ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 815/6716/17
адміністративне провадження № К/9901/68692/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Корой С.М. від 29.05.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Вербицької Н.В., Джабурії О.В., Кравченка К.В. від 30.11.2018,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі у тексті цієї постанови також Держгеокадастр, відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 22.05.2017 № 126, в частині анулювання сертифікату від 25.11.2013 № 003746 (далі також спірний, оскаржуваний наказ).
2. У позові наводились аргументи про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПАТ "Санта Україна" для обслуговування адміністративних, складських приміщень в будівель за адресою: вул. Андрія Чернецького,108, м. Первомайськ Миколаївської області розроблена у відповідності до вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про державний земельний кадастр", Закону України "Про землеустрій", Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 376.
3. Позивач у судах попередніх інстанцій стверджував, що при прийнятті наказу Держгеокадастру від 22.05.2017 № 126 "Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів", не встановлено грубого порушення ним, як сертифікованим інженером - землевпорядником, вимог положень нормативно - правових актів, нормативно - технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.
4. ОСОБА_1 наголошував, що за відсутності встановлення фактів наявності грубих порушень вимог чинного законодавства, оскаржуваний наказ в частині анулювання сертифікату позивача є неправомірним, безпідставним і необґрунтованим, таким, що ґрунтуються виключно на суб`єктивних припущеннях, обставинах, що не відповідають дійсності, та не підтверджені жодними доказами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2018, позов задоволено.
6. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі її цільове призначення не змінювалось, а вид використання в межах одної категорії земель приведений відповідно до вимог Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306, із зазначенням коду 11.02.
7. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача щодо наявності в діях інженера землевпорядника ОСОБА_1 при розробці технічної документації грубого порушення вимог закону в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки це не відповідає обставинам справи.
8. Щодо порушення, встановленого Кваліфікаційною комісією, яке полягало у безпідставному збільшенні у технічній документації площі земельної ділянки на 0,3033 га, ніж та, що зазначена у державному акті на право постійного користування землею від 24.01.1994 № 26, суди попередніх інстанцій відзначили, що відповідачем не надано достатніх і переконливих доказів на підтвердження своїх заперечень в частині того, що земельна ділянка позивача на теперішній час виходить за межами тих кордонів, які були окреслені при видачі позивачу Державного акту.
9. Суди першої та апеляційної інстанцій визнали помилковими й посилання відповідача не те, що технічна документація повинна містити рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, оскільки спірна земельна ділянка передана у постійне користування в 1994 році, а отже й норми пункту 8 статті 55 Закону України "Про землеустрій" не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, у зв`язку з чим, на переконання судів, у даному конкретному випадку, з урахуванням положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", не потрібно отримувати дозвіл органу місцевого самоврядування на розроблення технічної документації, яке здійснювалось позивачем.
10. Помилковими суди визнали й доводи відповідача у частині того, що під час погодження меж земельної ділянки з суміжними співвласниками та землекористувачами, відповідно до статті 198 Земельного кодексу України, відсутній підпис суміжного землекористувача - АТВТ "Південний Буг" межі від А до Б, оскільки, як установлено судовим розглядом справи, ОСОБА_2, який підписав акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання, є керівником АТВТ "Південний Буг". Це підтверджується й тим, що підпис ОСОБА_2 засвідчений печаткою АВТТ "Південний Буг".
11. Факт не оскарження позивачем протоколу Комісії від 27.04.2017 № 4 та подання від 03.05.2017, на підставі яких Держгеокадастром прийнято оспорюваний наказ, за висновками судів попередніх інстанцій не може зумовлювати відмову у позові, оскільки ці документи за своїм змістом не є рішеннями суб`єкта владних повноважень, які встановлюють права чи покладають певні обов`язки на позивача, а тому не є можуть бути предметом оскарження у порядку адміністративного судочинства окремо від рішення, прийнятого за наслідками розгляду таких документів.
12. При цьому, як відзначено у оскаржуваних судових рішеннях, у рамках адміністративного спору щодо оскаржуваного наказу Держгеокадастру судом правомірно надана оцінка щодо обґрунтованості висновків, викладених у вищевказаних документах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати й у задоволенні позову відмовити.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.11.2013 ОСОБА_1 виданий кваліфікаційний сертифікат № 00376, яким підтверджено відповідність інженера - землевпорядника кваліфікаційним характеристикам професії та його спроможність самостійно складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель (крім грошової оцінки земельних ділянок), виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість гранатових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою.
15. Позивач перебуває у штаті ПП "Геліос - Л", як сертифікований інженер - землевпорядник.
16. У 2016 році ПП "Геліос -Л" на замовлення ПрАТ "Санта Україна" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПрАТ "Санта Україна" для обслуговування адміністративних, складських приміщень і будівель, за адресою вул. Андрія Чернецького,108, м. Первомайськ Миколаївська область .
17. 29.03.2017 до Кваліфікаційної комісії Держгеокадастру з депутатським зверненням №18-11865/0/1-17 звернувся депутат Первомайської міської ради Миколаївської області ОСОБА_6 в якому, посилаючись на порушення положень нормативно-правових, технічних документів та актів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, зокрема, сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_1, просив винести на розгляд питання щодо анулювання його сертифікату інженера-землевпорядника.
18. Зі звернення вбачалось, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПрАТ "Санта Україна" для обслуговування адміністративних, складських приміщень і будівель за адресою: вул. Андрія Чернецького, 108, м. Первомайськ, Миколаївська область, розроблена з численними грубими порушеннями сертифікованими інженерами - землевпорядниками, які працюють у складі ПП "Геліос - Л" і є відповідальними за якість робіт із землеустрою, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3, вимог положень нормативно - правових актів, нормативно - технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.
19. Зазначені порушення полягали в наступному:
- замовником технічної документації не наведено підстав та не надано доказів, що підтверджували б факт реорганізації з АТ "Первомайська швейна фабрика" на АТВТ "Санта Україна";
- при набутті права власності на об`єкти нерухомого майна 23.12.2005 року АТВТ "Санта Україна" ні фізично, ні юридично не могло використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням - для обслуговування адміністративних, складських приміщень і будівель, що є підставою для припинення права постійного користування;
- ліквідація АТ "Первомайська швейна фабрика" є підставою для припинення права користування земельною ділянкою та визнання не чинним виданого Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою;
- згідно з пояснювальною запискою, в складі технічної документації без надання відповідного дозволу змінюється цільове призначення земельної ділянки з земель "для обслуговування адміністративних, складських приміщень і будівель" на землі "для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості". Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;
- технічною документацією передбачено встановлення меж земельної ділянки ПАТ "Санта Україна" на умовах постійного користування, в порушення вимог ст.92 ЗК України;
- погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами передбачено при виконання кадастрової зйомки як комплексу робіт, що виконується для визначення та відновлення меж земельних ділянок. В акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання (власники/користувачі суміжних ділянок) зазначено ОСОБА_4, а на кадастровому плані зазначено АТВТ "Південний Буг" 4810400000:04:073:0003, тобто відсутній підпис АТВТ "Південний Буг" межі від А до Б;
- відповідно до державного акту на право постійного користування АТ "Первомайська швейна фабрика" площа земельної ділянки складає 1,7720 га., однак в наданій технічній документації площа земельної ділянки збільшена до 2,0753 га, конфігурація земельної ділянки, лінійні проміри не відповідають конфігурації земельної ділянки у державному акті.
20. За результатами розгляду депутатського звернення, Кваліфікаційною комісією прийнято рішення, оформлене протоколом засідання від 27.04.2017 № 4, щодо направлення до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру подання про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника від 25.11.2013 №003746, виданого позивачу.
21. При цьому крім порушень, викладених у депутатському зверненні, Кваліфікаційною комісією звернута увага ще на одне, яке полягає у неврахуванні вимог статті 55 Закону України "Про землеустрій", згідно з яким підставою для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земель державної або комунальної власності є згода органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою. Проте, зазначена документація розроблена без рішення відповідного органу місцевого самоврядування, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою комунальної власності.
22. Наказом Держгеокадастру від 22.05.2017 № 126 анульовано кваліфікаційний сертифікат інженера - землевпорядника ОСОБА_1 від 25.11.2013 № 003746.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
23. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги відповідач, зазначає, що цей позов подано з порушенням строку звернення до адміністративного суду, однак суди попередніх інстанцій залишили такі обставини поза своєю увагою і не вчинили з цього приводу жодних процесуальних дій.
24. Відповідач вважає, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать приписам законодавства, яким урегульовані спірні правовідносини, а також не відповідають дійсним обставинам справи.
