимогу (повідомлення) від 03 вересня 2020 року щодо строкового повернення кредиту та сплати кредитної заборгованості. Проте, зазначену вимогу було проігноровано та повернуто за зворотною адресою. Доводи позивача про те, що вказана вимога нею не отримувалася на пошті є безпідставними, оскільки повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в договорі адресу.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 грудня 2017 року між ТОВ "Порше Мобіліті"
та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала грошові кошти у розмірі основного кредиту у сумі
583 557 грн та додаткового кредиту - 132 759,36 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,99 %, строком на 60 місяців з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки AUDI А3 Sportback, державний номерний знак НОМЕР_1, 2016 року випуску.
Перший внесок за власні кошти в оплату автомобіля здійснено в розмірі 145 890 грн. Ціна автомобіля відповідно до договору з дилером становить 729 447 грн.
З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 26 грудня
2017 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу, предметом якого є автомобіль марки
AUDI А3 Sportback, державний номерний знак НОМЕР_1, 2016 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_1
19 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського МНО
Кірюховою Н. С. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 (заставодавець) на користь ТОВ "Порше Мобіліті" (заставодержатель) предмета застави - автомобіля марки AUDI А3 Sportback, державний номерний знак НОМЕР_1, 2016 року випуску, в якому зазначено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави запропоновано задовольнити вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за рахунками, виставленими на оплату згідно з умовами договору за період з 04 травня по 03 вересня 2020 року, що станом на 19 жовтня 2020 року склала 47 180,24 грн.; сума кредиту станом на 03 вересня 2020 року - 330 290,46 грн; сума до стягнення -377 470,70 грн.
На підставі зазначеного виконавчого напису 05 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63528276 (далі - ВП).
06 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Рівненської області винесено постанову про арешт майна - автомобіля марки AUDI А3 Sportback, державний номерний знак НОМЕР_1, 2016 року випуску, що належить боржнику ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 88 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) зазначила, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172
(далі - Перелік № 1172 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
У абзаці 3 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вказано, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Переліку № 1172, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з
Переліком № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України
від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.
Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі
№ 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року
у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) та від 15 січня
2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19.)
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди встановили, що 30 вересня 2020 року ТОВ "Порше Мобіліті" направляло на адресу ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, що підтверджується описом вкладення у відправлення з оголошеною цінністю та роздруківкою із електронного додатку "Укрпошти" про відстеження відправлення за номером, яка свідчить, що ОСОБА_1 не отримала відправленої вимоги.
ТОВ "Порше Мобіліті" звернулося до приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису, оскільки у порушення умов договору та норм чинного законодавства позивач не здійснила оплату чергових (щомісячних) платежів за травень-серпень 2020 року. Відповідно до виконавчого напису прострочена заборгованість за несплаченими черговими платежами становила 47 180,24 грн, сума кредиту станом на 03 вересня 2020 року складала - 330 290,46 грн.
Разом з цим, матеріали справи містять докази, що позивачем були здійснені платежі на виконання умов договору кредиту: у червні 2020 року на суму 19 846,10 грн та 158,80 грн (а. с. 23); у липні 2020 року - 10 000 грн (а. с. 22 на звороті); у серпні 2020 року - 10 000 грн (а. с. 22 на звороті);
у вересні - 10 000 грн (а. с. 25), що підтверджується квитанціями. Проте, відповідно до зведених облікових виписок за кредитним договором клієнта ОСОБА_1 від 03 вересня та 19 жовтня 2020 року (а. с. 93-98), здійсненні останньою платежі у червні місяці 2020 року у зазначених виписках не враховані.
Під час розгляду справи позивач не спростував належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості перед відповідачем за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що подану нотаріусу заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ "Порше Мобіліті" не можна було вважати безспірною, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року у справі № 752/15140/15-ц, не заслуговують на увагу, так як вказане судове рішення не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Разом з тим, доводи касаційної скарги про те, що вимога про дострокове повернення кредиту позивачем отримувалась на пошті, оскільки повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в договорі адресу, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.
Суди встановили, що до вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса, 30 вересня 2020 року ТОВ "Порше Мобіліті" направило на адресу
ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором,
що підтверджується описом вкладення у відправлення з оголошеною цінністю та інформацією щодо направлення поштових відправлень УДППЗ "Укрпошта", з вказівкою часу приймання та отримання, згідно з номером ідентифікатора поштового відправлення (а. с. 99-145).
Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Проте, матеріали справи не містять докази, що ОСОБА_1 отримала відправлену вимогу (повідомлення).
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 554/1491/14-ц (провадження
№ 61-3097св18) є безпідставним.
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.