Постанова
Іменем України
12 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 750/12430/19
провадження № 61-1920св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор прав на нерухоме майно відділу економічного розвитку, адміністративних послуг та державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації Пінчук Іван Юрійович, ОСОБА_2,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Захаров Єгор Миколайович, на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 01 квітня 2020 року в складі судді Супруна О. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу економічного розвитку, адміністративних послуг та державної реєстрації Чернігівської районної державної адміністрації Пінчука І. Ю. (далі - держреєстратор Пінчук І. Ю.), ОСОБА_2, про скасування рішення та запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 07 березня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та батьком позивача - ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" надало ОСОБА_3 кредит у сумі 876 754,37 грн зі сплатою 12,75 % річних до 13 вересня 2023 року. На забезпечення виконання цього договору 07 березня 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, предметом якого є приміщення аптеки готових лікарських форм з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
У зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 в порядку спадкування перейшло вищевказане приміщення.
Про наявність згаданих кредитного та іпотечного договорів ОСОБА_1 дізнався після смерті батька.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 за життя кредитних зобов`язань ПАТ "Дельта Банк" звернулося з позовом про стягнення з нього заборгованості у сумі 962 464,54 грн. Судом замінено відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_1 як спадкоємця, що прийняв спадщину після смерті батька. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області у справі № 750/4171/13-ц від 07 травня 2015 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2015 року, яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" стягнуто кредитну заборгованість у сумі 706 236 грн, скасовано та ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року вказане рішення апеляційного суду залишено без змін.
У серпні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося з позовом до ОСОБА_1, в якому просило на погашення кредитної заборгованості у розмірі 962 464,54 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - приміщення аптеки готових лікарських форм загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 23 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року, у справі № 750/7362/16-ц у задоволенні вказаного позову відмовлено.
17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 дізнався, що держреєстратором Пінчуком І. Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 жовтня 2019 року та вчинено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності № 33679904 від 11 жовтня 2019 року, відповідно до якого право власності на вказане приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору від 07 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Карнабедою Т. О.
Позивач вказував, що цей іпотечний договір ні він, ні його батько не укладали. Крім того, ОСОБА_1 не укладав договору про задоволення вимог іпотекодержателя ні з ОСОБА_2, ні з ПАТ "Дельта Банк". До того ж державний реєстратор не перевірив факту виконання (невиконання) умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності на приміщення, про яке йдеться.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний № 49174715 від 16 жовтня 2019 року, запис про державну реєстрацію права власності № 33679904 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також відшкодувати судові витрати.
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування спірним нежитловим приміщенням.
Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 з 11 жовтня 2019 року є власником спірного приміщення на підставі рішення державного реєстратора, яке не є скасованим.
Також зазначає, що з моменту набуття ОСОБА_2 права власності на це приміщення право власності ОСОБА_1 на нього припинилося. Проте останній спірне приміщення не звільнив, ключі від нього ОСОБА_2 не передав та продовжує ним користуватися.
Крім того, 20 листопада 2019 року ОСОБА_2 надіслано ОСОБА_1 листа про усунення порушень його права власності на приміщення, який залишився без відповіді.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_2 просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування нежитловим приміщенням з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 01 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до держреєстратора Пінчука І. Ю., ОСОБА_2 про скасування рішення та запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування спірним нежитловим приміщенням відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що право власності на нежитлове приміщення з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, реєстраційний № 167432774101, ОСОБА_2 набуто у законний спосіб.
Також в рішенні зазначено, що задоволення позовних вимог ОСОБА_2 не сприятиме ефективному захисту його прав чи інтересів, оскільки він фактично просить позбавити ОСОБА_1 права, яке не встановлено ані договором, ані законом, ані рішенням суду.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишені без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 у законній спосіб набув право власності на нежитлове приміщення з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, яке підтверджується протоколом про проведення електронного аукціону від 21 червня 2019 року, договором купівлі-продажу прав вимоги від 22 липня 2019 року з додатком № 1 до нього, укладених між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2, а також договором відступлення права вимоги від 22 липня 2019 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 07 березня 2012 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 .
Також в постанові апеляційного суду вказано, що з моменту набуття ОСОБА_2 права власності на спірне приміщення право ОСОБА_1 на користування ним припинилося, що виключає необхідність констатації цього факту ухваленням відповідного судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Захаров Є. М., просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати в частині первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, в частині зустрічних позовних вимог - рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.
