Постанова
Іменем України
12 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 712/7446/20
провадження № 61-16362св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у складі судді Троян Т. Є. від 20 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., від 02 березня 2021 року.
Зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права користування земельною ділянкою.
Свої вимоги позивачі мотивували тим, що ними набуто у приватну власність 77/100 частин житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, згідно свідоцтва на право власності на житло від 22 квітня 1998 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації від 18 березня 1998 року за № 149. Власником другої 23/100 частини будинку є ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_5 ) на підставі договору дарування частини житлового будинку від 11 квітня 2009 року.
Позивачі вказували, що у 1987 році Соснівським райвиконкомом м. Черкаси була проведена інвентаризація житлових будинків, які перебували на балансі райвиконкому, та виявлено, що на велику кількість будинків, які знаходяться в експлуатації, відсутня документація.
Рішенням виконкому Соснівської районної ради народних депутатів від 15 липня 1987 року № 349 "О признании собственности на домовладения за ЖЭО района" вирішено визнати за житлово-експлуатаційною організацією району право власності на домоволодіння згідно списку, в якому також зазначено домоволодіння "Подхоз-1", та надано доручення Черкаському обласному бюро технічної інвентаризації (далі - ЧОБТІ) виготовити відсутню документацію на ці будинки. На виконання зазначеного рішення 16 квітня 1991 року ЧОБТІ був виготовлений схематичний план присадибної ділянки: АДРЕСА_2, відповідно до якого площа прибудинкової земельної ділянки складала 722 кв. м.
Позивачі вказували, що будь-яких угод чи домовленостей про порядок користування чи розподілу прибудинкової земельної ділянки між квартиронаймачами чи житлово-експлуатаційною організацією за адресою: АДРЕСА_2, не існувало.
Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 26 травня 1992 року № 171 були закріплені земельні ділянки за домоволодінням по АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 ): за громадянами ОСОБА_1 - 400 кв. м та ОСОБА_1 - 400 кв. м.
На час приватизації будинковолодіння по АДРЕСА_2 схематичний план прибудинкової земельної ділянки не змінювався, до нього не потрапили вищезгадані земельні ділянки 2х400 кв. м.
У 2005 році з метою припинення в законний спосіб суперечок відносно порядку користування прибудинковою земельною ділянкою та отримання відповідних документів на право володіння прибудинковою земельною ділянкою, позивачі звернулися до Черкаської міської ради з відповідною заявою та отримали дозвіл на виготовлення землевпорядної документації.
Позивачі вказували, що у 2009 році ОСОБА_4 самовільно без узгодження із співвласниками будинковолодіння та ПАТ "Черкаське хімволокно" встановила огорожу навколо частини прибудинкової земельної ділянки, яка їй не належить. Посилалися на те, що вказана огорожа перешкоджає їм у користуванні земельною ділянкою.
Позивачі зазначали, що неодноразово зверталися з пропозиціями до співвласниці будинковолодіння ОСОБА_4 з проханням узгодити порядок користування прибудинковою земельною ділянкою, розташованою АДРЕСА_4 . Відповідачка з жодним із багатьох запропонованих їй варіантів розподілу прибудинкової земельної ділянки, які б відповідали вартості часток будинковолодіння, не погоджується, пропонує свою схему розподілу прибудинкової ділянки, яка є неприйнятною для них.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили позов задовольнити, визнати за ними право користування прибудинковою земельною ділянкою по АДРЕСА_4, загальною площею 0,0937 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набуття прав на земельну ділянку здійснюється в порядку, передбаченому статтями 12, 116 Земельного кодексу України. Право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до статті 88 ЗК України співвласниками житлового будинку може бути вирішено питання про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Сплата земельного податку не породжує права користування на земельну ділянку у розумінні статей 116, 118 ЗК України.
Суд першої інстанції зазначив, що права позивачів не підлягають захисту в обраний ними спосіб, оскільки законодавством встановлена процедура набуття прав на земельні ділянки та дискреційні повноваження органів місцевого самоврядування у цій сфері відносин.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних, оскільки належна позивачам на праві приватної власності частина житлового будинку розташована на земельній ділянці, яка є комунальною власністю територіальної громади. ПАТ "Черкаське хімволокно" надало нотаріальну згоду на вилучення із свого користування земельної ділянки площею 0,12 га на користь позивачів, проте будь-яких об`єктивних доказів, які б свідчили про припинення права користування земельною ділянкою саме цією юридичною особою, матеріали справи не містять. Черкаською міською радою не було прийнято в межах наданих повноважень рішень про вилучення з користування ПАТ "Черкаське хімволокно" частини земельної ділянки, фактичним користувачем якої фактично є товариство, зміни її цільового призначення та передачі її у власність або користування позивачів. Отже, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи касаційної скарги
05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду
м. Черкаси від 20 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень
ОСОБА_1 зазначив неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, вказавши,
що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі
№ 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня
2016 року у справі № 6-2225цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 січня
2019 року № 360/2285/14-ц та від 16 червня 2020 року у справі
№ 689/26/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі вказано, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 30 ЗК України (у редакції, чинній на момент приватизації житла), статей 120, 125, 126 чинної редакції ЗК України, статті 377 ЦК України. Також заявник посилається на те, що судами не надана належна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, які мають істотне значення для її правильного вирішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторонам у справі належить на праві приватної власності домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_4 . Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло б/н від 22 квітня 1998 року, виданого органом приватизації Соснівського райвиконкому, мають право власності на 77/100 частин житлового будинку, а власником інших 23/100 частин домоволодіння є відповідачка ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого Першою черкаською державною нотаріальною конторою 11 квітня 2009 року за № 4-997.
Право на земельну ділянку під житловим будинком не оформлено сторонами у справі.
Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 26 травня 1992 року № 171 були закріплені земельні ділянки за домоволодінням по АДРЕСА_3 (на час розгляду справи Грибна, 99) за громадянами ОСОБА_1 - 400 кв. м, ОСОБА_1 - 400 кв. м.
Відповідно до пункту 1 зазначеного рішення земельні ділянки за домоволодіннями були закріплені під городи на один рік без права забудови. В подальшому зазначений строк не продовжувався, зміни у рішення щодо строків землекористування не вносилися.
Рішенням Черкаської міської ради від 05 липня 2005 року № 8-328 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 722 кв. м безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно із державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЧР ІІ-ЧР № 001268, виданим Черкаською міською радою 08 травня 2001 року, користувачем земельної ділянки є ПАТ "Черкаське хімволокно".
ПАТ "Черкаське хімволокно" заявою від 18 листопада 2014 року надало згоду на вилучення із свого користування земельної ділянки, площею 0, 12 га на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
26 лютого 2015 року Черкаська міська рада прийняла рішення про надання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0770 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельної ділянки орієнтовною площею 0,0167 га в оренду на п`ять років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди у судовому порядку.
Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частину спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Частинами першою, другою статті 30 ЗК України 1990 року (у редакції чинній, на час набуття у власність позивачами частини домоволодіння у 1998 році) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.
Згідно частини першої статті 42 ЗК України 1990 року (у редакції чинній, на час набуття у власність позивачами частини домоволодіння у 1998 році) громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
У відповідності до частин першої, другої та четвертої статті 120 ЗК України (у редакції чинній, станом на час набуття відповідачкою права власності на частину домоволодіння) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Згідно із частиною першою статті 377 ЦК України (у редакції чинній, станом на час набуття відповідачкою права власності на частину домоволодіння). До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (статті 12, 40, 122 чинної редакції ЗК України, стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб .
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26 лютого 2015 року Черкаська міська рада прийняла рішення про надання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0770 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельної ділянки орієнтовною площею 0,0167 га в оренду на п`ять років для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Позивачі проєкту землеустрою щодо відведення їм земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд не розробили, не подали його на затвердження до міської ради.
18 листопада 2014 року ПАТ "Черкаське хімволокно" надало нотаріальну згоду на вилучення із свого користування земельної ділянки площею 0,12 га на користь позивачів. Черкаською міською радою не приймалося відповідне рішення про вилучення з користування ПАТ "Черкаське хімволокно" вказаної частини земельної ділянки.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки повноваження щодо передачі у користування земельних ділянок фізичним особам належить до виключної компетенції міської ради.
Порядок набуття, оформлення права власності та права користування земельною ділянкою визначається ЗК України. Заявлені позивачами вимоги, за відсутності доказів протиправної поведінки органу місцевого самоврядування, порушення прав позивачів на отримання у користування спірної земельної ділянки, є такими, що до задоволення не підлягають.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам, висловленим у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року № 360/2285/14-ц та від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду