ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/2445/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Громак В. О.
за участю представників: фізичної особи-підприємця Пітченко Т.С., фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Харченко І.І.; Бердянської міської ради - Замети Н.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Пітченко Тетяни Степанівни, фізичної особи ОСОБА_1, фізичної особи ОСОБА_2
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021
та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2021
у справі № 908/2445/20
за позовом: фізичної особи - підприємця Пітченко Тетяни Степанівни; фізичної особи ОСОБА_1 ; фізичної особи ОСОБА_2
до відповідача Бердянської міської ради
про стягнення шкоди у розмірі 2 983 750,00 грн,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року Фізична особа-підприємець Пітченко Тетяна Степанівна, фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Господарського суду Запорізької області з позовом до Бердянської міської ради про стягнення 2 983 750,00 грн. шкоди, завданої незаконним рішенням органу місцевого самоврядування, а саме: Рішенням Бердянської міської ради Запорізької області № 34 від 28.04.2016 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська".
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.02.2021 у справі № 908/2445/20 (суддя Зінченко Н.Г.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021 (колегія суддів: Подобєд І.М. - головуючий, Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.) рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2021 у справі № 908/2445/20 - залишено без змін.
ФОП Пітченко Т.С., фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2021 у справі № 908/2445/20; передати справу № 908/2445/20 на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивачі у касаційній скарзі посилаються на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказують, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Так, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, ФОП Пітченко Т.С., фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що:
-апеляційним судом, як і судом першої інстанції, всупереч позиції, викладеній у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, не враховано та не досліджено преюдиційне значення фактів, у даному випадку - встановлених постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі № 310/6300/16-а, якою визнано незаконним та нечинним рішення Бердянської міської ради від 28.04.2016 №34 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська".
-судами не було не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 в частині дослідження доводів та доказів, наданих позивачами, та аргументів їх відхилення.
-судами першої та апеляційної інстанції не враховано позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 щодо необхідності дотримання судами стандарту доказування - переваги більш вагомих доказів (коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний);
-висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості розміру шкоди не відповідають обставинам справи та зроблені без урахування правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та у постанові Касаційного господарського суду від 06.08.2020 № 910/13541/17 щодо притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди;
-суди не дослідили та не встановили реальний перебіг подій та фактів в зв`язку з порушенням прав позивачів, тобто не було визначено, які відносини було встановлено юридично регулятором (Бердянською міською радою) на підставі рішення № 34 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська" від 28.04.2016 та яке визнано незаконним, судом не встановлено, які наслідки для суб`єктів господарювання воно спричинило;
-судами першої та апеляційної інстанції невмотивовано не застосовано до спірних правовідносин ч. 3 ст. 22 ЦК України, на застосуванні якої наполягали позивачі.
Крім того, заявники касаційної скарги вважають суперечливими один одному висновок апеляційного суду про те, що ухвалення Бердянською міською радою рішення № 34 від 28.04.2016 мало для позивачів такий наслідок, як неможливість отримання доходу від підприємницької діяльності з використанням тимчасових споруд, та висновок про те, що позивачами не доведено причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та конкретними збитками.
Водночас, від Бердянської міської ради до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2021 у справі № 908/2445/20 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що ухвалені у справі судові рішення є законними та обґрунтованими, висновки суду є вичерпними, відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними і належними доказами, які було досліджено судами під час розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попереднім судовими інстанції та вбачається з матеріалів справи, за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час виникнення спірних відносин у період з 28.04.2016 по 18.09.2017 Пітченко Т.С., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у статусі фізичної особи-підприємця.
Зазначені особи на підставі паспортів прив`язки тимчасових споруд (ТС), виданих Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Бердянської міської ради, мали право здійснювати підприємницьку діяльність за відповідними адресами у м. Бердянську.
Розпорядженням міського голови м. Бердянськ №46-р від 09.02.2016 "Про організацію проведення ярмарку "Курортний сезон - 2016" для створення сприятливих умов для збільшення обсягів конкурентоспроможної продукції та послуг, забезпечення науково-технічного і технологічного оновлення місцевого виробництва, підвищення іміджу міста, розвитку ділового туризму, активізації інноваційного процесу та виробничої кооперації, підтримки місцевого виробника в місті Бердянську вирішено провести ярмарок "Курортний сезон - 2016"; доручено проведення ярмарку "Курортний сезон - 2016" Комунальному підприємству Бердянської міської ради "Бердянський центральний ринок", визначити для проведення ярмарку "Курортний сезон - 2016" наступні місця для проведення виставково-ярмаркових заходів: в Центральній частині міста по пр. Леніна (від пр. Перемоги до Приморської площі), на Приморській площі, по вул. Горького (від пр. Праці до вул. Першотравневої), згідно зі схемою. Проведення виставково-ярмаркових заходів дозволити з 01.04.2016 по 20.09.2016, без заїзду автотранспорту.
Пунктом 5 зазначеного вище розпорядження передбачено, що на час проведення ярмарку "Курортний сезон - 2016" розміщення тимчасових споруд за паспортами прив`язки в місцях, що визначені схемою розміщення ярмаркових об`єктів, не проводиться.
Зі змісту Положення про порядок організації та проведення аукціону Комунального підприємства БМР "Бердянський центральний ринок" вбачається, що право на розміщення ярмаркового об`єкту на ярмарку "Курортний сезон - 2016" набувалось шляхом участі в публічних торгах (аукціону) з продажу права укладення договору на розміщення ярмаркового місця на ярмарку.
Аналогічно у 2017 році, розпорядженням міського голови м. Бердянська від 22.03.2017 №106-р "Про організацію проведення ярмарку "Курортний сезон - 2017" з метою створення сприятливих умов для збільшення обсягів конкурентоспроможної продукції та послуг, забезпечення науково-технічного і технологічного оновлення місцевого виробництва, підтримки місцевого товаровиробника, підвищення іміджу міста, розвитку ділового туризму, активізації інноваційного процесу та виробничої кооперації, залучення інвестицій в місті Бердянську вирішено провести ярмарок "Курортний сезон - 2017".
Пунктом 2 цього розпорядження визначено організатором проведення ярмарку "Курортний сезон - 2017" КП БМР "Бердянський центральний ринок" з наданням права розпорядження місцями ярмаркових об`єктів.
Разом з тим, як встановлено попередніми судовими інстанціями, Бердянською міською радою Запорізької області 28.04.2016 прийнято рішення №34 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська", пунктом 1 якого затверджено Положення про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська.
Згідно з пунктами 2-4 цього рішення визнано таким, що втратив чинність пункт 9.2.6 Правил благоустрою, забезпечення чистоти, порядку та додержання тиші в громадських місцях міста Бердянська (в новій редакції), затверджених рішенням від 30.05.2012 №5 із змінами, внесеними рішенням від 31.05.2013 №17; встановлено, що розділ 9 Правил благоустрою, забезпечення чистоти, порядку та додержання тиші в громадських місцях міста Бердянська (в новій редакції), затверджених рішенням від 30.05.2012 із змінами, внесеними Рішенням від 31.05.2013 №17, застосовується в частині, що не суперечить Положенню про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Бердянська, затвердженому цим рішенням; визнано таким, що втратило чинність Рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 12.05.2015 №85 "Про затвердження Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Бердянська у новій редакції та архітектурних типів тимчасових споруд".
Крім того, пунктом 5 рішення Бердянської міської ради Запорізької області №34 від 28.04.2016 встановлено, що паспорти прив`язки тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, що оформлено до набрання чинності "Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Бердянська", затвердженого цим рішенням, втрачають чинність. У разі необхідності розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності по паспорту прив`язки ТС, що втратив чинність, суб`єкти господарювання можуть оформити новий паспорт прив`язки тимчасових споруд у встановленому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 Порядку та згідно з Положенням, що затверджено цим рішенням.
Як встановлено судами, підтверджується матеріалам справи та не заперечується сторонами, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі №310/6300/16-а(2-а/310/12/17), залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020, визнано незаконним та нечинним рішення Бердянської міської ради від 28.04.2016 № 34 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська".
Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги ФОП Пітченко Т.С., фізичної особи ОСОБА_1, фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення з Бердянської міської ради шкоди, завданої незаконним рішенням органу місцевого самоврядування, а саме: рішенням Бердянської міської ради Запорізької області № 34 від 28.04.2016 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі з 2012 року по 2018 рік здійснювали підприємницьку діяльність як фізичні особи-підприємці на підставі паспортів прив`язки тимчасових споруд за відповідними адресами в м. Бердянську, а рішенням Бердянської міської ради Запорізької області №34 від 28.04.2016 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бердянська" анульовано дію всіх паспортів прив`язки тимчасових споруд, що позбавило позивачів здійснювати підприємницьку діяльність, а відтак, і отримувати доходи, зокрема, під час проведення ярмарок "Курортний сезон - 2016" та "Курортний сезон - 2017". Натомість, як зазначають позивачі, Бердянська міська рада в період з 28.04.2016 по 18.09.2017 отримувала дохід від проведення аукціонів в рамках ярмарків "Курортний сезон - 2016" та "Курортний сезон - 2017".
При цьому, пославшись на те, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі №310/6300/16-а визнано незаконним та нечинним рішення Бердянської міської ради №34 від 28.04.2016, позивачі вважають, що мають право на відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів на підставі ст. ст. 22, 1173 ЦК України.
Суму завданих збитків особи обґрунтовують посиланням на інформацію КП БМР "Бердянський центральний ринок" про стартову ціну за 1 кв.м. об`єкту аукціону в рамках ярмарків "Курортний сезон - 2016" і "Курортний сезон - 2017", а також лист Виконавчого комітету Бердянської міської ради від 12.07.2016 №0409/04-0368/ПІ і лист КП БМР "Бердянський центральний ринок" від 06.09.2017 № 402 щодо сум надходжень до КП БМР "Бердянський центральний ринок" в рамках ярмарків "Курортний сезон - 2016" і "Курортний сезон - 2017", та розраховують шляхом помноження стартової вартості 1 кв. м. на аукціоні КП БМР "Бердянський центральний ринок" на площу вартості у кв.м. незаконно скасованих (анульованих) паспортів прив`язки ТС.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів спричинення ним Бердянською міською радою шкоди у вигляді упущеної вигоди.
За висновком суду, позивачами не доведено вчинення Бердянською міською радою дій по перешкоджанню позивачам у здійсненні їх підприємницької діяльності, а сам факт прийняття рішення, яке згодом було визнано неправомірним судом, не є достатньою підставою для відповідальності у вигляді стягнення шкоди.
Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів спричинення Бердянською міською радою шкоди позивачам у вигляді упущеної вигоди саме у тому розмірі, який заявлений позивачами до стягнення у цій справі, а також виходив з того, що позивачами фактично не доведено наявності та розміру понесених збитків, так само як і причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та конкретними збитками.
Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з аргументами позивачів, що ухвалення відповідачем рішення Бердянської міської ради №34 від 28.04.2016 мало для позивачів такий наслідок, як неможливість отримання доходу від підприємницької діяльності з використанням означених тимчасових споруд.
Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх передчасними, зробленими без належного з`ясування обставин справи, що мають значення для розгляду заявлених позовних вимог, та з порушенням вимог чинного законодавства.
Так, відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У пунктах 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Таким вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не відповідають.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У пункті 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 3 ст.22 ЦК України встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Крім того, за загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зазначене положення Основного Закону України реалізується нормами ст. 1173 ЦК України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Наведена стаття є спеціальною, оскільки передбачає певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності за ст.1166 ЦК України, а саме: а) наявність владно-адміністративного, тобто обов`язкового, одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування; б) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених суб`єктів; в) настання відповідальності незалежно від вини цих органів.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Таким чином, при зверненні з позовом про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Натомість, боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (ст. 614 ЦК України).
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.
Отже, згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
Відтак, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Водночас, відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток (висновок, викладений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Відтак, справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора.
Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст. 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
З огляду на наведене, при визначенні конкретного розміру упущеної вигоди, суду належить враховувати наведені принципи і засади цивільного законодавства та у разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір) керуючись принципом справедливості визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи (висновок, викладений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Близький за своєю суттю підхід щодо визначення справедливого розміру збитків застосований у рішеннях Європейського суду з прав людини від 11.06.2020 у справі "UGRINOVA AND SAKAZOVA v. BULGARIA", від 15.04.2021 у справі "PORБZIK v. HUNGARY", в яких суд, зважаючи на неможливість (ускладненість) точного розрахунку розміру заявлених матеріальних збитків визначив з урахуванням обставин справи справедливий розмір таких збитків керуючись критерієм справедливості.
Ураховуючи наведене, відмова у стягненні упущеної вигоди з підстав недоведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним вище принципом справедливості, засадами цивільного законодавства та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Водночас, зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається надання судами першої та апеляційної інстанцій належної оцінки всім наявним у справі доказам та обставинам, які входять до предмету доказування при вирішенні питання про стягнення шкоди, завданої незаконним рішенням органу місцевого самоврядування.
Так, за змістом ст. 86, ч. 5 ст. 236, ст. 237 ГПК України при розгляді спору про стягнення шкоди (упущеної вигоди) господарський суд має з`ясовувати, зокрема, обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (висновок щодо обов`язку суду з перевірки розрахунку, викладений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок упущеної вигоди), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення шкоди, виходив, зокрема, з того, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів спричинення Бердянською міською радою шкоди позивачам у вигляді упущеної вигоди саме у тому розмірі, який заявлений позивачами до стягнення у цій справі.
При цьому, дійшовши висновку, що підхід позивачів при розрахунку шкоди виходячи із розміру площі належних їм паспортів прив`язки ТС є безпідставним, суд першої інстанції не врахував наведені вище висновки Верховного Суду, позицію Європейського суду з прав людини, не навів мотивовані правові аргументи на спростування розрахунку позивачів, а також не надав відповідної правової оцінки заявленому позивачами розміру шкоди у вигляді упущеної вигоди з урахуванням критерію справедливості за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків.
Разом з тим, зазначивши, що позивачі не довели реального розміру можливого розміру прибутку в 2016 і в 2017 роках від здійснення господарської діяльності за адресами розміщення паспортів прив`язки ТС, а, отже, відповідно, і наявності шкоди у вигляді упущеної вигоди, місцевим господарським судом залишено поза увагою наявні у матеріалах справи докази щодо отримання позивачами прибутку до моменту порушення їх прав відповідачем, зокрема, податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, довідку податкового органу про суму доходів, якими позивачі також обґрунтовували розмір заподіяних ним збитків (упущену вигоду) та посилались на можливість отримання ними доходу, якби Бердянською міською радою не було порушено їхні права.
Крім того, не спростовуючи твердження позивачів, що протиправна поведінка відповідача підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі № 310/6300/16-а, якою визнано незаконним та нечинним рішення Бердянської міської ради від 28.04.2016 №34, судом першої інстанції не було враховано, що, як зазначено вище, відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків, за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою, не узгоджується із наведеним вище принципом справедливості та фактично призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків
На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув.
При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, належним чином не дослідив всі обставини справи, зокрема, погодившись з висновком суду першої інстанції про те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів спричинення Бердянською міською радою шкоди позивачам у вигляді упущеної вигоди саме у тому розмірі, який заявлений позивачами до стягнення у цій справі, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, що є порушенням вимог ст. 269 ГПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.
Так, відповідно до ст. 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, суд апеляційної інстанції покликаний не лише перевіряти та оцінювати правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, а може і усунути недоліки ухваленого судового рішення, самостійно встановити обставини, що підлягають з`ясуванню при вирішенні спору, застосувавши відповідні норми матеріального та процесуального права.
Однак, у цьому випадку, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції та ухваленим рішенням про відмову у задоволенні позову, в порушення вимог ст. 269 ГПК України не здійснив належний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, що стало наслідком не усунення недоліків, допущених місцевим господарським судом..
Водночас, з мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що висновки апеляційного господарського суду щодо наявності/відсутності причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою є суперечливими, тоді як судове рішення має бути зрозумілим та однозначним та викладеним без можливості подвійного тлумачення.
Так, погодившись з аргументами позивачів, що ухвалення відповідачем рішення № 34 від 28.04.2016 мало для позивачів такий наслідок, як неможливість отримання доходу від підприємницької діяльності з використанням тимчасових споруд, одночасно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачами не доведено причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та конкретними збитками.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 282 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Таким чином, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Відповідно до ст. ст. 7, 13, 15 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх фізичних та юридичних осіб перед законом і судом, змагальності сторін та відповідно до принципу пропорційності.
Матеріали справи свідчать про те, що в порушення наведених норм процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, підтримавши висновки місцевого суду, не надав належної правової оцінки викладеним в апеляційній скарзі аргументам позивачів з урахуванням конкретних обставин справи.
Так, апеляційний суд не надав оцінки посиланням позивачів на те, Господарський суд Запорізької області неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, щодо розміру завданої позивачам шкоди (упущеної вигоди), а також не обґрунтував підстав незастосування ч. 3 ст. 22 ЦК України, на яку посилались позивачі при зверненні з позовом та відповідно до якої якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
При цьому, без жодного обґрунтування суд апеляційної інстанції не взяв до уваги і посилання позивачів на наявність у матеріалах справи письмових доказів, якими підтверджено одержання позивачами у 2015 році доходу від здійснення підприємницької діяльності, не надав оцінки доводам про можливість отримання ними доходів в період, коли рішенням відповідача позивачі були незаконно позбавлені права на здійснення підприємницької діяльності.
Водночас, на думку колегії суддів, дослідження та надання оцінки всім обставинам справи та доводам всіх учасників справи в їх сукупності є обов`язковим при розгляді спору у даній справі.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
У зв`язку з викладеним, ухвалені у справі судові рішення свідчать про те, що розглядаючи спір у даній справі, суди як першої, так і апеляційної інстанцій, в порушення ст. ст. 13, 86, 269, ст. 236, 237 ГПК України не дотрималися вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не надали належної оцінки доводам і запереченням сторін, не встановили всіх обставин, що входять до предмету доказування у спірних правовідносинах.
Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення.
У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
У зазначеному аспекті доцільно також послатись і на висновок Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" та "Месроп Мовсесян проти Вірменії"), згідно з яким право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом з тим, вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічно, у справі, що розглядається, допущені місцевим та апеляційним судами процесуальні порушення на предмет повноти дослідження всіх обставин справи, колегія суддів вважає такою процесуальною помилкою, яка порушила принцип пропорційності господарського судочинства та баланс інтересів сторін у справі, та, як наслідок, не забезпечила справедливого розгляду справи.
З огляду на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Відтак, за висновком колегії суддів, недоліки у вирішенні спору, яких припустилися суди попередніх інстанцій, свідчать про передчасність здійснених висновків при розгляді у даній справі позовних вимог про стягнення шкоди, завданої незаконним рішенням органу місцевого самоврядування.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (ч. 3 ст. 310 ГПК України).
Встановивши зазначені вище порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність наявних у матеріалах справи доказів, про перевагу одних доказів над іншими, а також їх додаткової перевірки, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 14.06.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2021 у справі № 908/2445/20 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-