25. Зокрема, скаржник наполягає на тому, що визначення у розробленій позивачем технічній документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) цільового призначення і виду використанні земель суперечить положенням статті 21 Закону України "Про державний земельний кадастр", оскільки вказана норма не передбачає можливості внесення цих даних на підставі такої технічної документації.
26. На думку відповідача, не припустимим є збільшення площі земельної ділянки, яка вказана у правовстановлюючому документі, навіть за умови, якщо на думку користувача, площа земельної ділянки первинно була обчислена невірно. При цьому, скаржник підкреслює, що фактична площа земельної ділянки за жодних обставин не може перевищувати площу, вказану у правовстановлюючому документі, оскільки це може свідчити про самовільне використання такої і тягне за собою встановлену законом відповідальність.
27. У касаційній скарзі підкреслюється, що факт самовільного зайняття земельної ділянки, охопленої технічною документацією, розробленою позивачем, підтверджується змістом постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 у справі №2а-4566/11/1470, однак ці обставини не були враховані під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій.
28. Ще одним доводом касаційної скарги є те, що висновок судів про відсутність у спірних правовідносинах необхідності отримання згоди органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, щодо якої розроблялась технічна документація, суперечить приписам частини сьомої статті 55 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).
29. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги також наводяться аргументи про те, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не надали належної оцінки обставинам справи щодо наявних у розробленій позивачем технічній документації невідповідностей, а саме - у акті прийомки - передачі межових знаків власником/користувачем суміжної земельної ділянки межі від А до Б зазначено ОСОБА_2 як фізичну особу, тоді як у кадастровому плані таким власником/користувачем визначено АТВТ "Південний Буг", підпис уповноваженої особи якого, як вважає Держгеокадастр, відсутній.
30. Стверджує скаржник і про те, що подання, на підставі якого відповідачем було прийнято спірний наказ, було чинним станом на час розгляду і вирішення цієї справи, а тому підтверджувало наявність підстав для анулювання кваліфікаційного сертифікату позивача, однак такі обставини і доводи не були належним чином досліджені і проаналізовані й не усупереч вимог норм процесуального права не були враховані судами попередніх інстанцій.
31. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що оскаржувані судові рішення, на його думку, є законними і обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, тоді як касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені у ній вимоги не відповідають нормам законодавства.
32. Позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
33. За приписами частини третьої статті 66 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" відповідальними особами за якість робіт із землеустрою можуть бути лише сертифіковані інженери-землевпорядники.
34. Відповідно до частини четвертої цієї ж статті сертифікованими інженерами-землевпорядниками є особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою, мають стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, склали кваліфікаційний іспит, одержали сертифікат та зареєстровані в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників відповідно до цього Закону.
35. При цьому згідно з положеннями частини дев`ятнадцятої статті 66 Закону України "Про землеустрій" кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника анулюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а саме:
а) за зверненням сертифікованого інженера-землевпорядника;
б) у разі набрання законної сили рішенням суду про обмеження дієздатності особи (інженера-землевпорядника), визнання її недієздатною, безвісно відсутньою;
в) за поданням Кваліфікаційної комісії в разі встановлення факту порушення інженером-землевпорядником законодавства у сфері землеустрою відповідно до статті 68 цього Закону;
г) на підставі свідоцтва про смерть.
Кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника може бути також анульований за рішенням суду.
36. Статтею 68 Закону Закону України "Про землеустрій" передбачено, що особи, винні в порушенні законодавства у сфері землеустрою, несуть відповідальність згідно із законом.
37. Кваліфікаційна комісія за результатами розгляду письмових звернень заінтересованих осіб, замовників документації із землеустрою, органів державної влади та місцевого самоврядування, саморегулівних організацій у сфері землеустрою робить подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката (його анулювання) з таких підстав: грубе порушення сертифікованим інженером землевпорядником вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою; рішення суду за фактами неякісного проведення землеустрою сертифікованим інженером землевпорядником; наявність у сертифікованого інженера-землевпорядника непогашеної судимості за корисливі злочини; з`ясування факту неправомірної видачі кваліфікаційного сертифіката.
38. З вищевказаними приписами Закону України "Про землеустрій" кореспондуються положення пункту 3.20 розділу 3 Порядку роботи Кваліфікаційної комісії, видачі та анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника та інженера-геодезиста, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 28.01.2016 № 11 (чинний станом на час виникнення спірних правовідносин), згідно якого кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника анулюється Держгеокадастром, зокрема, за поданням Кваліфікаційної комісії у разі встановлення факту порушення інженером-землевпорядником законодавства у сфері землеустрою відповідно до статей 66 та 68 Закону України "Про землеустрій".
39. Пунктом 5 розділу 1 цього ж Порядку визначено, що до повноважень комісії належить прийняття рішень про внесення подання до Держгеокадастру стосовно анулювання чи зупинення дії сертифіката інженера-землевпорядника та/або інженера-геодезиста у випадках, визначених законом.
40. Рішення Кваліфікаційної комісії приймаються шляхом відкритого голосування простою більшістю голосів присутніх на її засіданні та оформлюються протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени Кваліфікаційної комісії. Член Кваліфікаційної комісії, який не погоджується з прийнятим Кваліфікаційною комісією рішенням, висловлює окрему думку в письмовому вигляді, що додається до протоколу (пункт 6 розділу 2 Порядку роботи Кваліфікаційної комісії, видачі та анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника та інженера-геодезиста).
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
41. Системний аналіз вказаних вище правових норм Закону України "Про землеустрій" дає підстави для висновку, що законодавець наділив Держгеокадастр повноваженнями приймати рішення про анулювання кваліфікаційного сертифіката на підставі відповідного подання Кваліфікаційної комісії, сформованого, у тому числі, за наслідками розгляду відповідних звернень заінтересованих осіб, у разі виявлення наявності грубого порушення сертифікованими інженерами-землевпорядниками положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.
42. За змістом статті 68 Закону України "Про землеустрій" підставою для позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката є не будь-яке порушення вимог положень нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, а лише грубе порушення.
43. Таким чином, отримавши інформацію про невідповідність розробленого позивачем проекту землеустрою вимогам чинного законодавства, встановленим нормам і правилам, відповідачу необхідно було з?ясувати характер виявлених порушень, наслідки таких порушень, заходи, необхідні для їх подолання, наявність шкоди, пояснення особи, яка їх допустила та інші обставини, які можуть характеризувати такі порушення як грубі.
44. Відповідач як у судах першої та апеляційної інстанцій, так і в касаційній скарзі наполягає на тому, що позивач, здійснюючи розроблення технічної документації, допустив порушення, які належить кваліфікувати саме як грубі, а тому це зумовлює наявність передбачених законом підстав для анулювання виданого йому кваліфікаційного сертифіката інженера землевпорядника.
45. Суди ж попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав вважати, що позивачем були допущені порушення, які зумовили прийняття оскаржуваного у цій справі наказу.
46. Надаючи оцінку вищевикладеним доводам учасників справи та висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить з такого.
47. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
48. Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії регламентовано Земельним кодексом України.
49. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
50. Отже, усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено статтею 19 Земельним кодексом України, цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.
51. Частиною першою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
52. Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 Земельного кодексу України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
53. Згідно з частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
54. Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, затверджена Класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), яка розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 №224.
55. У межах визначеної пунктом ж) статті 19 Земельного кодексу України виду цільового призначення, а саме - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд), передбачено такі види використання: Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (код 11.01); Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02); Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (код 11.03); Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води) (код 11.04); Для цілей підрозділів 11.01 - 11.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (код 11.05).
56. Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.
57. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
58. Єдина умова, яку встановлюють положення частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.
59. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у справі №806/5308/15 (постанова від 31.07.2019), і в подальшому неодноразово застосовано, зокрема, у справі № 916/1998/19 (постанова від 14.07.2020). Підстав для відступу від такого правозастосування колегія суддів не вбачає.
60. У справі, що розглядається, суди установили, що позивачем під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі її цільове призначення не змінювалось, а лише було визначено вид використання в межах одної категорії земель (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель із зазначенням коду 11.02 (Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості).
61. Відповідач як на підставу для прийняття оскаржуваного наказу, так і під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій не наводив аргументів стосовно того, що земельна ділянка, щодо якої розроблялась технічна документація, використовується не за цільовим призначенням, визначеним у такій документації, або ж не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, землевпорядній документації. Таких обставин не було встановлено й судовим розглядом цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
62. Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на статтю 21 Закону України від 07.07.2011 №3613-VI "Про державний земельний кадастр", оскільки цією нормою регламентовано відносини щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру й така не урегульовує спірних у цій справі правовідносин, які виникли стосовно розроблення землевпорядної документації.
