Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 320/5968/19
провадження № 51-570 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.,
прокурора Подоляка М.С.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Медвідь Є.М. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 липня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, а також прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019080140001466, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,2 ст.147 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за:
- ч.1 ст.147 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- ч.2 ст.147 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Зараховано у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 30 травня 2019 року до дня набрання вироком законної сили, з розрахунку день за день.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати у провадженні.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, маючи умисел на захоплення особи як заручника з метою спонукання ТОВ "Лото-плюс" передати йому грошові кошти, 30 травня 2019 року приблизно о 06 годині 40 хвилин, увійшов до приміщення "Космолот" ТОВ "Лото-плюс", що в будинку №48 по проспекту Богдана Хмельницького в місті Мелітополі Запорізької області, де, за допомогою металевих наручників пристебнув до лівої кисті своєї руки праву кисть руки працівниці вказаного підприємства ОСОБА_2, позбавивши її можливості вільного пересування, тим самим захопив останню в якості заручника, висловлював вимогу про необхідність ТОВ "Лото-плюс", як умови звільнення заручника, передати йому грошові кошти в сумі 300 000 гривень.
Після чого, він, продовжуючи свої злочинні дії, знаходячись у приміщенні "Космолот" ТОВ "Лото-плюс", із наявної у нього поліетиленової пляшки обливав приміщення вказаного підприємства бензином, де, в цей час, тримав в якості заручників ОСОБА_2, а також іншого працівника - ОСОБА_3, якому заборонив залишати його робоче місце та пересуватися, при цьому заблокував вхідні двері, щоб перешкодити правоохоронним органам і стороннім особам потрапити всередину, та, погрожуючи знищенням майна і присутніх у приміщенні людей, шляхом підпалу, вимагав у працівника колл-центру ТОВ "Лото-плюс", як умови звільнення заручників передати йому кошти в сумі 300 000 гривень.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що його дії за ст.147 КК кваліфіковані невірно, оскільки судами не встановлено осіб до яких він висував вимоги. На думку засудженого, правова кваліфікація його дій має бути за ст.146 КК України.
Вказує, що судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.
Прокурор у касаційній скарзі порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Вважає, що покарання, призначене ОСОБА_1, є явно несправедливим через м`якість тому, що суди в повній мірі не врахували ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчинених злочинів, ставлення засудженого до скоєного, позиції потерпілих, відсутність пом`якшуючих обставин.
Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та захисник в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити. Проти скарги прокурора заперечували.
Прокурор, в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скарзі засудженого заперечив проти її задоволення. Скаргу сторони обвинувачення не підтримав.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст.438 КПК України). Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Таким чином, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.
Мотивуючи свій висновок, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.ч.1,2 ст.147 КК України, суд першої інстанції послався на ряд доказів, в тому числі на показання потерпілих, свідків, дані, що містяться в протоколі обшуку та відеозаписом до нього, у висновках судових експертиз, записи з камер відеоспостереження та інші докази.
Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.
Переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та прокурора, апеляційний суд дійшов переконання про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, що наведені докази у своїй сукупності є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою, відповідають вимогам належності та допустимості і доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Доводи засудженого про невірну кваліфікацію його дій за ст.147 КК України, замість ст.146 КК України, оскільки судами не встановлено осіб до яких він висував вимоги, не заслуговують на увагу.
Захоплення заручників (ст.147 КК ) відрізняється від незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст.146 КК) особливою метою, яку переслідує суб`єкт злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь якої дії як умови звільнення заручника. Тобто, злочинець пов`язує звільнення заручника із задоволенням своїх вимог, які він висуває вказаним вище особам.
При захопленні заручників винний зацікавлений в широкому розголосі своїх вимог - як правило місце утримання заручників не приховується, погрози щодо них виголошуються публічно з демонстрацією агресивності по відношенню до захоплених осіб. Разом із цим винного здебільшого не цікавить особа потерпілого, його подальша доля, а лише можливість використання його як засіб впливу на адресата погрози.
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини нерідко здійснюється з корисливою метою, але при цьому вимоги винного звертаються виключно до родичів потерпілого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи.