Зокрема, у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у Постанові Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що судовими рішеннями, які набрали законної сили в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 (справа № 750/4171/13-ц) та в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором (справа № 750/7362/16-ц), відмовлено у зв`язку з втратою ПАТ "Дельта Банк" права вимоги до спадкоємців боржника як за кредитним договором від 07 березня 2012 року так і за договором іпотеки 07 березня 2012 року, оскільки ПАТ "Дельта Банк" пропущено шестимісячний строк пред`явлення такої вимоги, що передбачено статтями 1281, 1282 ЦК України.
Також ОСОБА_1 вказує, що вказані договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 від 22 липня 2019 року за кредитним та іпотечним договорами від 07 березня 2012 року, укладеними між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 та договір відступлення права вимоги, укладений 22 липня 2019 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Карнабедою Т. О. 07 березня 2012 року, є нікчемними в силу положень статті 215, частини першої статті 203 ЦК України, оскільки, уступивши грошову вимогу до ОСОБА_1 в обмін на грошові кошти в сумі 213 154,97 грн, які ОСОБА_2 (новий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору, відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу, отже відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, ОСОБА_2, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що не був повідомлений про намір ПАТ "Дельта Банк" укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, що передбачено статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Також ОСОБА_1 вказує, що держреєстратор Пінчук І. Ю. в порушенням положень Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не мав доказів завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, оскільки відсутні докази отримання ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив закрити касаційне провадження у справі.
У відзиві відповідач зазначив, що засвідчений факт відмови від одержання вимоги про усунення порушень є законною підставою для реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Захаров Є. М., у лютому 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що згідно з копією іпотечного договору від 07 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Карнабедою Т. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 396, ОСОБА_3 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань з кредитним договором від 07 березня 2012 року передав в іпотеку ПАТ "Дельта Банк" нежитлове приміщення - приміщення аптеки готових лікарських форм з літери 1 по літеру 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Цим договором передбачено, що: іпотекодержатель має право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки на підставах, умовах і в порядку, передбаченому цим договором, кредитним договором та чинним законодавством (підп. 4.1.11 п. 4.1 розділу 4); у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язання в цілому або в частині, а також в інших випадках, передбачених цим договором, кредитним договором або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством (п. 6.2 розділу 6); в пункті 7.2 розділу 7 "Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя" зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса, 3) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" та умов цього договору, 4) продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умов цього договору; - в пункті 7.4 розділу 7 вказано, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору шляхом: 1) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (підпункт 7.4.1 договору), 2) продажу іпотекодержателем предмета іпотеки (підп. 7.4.2 договору).
У договорі іпотеки від 07 березня 2012 року наявний напис нотаріуса про накладення заборони відчуження переданого в іпотеку майна, що зареєстрована в реєстрі заборон за № 397.
Згідно з копією довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26 вересня 2013 року є власником нежитлового приміщення з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, № запису про право власності 2654152.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 07 травня 2015 року у справі № 750/4171/13-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року, скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 лютого 2015 року і відмовлено у задоволенні вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості останнього за кредитним договором від 07 березня 2012 року.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 вересня 2016 року у справі № 750/1679/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "Дельта Банк", третя особа - Друга чернігівська державна нотаріальна контора, про визнання припиненими договорів кредиту та іпотеки від 07 березня 2012 року, виключення даних про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, переданого в іпотеку відмовлено з тих підстав, що зобов`язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини, спадкоємець несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, в разі його порушення боржником, в межах вартості спадкового майна, з врахуванням строку, встановленого загальними положеннями про позовну давність.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 23 листопада 2016 року у справі № 750/7362/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 21 серпня 2018 року, встановлено, що позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" не підлягають задоволенню у зв`язку з тим, що останнім не дотримано порядку та шестимісячного строку пред`явлення вимог до спадкоємців боржника, визначених статями 1281, 1282 ЦК України, що позбавляє його права вимоги до спадкоємців боржника.
Відповідно до копії протоколу електронного аукціону від 21 червня 2019 року, переможець електронних торгів ОСОБА_2 придбав за 213 154,97 грн право вимоги за кредитним договором від 07 березня 2012 року, забезпеченим нежитловим приміщенням аптеки готових лікарських форм з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 (продаж відбувався за згодою іпотекодержателя). Ці обставини підтверджено копіями названого протоколу і дубліката квитанції.
За договором купівлі-продажу прав вимоги від 22 липня 2019 року з додатком № 1 до нього, ПАТ "Дельта Банк" на підставі статей 6, 627, 632, 655?697 ЦК України передало у власність ОСОБА_2 права вимоги до ОСОБА_3, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, зокрема, право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах; за іпотечним договором від 07 березня 2012 року з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень до основного договору тощо, що є його невід`ємними частинами, яким забезпечене виконання вищевказаного кредитного договору.
Відповідно до копії договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 липня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 553, ПАТ "Дельта Банк" на умовах цього договору, договору купівлі-продажу прав вимоги від 22 липня 2019 року та на підставі протоколу електронних торгів від 21 червня 2019 року передало ОСОБА_2 право вимоги за іпотечним договором від 07 березня 2012 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3
24 липня 2019 року ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_1 повідомлення, в якому зазначив, що у зв`язку з наявною у ОСОБА_3 перед ПАТ "Дельта Банк" станом на 22 липня 2019 року заборгованістю за кредитним договором від 07 березня 2012 року у розмірі 2 021 947, 08 грн, що забезпечений іпотечним договором від 07 березня 2012 року, який посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Карнабедою Т. О., та укладенням між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_2 договору купівлі-продажу прав вимоги ОСОБА_1 у 30-денний строк з дня отримання цієї вимоги має погасити заборгованість перед ОСОБА_2 . У разі невиконання цієї вимоги ОСОБА_2 розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки - приміщення аптеки готових лікарських форм з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, в позасудовому порядку шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки. У цьому повідомленні також зазначається про намір продажу предмета іпотеки будь-якій особі за укладеним від свого імені договором його купівлі-продажу відповідно до статей 36, 38 Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору.
12 серпня 2019 року до відділення поштового зв`язку Чернігів-5 з повідомленням про надходження поштового відправлення звернулася ОСОБА_5 з документом, що посвідчує її особу та підтверджує її родинні зв`язки з ОСОБА_1 . Розписавшись у повідомленні про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1, ОСОБА_5 одразу ж відмовилася від одержання цього відправлення та поставила свій підпис з відповідним коментарем на повідомленні. Оператор поштового відділення розцінила це як письмову відмову від одержання поштового відправлення та повернула його відправникові. Відправлення за № 0302601422952 вручене ОСОБА_2 особисто 14 серпня 2019 року. Ці обставини підтверджуються копіями листів Філії Чернігівської дирекції АТ "Укрпошта" №№ 32-05-1065/П-16118 і 32 05?1066/П-16118 від 16 вересня 2019 року, повідомлення про вручення поштового відправлення, конверта, квитанції про пересилання повідомлення від 24 липня 2019 року, накладної від тієї ж дати та повідомлення про повернення за відмовою від отримання.
За висновком ТОВ "Мірфіл" - суб`єкта оціночної діяльності про вартість майна від 11 жовтня 2019 року, ринкова вартість нежитлового приміщення - приміщення аптеки готових лікарських форм з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, станом на дату оцінки становить 1 943 355 грн з ПДВ або 1 619 462,50 грн без ПДВ.
Звернення ОСОБА_2 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації із заявою про державну реєстрацію права власності на згадане приміщення підтверджується копіями матеріалів реєстраційної справи: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), реєстраційний № 36399938 від 11 жовтня 2019 року, відомостей із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав № 184835619 від 16 жовтня 2019 року, листа від 11 жовтня 2019 року від ОСОБА_2 до державного реєстратора про невиконання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень кредитного та іпотечного договорів від 07 березня 2012 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 жовтня 2019 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, на підставі заяви ОСОБА_2 та доданих до неї документів.
20 листопада 2019 року ОСОБА_2 направлено ОСОБА_1 поштою з повідомленням про вручення лист-вимогу, в якому вказано, що ОСОБА_2 як власник нежитлового приміщення з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, просить ОСОБА_1 : узгодити місце і час передачі ОСОБА_2 ключів від дверей цього приміщення; невідкладно звільнити приміщення від власних речей, які можуть бути відокремлені від приміщення без завдання йому шкоди; невідкладно подати в Управління поліції охорони в Чернігівській області заяву про розірвання договору у зв`язку зі зміною власника приміщення; невідкладно подати у відповідний структурний підрозділ ПАТ "Чернігівобленерго" заяву про розірвання договору на постачання електричної енергії до приміщення; невідкладно подати заяву до всіх постачальників будь-яких інших послуг із забезпечення приміщення.
Згідно з копією договору оренди нежитлового приміщення від 21 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. А., ОСОБА_2 передав ОСОБА_6 в оренду спірне нежитлове приміщення. Строк оренди розпочинається з дати підписання акту приймання-передачі (в оренду) та становить 4 роки.
20 грудня 2019 року по факту спрацювання тривожної сигналізації за адресою: АДРЕСА_1, прибув наряд реагування поліції охорони у складі двох працівників та працівників апарату УПО Чернігівської області. Працівниками поліції охорони не забезпечувався доступ до приміщення об`єкту охорони ОСОБА_2 та його представників. Останні діяли з власної ініціативи. Договір охорони укладено з ОСОБА_1 . Про чергову зміну замків на вхідних дверях об`єкту охорони УПО Чернігівської області сторона замовника не повідомляла. На цей час замовник договору охорони не звільнив приміщення об`єкта охорони. За фактом самовільного вчинення ОСОБА_1 перешкоджання у користуванні ОСОБА_2 вказаного приміщення Чернігівською місцевою прокуратурою 24 грудня 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у листі від 24 січня 2020 року повідомив, що: реалізація майна ПАТ "Дельта Банк" шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого аукціону. Продаж прав вимоги за кредитним договором від 07 березня 2012 року здійснено шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону; оскільки ОСОБА_1 не є стороною кредитного договору, йому повідомлення ПАТ "Дельта Банк" не надсилало; права вимоги за кредитним договором від 07 березня 2012 року відступлено за 213 154,97 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються лише в частині позовних вимог ОСОБА_1 до держреєстратора Пінчука І. Ю., ОСОБА_2 про скасування рішення та запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.
В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості у неоскарженій частині.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкування є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України, отже зобов`язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодаржетелем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов`язань переходять обов`язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Зокрема, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Так, згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Отже, договір іпотеки залишається дійсним незалежно від зміни власника майна у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування, а особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статусу іпотекодавця, має всі права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на таких умовах що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Така особа не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14?22цс19); від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19); від 13 березня 2019 року у справі № 753/1534/16-ц (провадження № 14-56цс19).
Разом з тим, з урахуванням висновків встановлених судовими рішеннями щодо відмови ПАТ "Дельта Банк" у стягненні заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2012 року та відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з тим, що у ОСОБА_1 виник обов`язок відповідати за задоволення вимог банку в межах вартості предмета іпотеки, оскільки він набув статусу іпотекодавця у зв`язку з набуттям права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування, а тому зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини та підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред`явлення таких вимог до спадкоємців боржника, рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 липня 2016 року у справі № 750/1679/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 вересня 2016 року, які є чинними, відмолено у задоволенні позову про визнання припиненими спірних договорів кредиту та іпотеки від 07 березня 2012 року, в яких зроблено висновок про те, що іпотека, на момент державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірне приміщення на підставі іпотечного договору від 07 березня 2012 року, була діючою та неприпиненою.
Крім того, положення стаття 17 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено підстави припинення іпотеки, не містять такої підстави, як смерть іпотекодавця.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшли правильного висновку про те, що державний реєстратор Пінчук І. Ю., приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 жовтня 2019 року та вчиняючи запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності № 33679904 від 11 жовтня 2019 року, діяв в межах процедури проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на підставі договору іпотеки від 07 березня 2012 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, предметом якого є приміщення аптеки готових лікарських форм з літ. 1 по літ. 16, загальною площею 126,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, тому підстав для визнання такого рішення незаконним та його скасування немає.
В касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Захаров Є. М., зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у Постановах Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18). Проте, вказане посилання заявника є безпідставним з огляду на таке.
У Постанові Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) викладені висновки щодо розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги. Так, в ній зазначено, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
Правова позиція викладена у Постанові Великої палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) є частково неактуальною, внаслідок відступлення шляхом конкретизації, відповідно до Постанови Великої палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).
В зазначеній постанові колегія суддів вирішила, що слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Враховуючи вказані висновки, та те, що ПАТ "Дельта Банк" на момент укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 22 липня 2019 року та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 липня 2019 року був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, доводи касаційної скарги про нікчемність укладення договорів відступлення прав вимоги за іпотечними договорами на користь фізичних осіб є безпідставними, оскільки продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Отже, нікчемний правочин є недійним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Зокрема такі умови (обставини), які свідчать про недійсність правочину (нікчемність), встановлені статтею 224, частиною другою статті 228, частиною другою статті 661, частиною четвертою статті 698, частиною третьою статті 719, частиною другою статті 780, частиною першою статті 998 ЦК України.
Натомість вказаний заявником правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законом підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
Крім того, вимог про визнання договору відступлення прав вимоги (купівлі-продажу прав вимоги) недійсним ОСОБА_1 в суді першої інстанції не заявляв.
Як вбачається з вищевикладеного, наведені в касаційній скаргзі доводи зводяться до помилкового тлумачення заявниками норм права та незгоди із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що цими судам неправильно застосовано норми матеріального права або допущено такі порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.