Постанова
Іменем України
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 489/3176/19
провадження № 61-2071св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Румянцевої Н. О., від 04 серпня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Колосовський С. Ю.,
Локтіонова О. В., Ямкова О. О., від 23 грудня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року акціонерне товариство (далі - АТ) "Укрсоцбанк", правонаступником якого у спірних правовідносинах є АТ "Альфа-Банк", подало позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування квартирою, розташованою за адресою:
АДРЕСА_1, та зняття з реєстраційного обліку.
Позов мотивовано тим, що 05 вересня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідачі передали іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно -двокімнатну квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 .
10 вересня 2019 року рішенням загальних зборів учасників АТ "Альфа-Банк" та загальних зборів учасників АТ "Укрсоцбанк" затверджено рішення про реорганізацію АТ "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до АТ "Альфа-Банк".
15 жовтня 2019 року рішенням № 5/2019 єдиного акціонера "АТ "Укрсоцбанк" було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", які зазначені у передавальному акті, у АТ "Альфа -Банк" з дати, визначеної у передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року. Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа-Банк" від 15 жовтня 2019 року вирішено затвердити передавальний акт.
На теперішній час право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" перейшло до АТ "Альфа-Банк".
Позивач вважав, що відповідачі, втративши право власності на квартиру, відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) втратили право користування цією квартирою.
Банк звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, однак незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання в квартирі, колишні власники, продовжують користуватися ним та відмовляються добровільно виселитися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси позивача.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування зазначеною вище квартирою, та зняти їх з реєстраційного обліку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня 2020 року в задоволенні позову АТ "Альфа-Банк" відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність передбачених Житловим кодексом Української РСР (далі - ЖК УРСР) підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням та доказів на підтвердження перешкод у здійсненні АТ "Альфа-Банк" права користування спірним нерухомим майном за його призначенням. Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Альфа-Банк" залишено без задоволення, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня 2020 року - без змін.
Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову Банку, додатково зазначивши, що оскільки спірна квартира було набута відповідачами у власність не за кредитні кошти, відсутні підстави, передбачені статтею 109 ЖК УРСР, статті 40 Закону № 898-IV для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без надання іншого постійного жилого приміщення. Натомість позивачем не вказано в яке саме постійне жиле приміщення підлягають виселенню відповідачі.
Порядок та підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, передбачено статтями 72, 107 ЖК УРСР, статтею 405 ЦК України, однак на жодну із цих підстав позивач не посилався, позовні вимоги не обґрунтовував визначеними в цих нормах обставинами та не надавав доказів на їх підтвердження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у лютому 2021 року касаційній скарзі АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову Банку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
02 лютого 2021 року представник АТ "Альфа-Банк" - адвокат Коваленко О. Л. подала до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 489/3176/19 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня
2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня
2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення,застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 07 березня 2018 року у справі № 677/1656/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
При цьому суди не встановили, що спірна квартира є єдиним місцем проживання відповідачів. Більш того, відповідачі жодного разу не заявляли про відсутність іншого місця проживання та не надавали відповідних доказів в обґрунтування таких тверджень.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Банку, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні вимог касаційної скарги в повному обсязі. Вказувала, що разом із сином мешкає у спірній квартирі та іншого місця проживання не має.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 серпня
2008 року Управлінням з використання та розвитку комунальної власності міської ради.
За адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 з 07 лютого 1996 року та ОСОБА_1 з 18 лютого
2005 року.
05 вересня 2008 року між АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є
АТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавці передали іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 4.1, 4.5.3 іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
15 жовтня 2019 року рішенням № 5/2019 єдиного акціонера "АТ "Укрсоцбанк" було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", які зазначені у передавальному акті, у АТ "Альфа -Банк" з дати, визначеної у передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року. Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Альфа-Банк" від 15 жовтня 2019 року вирішено затвердити передавальний акт.
23 листопада 2018 року право власності на квартиру
АДРЕСА_2 зареєстровано за АТ "Укрсоцбанк" на підставі іпотечного договору від 05 вересня 2008 року.
15 травня 2019 року Банк направив на адресу відповідачів письмову вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку з квартири.
Позиція Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватися із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Колегія суддів враховує, що визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, та зняття їх з реєстраційного обліку спрямоване на виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з житла, про що свідчить зокрема і вимога Банку, направлена у травні 2019 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) зазначила, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", є передбачуваними.
За правилом частини першої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК Української РСР).
Отже, за змістом статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
У справі, що розглядається, іпотекодержатель, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані іпотекодавці, які є колишніми власниками квартири та відмовляються виселитися з неї.
При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя Банк був обізнаний про наявність обмежень у користуванні спірною квартирою у зв`язку із проживанням та реєстрацією в ній ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК Української РСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у кредит (позику).
Отже іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування цим житлом.
Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження
№ 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19), та постановах Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 639/7410/18 (провадження № 61-14505св20) та
від 09 вересня 2021 року у справі 205/5044/19 (провадження № 61-2490св21).
Враховуючи вимоги як міжнародного, так і національного законодавства, висновки Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке буде надано відповідачам у зв`язку із виселенням.
Посилання заявника висновки Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц,
від 07 березня 2018 року у справі № 677/1656/15-ц та Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 на законність та обґрунтованість оскаржених рішень не впливають.
Крім того, у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц Верховний Суд вказав на обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо усунення перешкод новому власнику у користуванні та розпорядженні будинком і земельною ділянкою, з огляду на наявність у відповідачів іншого, відмінного від спірного, постійного місця проживання.
Натомість у розглядуваній справі докази наявності у відповідачів іншого, відмінного від спірного, постійного місця проживання відсутні.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права, незгоди із висновками судів та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених заочного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду