Постанова
Іменем України
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 755/7816/19
провадження № 61-9258св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "УкрСиббанк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - АТ УкрСиббанк"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними, стягнення збитків.
Позовна заява мотивована тим, що між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) "УкрСиббанк", змінено назву на АТ "УкрСиббанк", 13 березня 2007 року укладено кредитний договір № 11125348000.
Умовами договору передбачено надання йому кредиту в сумі 100 000 доларів США, що було еквівалентно 505 000 грн. Процентна ставка за користування кредитом - 12 % річних. Кредит надавався шляхом зарахування банком коштів на його поточний рахунок № НОМЕР_1 для подальшого використання за цільовим призначенням. Кредит повертається згідно з графіком погашення заборгованості, який є невід`ємною частиною договору.
Для забезпечення виконання зобов`язань у заставу банком прийнято квартиру АДРЕСА_1, та укладено договір поруки № 100338 з ОСОБА_2 .
Вказував, що під час укладення договору банк приховав від нього повну та об`єктивну інформацію щодо валютних ризиків - можливості грошових втрат суб`єктів валютного ринку внаслідок коливань валютних курсів. Банк не здійснив належно детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача, не визначив належно реальну процентну ставку, не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, не встановив застереження щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків, не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.
Також зазначав, що банк не мав індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Отже, під час укладення кредитного договору банком порушено положення статей 203, 215 ЦК України.
Оскільки банк ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення, просив суд: на підставі статті 230 ЦК України визнати недійсним кредитний договір від 13 березня 2007 року, договір іпотеки від 13 березня 2007 року, договір поруки від 13 березня 2007 року; зобов`язати банк відмінити обтяження на предмет іпотеки; стягнути з банку 114 684,34 доларів США, понесених ним збитків у подвійному розмірі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в оспорюваних договорах визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк користування ним, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки кредитодавця і позичальника, відповідальність сторін. Оспорювані договори вчинені у письмовій формі, як це передбачено частиною першою статті 1055 ЦК України. Договори були підписані позивачем, поручителем, жодних зауважень останні не висловили, що свідчить про їх згоду з умовами договорів. Позивач не надав жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог, обґрунтування позову є безпідставні та такі, що не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що банк належно не ознайомив його з усіма умовами кредитного договору та іншою інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Вказує, що судами попередніх інстанцій не забезпечено повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, не надано оцінки всім доказам у справі, які підтверджують нечесну підприємницьку діяльність банку.
Він, як позичальник та споживач, з вини банку не міг знати як до, так і на час підписання кредитного договору, що той містить елементи нечесної підприємницька практики, що вводять в оману, оскільки кредитор приховав від нього повну та достовірну інформацію про умови кредитування та реальну ціну фінансової послуги банку, які він мав би розуміти, підписуючи заяву позичальника та укладаючи кредитний договір, а також порушує вимоги статті 203 ЦК України та статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Вказує, що, підписавши кредитний договір, хоча і підтвердив свій намір на отримання банківського кредиту, проте таке волевиявлення не було вільним та спрямованим на настання реальних правових наслідків саме на таких умовах.
Крім того, окремо наголошує на тому, що банк належно не повідомив його та не роз`яснив інформації щодо валютних ризиків отримання кредиту в доларах США.
Вважає помилковим твердження судів про наявність в банку ліцензії на здійснення валютних операцій.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2021 року АТ УкрСиббанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів, вважає їх безпідставними та такими, що не спростовують правильних та законних висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
11 серпня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою
та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У частині четвертій статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).
Частиною другою статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.
При цьому, позичальник тривалий час виконував умови спірного кредитного договору, а з цей позов подав тільки тоді, коли банк звернувся до нього з вимогою про повернення кредиту, у зв`язку з неналежним виконанням його умов щодо повернення отриманих коштів.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови кредитного договору були доведені позичальнику у письмовому вигляді та містяться у тексті самого кредитного договору, позивач з такими умовами ознайомлений та погодився з ними, про що свідчить його підпис.
Доводи ОСОБА_1 про введення його в оману та нечесну підприємницьку діяльність банку ним не доведені, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, оскільки сторони на власний розсуд дійшли згоди щодо наведених вище умов договору, позивач особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, при цьому принцип свободи договору не було порушено.
Не заслуговує на увагу і посилання заявника на те, що банк не попередив його про ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитними договорами внаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитних договорів недійсними, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Безпідставними є й посилання касаційної скарги про те, що банк не мав право видавати кредит в іноземній валюті.
Суд апеляційної інстанції правильно відхилив аналогічний довід апеляційної скарги заявника, вказавши, зокрема, що за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу Національного банку України на операції, пов`язані з іноземною валютою. При цьому, було встановлено, що 24 грудня 2001 року Національний банк України видав відповідачу банківську ліцензію № 75, згідно з якою останньому надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою, пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також дозвіл № 75-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за яким банк, серед іншого, може здійснювати залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги заявника на те, що суди попередніх інстанції не забезпечили належного дослідження обставин справи, перевірки доказів, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.
Посилання заявника на неврахування судами першої а апеляційної інстанцій висновків, наведених у раніше прийнятих постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки в жодній із наведених ним справ не було предметом розгляду визнання недійсним кредитного договору.
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду