ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 636/5213/19
провадження № 51-3633км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
захисника Коломійця Д. О.,
представника цивільного відповідача Білика Д. А.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Дістріб`юшн" адвоката Білика Д. А. на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 05 жовтня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в кримінальному провадженні № 12019220440001140 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Єнакієве Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язки, визначені ст. 76 КК України.
Цим же вироком задоволено позов потерпілого ОСОБА_2 та стягнуто: з ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" на користь потерпілого 200 000 грн. моральної шкоди, 2700 грн. матеріальних збитків, 21 044 грн. процесуальних витрат на правову допомогу; з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування" 38 100 грн матеріальних збитків та 3955,56 грн. процесуальних витрат на правову допомогу.
Згідно з встановленими місцевим судом обставинами, 04 вересня 2019 року близько 12 год. ОСОБА_1, керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем Ford Transit, р. н. НОМЕР_1, рухався зі швидкістю близько 40 км/год по основній дорозі по вулиці Гвардійській, м. Чугуїв, Харківської області в напрямку від вулиці Музейна до вулиці Леонова. В районі будинку № 4 на вул. Гвардійська ОСОБА_1 в порушення вимог п.п. 1.7, 13.1 Правил дорожнього руху не впевнився у безпечному здійсненні маневру, почав здійснювати обгін інвалідної коляски з електричним приводом, на якій рухався ОСОБА_2 в попутному напрямку, і допустив зіткнення з інвалідною коляскою з електричним приводом, на якій рухався ОСОБА_2, внаслідок чого останній отримав легкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та в частині цивільного позову змінено. ОСОБА_1 визнано засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання строком з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Дістріб`юшин" на користь ОСОБА_2 матеріальних збитків у сумі 2700 грн.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Дістріб`юшин" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування" на користь ОСОБА_2 25 000 грн. процесуальних витрат на правову допомогу.
Клопотання ОСОБА_2 про стягнення процесуальних витрат на правову допомогу, понесених при розгляді справи в апеляційному суді, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 процесуальні витрати на правову допомогу в сумі 15 000 грн.
В решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Дістріб`юшн" адвокат Білик Д. А. порушує питання про зміну судових рішень в частині задоволення вимог до ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" та просить відмовити потерпілому у задоволенні вимог про стягнення з ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" моральної шкоди в сумі 200 000 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди невірно застосували положення ч. 2 ст. 1167 ЦК України, оскільки ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" як юридична особа не могло керувати транспортним засобом, безпідставно не взяли до уваги вимоги Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до яких, як вважає цивільних відповідач, відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, здійснюється страховиком у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Крім того вказується, що потерпілим належним чином не обґрунтовано розмір вказаної моральної шкоди.
Позиції учасників судового провадження
Представник цивільного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія Дістріб`юшн" адвокат Білик Д. А. підтримав касаційну скаргу.
Захисник засудженого поклався на розсуд суду.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд не знаходить підстав для їх задоволення.
Цивільний відповідач у своїй касаційній скарзі посилається на те, що судами невірно застосовано норму ч. 2 ст. 1167 ЦК України, оскільки ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" як юридична особа не могло керувати транспортним засобом і, як наслідок, його дії не могли стати причиною завдання моральної шкоди потерпілому.
За приписами ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Узвичаєна практика застосування значеного положення цивільного законодавства, відображенням якої є положення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" виходить з того, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, суд касаційної інстанції (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі №229/4838/17) зазначає, що не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).
Як указано в наведеній постанові, положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
За матеріалами кримінального провадження засуджений ОСОБА_1 на момент ДТП працював у ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" на посаді водія автотранспортних засобів, і автомобіль Ford Transit, р. н. НОМЕР_1, яким на момент ДТП керував ОСОБА_1, орендований ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" у ТОВ "Віа Транс Експедиція", а отже тягар відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, згідно з положеннями ч. 2 ст. 1187 ЦК України покладається на ТОВ "Асканія Дістріб`юшн".
Виходячи з наведеного, доводи цивільного відповідача, що дії ТОВ "Асканія Дістріб`юшн" не могли стати причиною завдання моральної шкоди потерпілого з тих підстав, що ТОВ не могло керувати транспортним засобом, є необґрунтованими і по суті суперечать вимогам цивільного закону.
Щодо тверджень цивільного відповідача про необґрунтованість розміру заявленої моральної шкоди, Верховний Суд вважає, що вказані доводи є безпідставними, виходячи з того, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (постанова Касаційного цивільного суду Верховного суду від 21 липня 2021 року у справі №166/1292/20-ц).
При цьому Верховний Суд зазначає, що вказані доводи були предметом розгляду апеляційного суду, який їх належним чином перевірив та навів відповідні мотиви на їх спростування, з якими погоджується і суд касаційної інстанції. Зокрема апеляційний суд зазначив, що розмір моральної шкоди відповідає тому ступеню страждань, яких зазнав потерпілий. Останній до ДТП мав інвалідність першої групи, оскільки в нього паралізовані права рука та ліва нога і він обмежений в здатності себе обслуговувати. Потерпілому було заподіяно закритий перелам хірургічної шийки лівої плечової кістки, що ще більше ускладнило його життя, оскільки його робочою рукою до ДТП була саме ліва рука, яка за наслідками ДТП була зламана.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в частині вирішення цивільного позову, обґрунтовано вказав, що місцевий суд при визначенні розміру завданої потерпілому моральної шкоди належним чином врахував характер правопорушення, ступінь вини обвинуваченого, глибину душевних страждань, завданих потерпілому та інші обставини, які мають істотне значення, а тому розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також враховує фізичні та моральні страждання потерпілого і конкретні обставини справи.
Також Верховний Суд відхиляє і доводи цивільного відповідача, згідно з якими суди необґрунтовано залишили поза увагою положення ст. 26-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закону № 1961-IV).
За приписами п. 22.1. ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (п. 23.1. ст. 23 Закону №1961-IV).
Шкода пов`язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовується за наявності підстав, визначених положеннями статей 24-26 Закону №1961-IV.
Розмір моральної шкоди, що відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, визначається у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
В постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15 (14-406цс19) Велика Палата Верховного Суду виходила також з того, що питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому, врегульовано статтею 26-1 Закону № 1961-IV, де передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю за наявності підстав, передбачених законом.
За приписами ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування такої шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження судами не було встановлено підстав до визначення розміру шкоди, заподіяної здоров`ю потерпілого, в аспекті застосування приписів Закону № 1961-IV, зокрема і з тих підстав, що сам потерпілий не вимагав відшкодування такої шкоди, не заявляв відповідних вимог у цивільному позові і не подавав належних доказів до її стягнення. Водночас зазначені обставини не свідчать про відсутність підстав, визначених цивільним законодавством, до відшкодування моральної шкоди потерпілому в цьому провадженні. Виходячи з наведеного, судами і був зроблений обґрунтований висновок, що в розумінні положень ст. 26-1 Закону № 1961-IV, вони не може бути застосовані в цьому випадку.
З таким висновком погоджується і Верховний Суд.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.