Судами достовірно встановлено, що ОСОБА_1, захопивши працівницю "Космолот" ОСОБА_2, в якості заручника, висловлював вимогу до ТОВ "Лото-плюс" передати йому 300 000 гривень, як умову звільнення заручника. Потім, продовжуючи свої злочинні дії, засуджений обливав приміщення "Космолот" ТОВ "Лото-плюс" бензином, де, в цей час, тримав в якості заручників ОСОБА_2, а також іншого працівника - ОСОБА_3, при цьому заблокував вхідні двері, щоб перешкодити правоохоронним органам і стороннім особам потрапити всередину, та, погрожуючи знищенням майна і присутніх у приміщенні людей, шляхом підпалу, вимагав у працівника колл-центру, як умови звільнення заручників передати йому кошти в сумі 300 000 гривень.
Таким чином, ОСОБА_1, діючи з прямим умислом, мав на меті спонукати ТОВ "Лото-плюс" здійснити певні дії, а саме передати йому 300 000 гривень, як умову звільнення заручників - працівників вказаного підприємства ОСОБА_2 та ОСОБА_3, погрожуючи знищенням майна і присутніх у приміщенні людей, шляхом підпалу.Тобто, він пов`язував звільнення заручників із задоволенням своїх вимог, які висував до підприємства ТОВ "Лото-плюс", що повністю спростовує касаційні доводи засудженого про не встановлення осіб до яких ним висувались такі вимоги.
Твердження ОСОБА_1 про здійснення судового провадження за відсутності потерпілого належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, є неприйнятними.
Засуджений, висловлюючи таку позицію, посилається на те, що потерпілим у даному кримінальному провадженні мають бути не особи, які були захоплені як заручники, а підприємство до якого, на думку слідства, пред`являлася вимога, як умова їх звільнення. Тому здійснення судового провадження за відсутності належно встановленого потерпілого, вважає істотним порушенням вимог процесуального закону. Проте такі міркування є хибними і такими, що суперечать закону.
Суд звертає увагу, що об`єктом злочину, передбаченого ст.147 КК України, є фізична свобода (воля людини), право її на вільне пересування, особиста недоторканність людини, тому саме захоплені як заручники люди є потерпілими від злочину .
Таким чином, працівників "Космолот" ТОВ "Лото-плюс" ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правомірно визнано потерпілими від злочину у кримінальному провадженні, що розглядається, адже вони були захоплені засудженим як заручники та цих осіб він використовував як засіб впливу на адресата погрози - ТОВ "Лото-плюс".
За змістом ч.3 ст.56 КПК України під час судового провадження в будь якій інстанції потерпілий має право бути завчасно повідомлений про час і місце судового розгляду.
Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття (ч.4 ст.405 КПК України).
Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 брали участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції та після їх допиту обоє подали заяви про проведення подальшого судового розгляду за їх відсутності, однак за участю їхнього представника.
Апеляційний суд, у порядку ст.401 КПК України, надіслав потерпілим копії ухвал про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 . Надалі, розгляд кримінального провадження відкладався, про що учасники повідомлялись належним чином.
У судовому засіданні, 25 листопада 2020 року, апеляційний суд, з`ясувавши думку учасників щодо можливості розгляду кримінального провадження за відсутності потерпілих, про що сторони, в тому числі засуджений та його захисник, не заперечували, вирішив продовжити розгляд, оскільки потерпілі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, що не суперечить нормам ч.4 ст.405 КПК України.
Що стосується доводів сторони обвинувачення про м`якість покарання, призначеного ОСОБА_1, то вони були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Так, статтею 65 КК України передбачено, що при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ст.50 КК України).
Виправлення, як мета покарання це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При призначенні ОСОБА_1 покарання наведених вимог закону дотримано, судом у повній мірі враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжким та особливо тяжким, дані про особу винного, який раніше не судимий, характеризується позитивно, на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, його вік, стан здоров`я, зокрема те, що він має хронічні захворювання, а також його сімейний стан. У той же час взято до уваги суспільну небезпеку злочинів, зухвалість вчинених обвинуваченим дій, насильницьке перешкоджання свободі пересування потерпілих, тримання їх в місці, яке вони не мали можливості вільно залишити, з погрозою їх знищення. Також не залишено без уваги і позицію потерпілих, які в суді просили призначити винному суворе покарання. При цьому, зважено на відсутність обставин, що помʼякшують та обтяжують покарання засудженому.
Таким чином, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд дійшов вірного висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, на мінімальні строки, передбачені санкціями ч.1, ч.2 ст.147 КК України, а остаточне покарання на підставі ст. 70 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив інші доводи апеляційних скарг сторін обвинувачення та захисту, визнавши їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи прокурора в цій частині теж неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг немає.
У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436,442 КПК України, колегія суддів вважає, що судові рішення слід залишити без зміни.