63. Що ж до викладених у спірному рішенні відповідача мотивів про порушення позивачем вимог законодавства у сфері землеустрою, а саме - невідповідності площі земельної ділянки, вказаної у розробленій ОСОБА_1 технічній документації, та визначеної у акті на право постійного користування землею від 24.01.1994 № 26, колегія суддів зазначає таке.
64. Згідно з пунктом в) статті 2 Закону України "Про землеустрій" землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
65. За приписами частин першої - третьої статті 40 Закону України "Про землеустрій" технічне забезпечення землеустрою базується на використанні засобів обчислювальної та інформаційної техніки, технічних засобів для виконання геодезичних та інших робіт.
Технологічне забезпечення землеустрою базується на використанні сучасних інформаційних технологій і систем для збору, ведення, контролю, накопичення, зберігання, поновлення, пошуку, перетворення, переробки, відображення, видачі й передачі даних.
Основою інформаційного забезпечення землеустрою є автоматизовані системи, призначені для обробки даних земельно-кадастрових, топографо-геодезичних та інших зйомок і дистанційного зондування, ведення земельної статистики, прогнозування, планування, проектування, картографування, організаційного управління.
66. За змістом частин першої, другої, четвертої - сьомої статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.
Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
67. Питання, пов`язані з відновленням меж земельних ділянок, урегульовані й статтею 107 Земельного кодексу України, згідно з положеннями якої основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
68. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що основним призначенням технічної документації із землеустрою, розробленої позивачем, є встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і їх закріплення межовими знаками встановленого зразка, або без їх встановлення у разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо).
69. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
70. Такий висновок щодо застосування норм матеріального права наведено у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 454/805/13-а.
71. При цьому встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, які базуються на використанні засобів обчислювальної та інформаційної техніки, технічних засобів для виконання геодезичних та інших робіт, використанні сучасних інформаційних технологій і систем для збору, ведення, контролю, накопичення, зберігання, поновлення, пошуку, перетворення, переробки, відображення, видачі й передачі даних.
72. У разі ж неможливості виявлення дійсних меж земельної ділянки їх встановлення здійснюється за її фактичним використанням.
73. З`ясовуючи обставини справи у вищенаведеній частині, суди попередніх інстанцій взяли до уваги обставини, встановлені у справі № 814/2053/17 (постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.11.2017).
74. Зокрема, у вищенаведеній справі у судовому порядку встановлено, що як вбачається з плану зовнішніх меж землекористування, який є додатком до Державного акту, земельна ділянка позивача в більшій частині своїх кордонів має природні межі, зокрема завод продтоварів, берег річки, індивідуальні забудови та вулицю.
75. У справі № 814/2053/17 також зазначено, що зміна методики розрахунку площі земельної ділянки могла потягнути певну розбіжність у кінцевому результаті такого розрахунку - якщо в 1994 р. (рік видачі позивачу Державного акту) такий розрахунок вівся виключно вручну, то в 2016 р. (рік складання технічної документації) такий розрахунок вівся за допомогою електронних засобів, який є значно точніший.
76. Крім того, суд у справі № 814/2053/17 звертав увагу на те, що на теперішній час частково межа земельної ділянки позивача, яка зафіксована в плані зовнішніх меж землекористування від 1994 р. проходить під будівлями і спорудами, а тому відновлення тих меж, які зафіксовані в Державному акті, є неможливим з об`єктивних причин.
77. У вищенаведеній справі суди також з`ясували, що фактична територія підприємства з 1994 р. не змінювалась ні за площею, ні за конфігурацією і доказів протилежного суд не отримував.
78. Суд констатував й те, що під час розгляду справи відповідачами (Головним управлінням Держгеокадастру України у Миколаївській області та головним кадастровим реєстратором відділу у Первомайському районі Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області) не було надано достатніх і переконливих доказів на підтвердження своїх заперечень в частині того, що земельна ділянка позивача (Приватного акціонерного товариства "Санта Україна") на теперішній час виходить за межами тих кордонів, які були окреслені при видачі позивачу Державного акту.
79. Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.11.2017, прийнята у справі № 814/2053/17, набрала законної сили і за суб`єктним складом збігається зі справою, яка розглядається, а доказів, які б спростовували встановлені у вищезгаданій справі обставини відповідачем не надано.
80. За таких обставин, ураховуючи приписи частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що земельна ділянка, відображена у складеній позивачем технічній документації, на теперішній час не виходить за межі тих кордонів, які були окреслені при видачі позивачу Державного акту на право постійного користування землею від 24.01.1994 № 26.
81. При цьому як вбачається з установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, суміжними власниками/користувачами земельних ділянок не висловлювалися заперечення стосовно конфігурації, площі та меж визначеної у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПрАТ "Санта Україна".
82. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що розроблена позивачем технічна документація містила невідповідності в частині зазначення власником/користувачем суміжної земельної ділянки межі від А до Б ОСОБА_2 як фізичної особи, тоді як фактично таким власником/користувачем визначено АТВТ "Південний Буг".
83. З цього приводу варто звернути увагу на те, що як встановили суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів ОСОБА_2 є керівником АТВТ "Південний Буг" і саме його підпис міститься у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПрАТ "Санта Україна".
84. Суд же касаційної інстанції, в силу вимог частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
85. Таким чином, вищенаведений аргумент касаційної скарги зводиться до переоцінки наявних у справі доказів та обставин, що, однак, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
86. Не спростовують встановлених у цій справі обставин і посилання відповідача на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.09.2011 у справі №2а-4566/11/1470, якою, на переконання скаржника, підтверджено факт самовільного зайняття частини земельної ділянки, охопленої технічною документацією, розробленою позивачем.
87. Так, у справі №2а-4566/11/1470 доводи стосовно самовільного зайняття ПАТ "Санта Україна" земельної ділянки площею 0,0098 га для реконструкції та обслуговування підсобних приміщень і гаражів підприємства по вулиці А.Чернецького (Паризької Комуни), 108 обґрунтовувалися відповідачем (Управлінням Державного комітету земельних ресурсів у м. Первомайську Миколаївській області) тим, що державний акт на право постійного користування виданий Акціонерному товариству "Первомайська швейна фабрика", яке вже не існує, а тому право постійного користування на земельну ділянку вже не є діючим.
88. Суди у справі №2а-4566/11/1470 такі доводи відхилили, оскільки установили, що Акціонерне товариство "Первомайська швейна фабрика" не було припинено як юридична особа у встановленому законом порядку, а відбулось лише перейменування цієї юридичної особи на ПрАТ "Санта Україна".
89. У зв`язку з цим, судовим рішенням у справі №2а-4566/11/1470 визнано протиправним та скасовано припис №32 від 20.05.2011, яким зобов`язано ПрАТ "Санта Україна" у місячний термін переоформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 1,7720 га для обслуговування адміністративних, складських приміщень і будівель та оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку для реконструкції та обслуговування підсобних приміщень і гаражів підприємства по вулиці А.Чернецького (Паризької Комуни), 108, відповідно до вимог чинного законодавства.
90. Колегія суддів підкреслює, що до предмету доказування у справі №2а-4566/11/1470 не входили обставини щодо перевірки фактичної площі земельної ділянки відносно площі, встановленої у Державному акті на право постійного користування землею від 24.01.1994 № 26. У межах того спору належало з`ясувати, чи такий акт взагалі є чинним і чи підтверджує він відповідне право на земельну ділянку площею 1,7720 (як вказано у цьому акті), якою користується ПрАТ "Санта Україна".
91. Тобто, у справі №2а-4566/11/1470 жодного спору стосовно площі земельної ділянки, визначеної у розробленій ОСОБА_1 технічній документації, не існувало, а отже встановлені у тій справи обставини не стоються предмету доказування у справі, яка розглядається, і не можуть бути взяті до уваги у якості преюдиційних у даному конкретному випадку.
92. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не допустив порушення положень нормативно-правових, технічних документів та актів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою про які зазначалось у депутатському зверненні №18-11865/0/1-17 депутата Первомайської міської ради Миколаївської області ОСОБА_6.
93. На переконання колегії суддів безпідставними є й наведені у касаційній скарзі мотиви про те, що наявність підстав для анулювання кваліфікаційного сертифікату позивача підтверджується поданням, відповідно до якого відповідачем було прийнято спірний наказ, яке ОСОБА_1 не оскаржене і станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин не скасоване.
94. Оцінюючи такі аргументи скаржника, Верховний Суд звертає увагу на те, що таке подання Кваліфікаційної комісії за своєю суттю і правовою природою не підпадає під ознаки нормативного акта або акта індивідуальної дії, позаяк має лише рекомендаційний характер для органу, який уповноважений приймати відповідне рішення за наслідками його розгляду, зокрема, про позбавлення сертифікованого інженера-землевпорядника кваліфікаційного сертифіката (його анулювання), та стосовно осіб, зазначених у поданні. Це подання не вирішує жодних питань про права та обов`язки цих осіб, не змінює їх обсягу.
95. Відображені у такому поданні висновки, підстави його прийняття та обставини, які йому передували, можуть бути оцінені судом у межах розгляду відповідного позову про скасування остаточного рішення, прийнятого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера - землевпорядника. Саме таке рішення матиме ознаки акта індивідуальної дії й може бути оскаржене у судовому порядку зацікавленими особами, прав яких воно стосується.
96. У зв`язку з вищевикладеним колегія суддів констатує, що подання Кваліфікаційної комісії про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника не може бути самостійним предметом оскарження, а заперечення стосовно викладених у ньому висновків та обставин можуть бути викладені у позові про скасування остаточного рішення, прийнятого за наслідкам розгляду такого подання.
97. Тому, факт неоскарження позивачем подання Кваліфікаційної комісії про анулювання виданого йому кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника від 25.11.2013 №003746 й те, що воно не було скасоване, не може автоматично зумовлювати законність спірного наказу відповідача, а викладені у цьому поданні висновки і обставини підлягають перевірці під час вирішення судами цього спору.
98. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушення позивачем вимог статті 55 Закону України "Про землеустрій" під час розроблення ним технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПрАТ "Санта Україна" для обслуговування адміністративних, складських приміщень і будівель за адресою: вул. Андрія Чернецького, 108, м. Первомайськ, Миколаївська область .
99. Так, за змістом пункту г) частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, окрім іншого, згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем.
100. Колегія суддів відзначає, що правова конструкція частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій" безальтернативно передбачає наявність у складі технічної документації згоди власника земельної ділянки - у даному випадку Первомайської міської ради Миколаївської області на відновлення меж такої.
101. Однак суди попередніх інстанцій не врахували, що під час розгляду порушеного на підставі депутатського звернення питання про анулювання виданого позивачу кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника Кваліфікаційна комісія зазначала про порушення ним вимог саме пункту г) частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій", якою у складі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачено згоду, власника земельної ділянки - для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем.
102. Кваліфікаційна комісія, як це вбачається з встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, не вказувала на порушення позивачем під час розроблення ним технічної документації вимог пункту в) частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій", якою у випадках, передбачених законом, вимагається наявність у складі технічної документації рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.
103. Як встановили суди попередніх інстанцій, і це не заперечується самим позивачем, у складі розробленої ОСОБА_1 технічної документації відсутня згода власника земельної ділянки (у даному випадку Первомайської міської ради Миколаївської області) на відновлення меж земельної ділянки користувачем.
104. Надаючи оцінку таким обставинам справи, суди першої та апеляційної інстанцій погодились із аргументами позивача стосовно того, що у даному конкретному випадку такої згоди не вимагається в силу приписів пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" відповідно до якої земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
105. За висновками судів попередніх інстанцій, оскільки спірна земельна ділянка у постійне користування передана в 1994 році, то й норми пункту 8 статті 55 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003, на які посилається відповідач, не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, у зв`язку із чим ПрАТ "Санта Україна" не потрібно отримувати дозвіл органу місцевого самоврядування на розроблення технічної документації.
106. Водночас, такі висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки вищеназвані положення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" регламентують відносини щодо здійснення державної реєстрації земель, визначають особливості такої реєстрації стосовно земельних ділянок, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, й не встановлюють вимог до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не унормовують відносин, пов`язаних із розробленням такої землевпорядної документації.
107. Вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність порушення позивачем вимог частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій", на чому наголошувалось на засіданні Кваліфікаційної комісії під час розгляду питання про анулювання кваліфікаційного свідоцтва інженера - землевпорядника, виданого позивачу, і слугувало підставою для прийняття Держгеокадастром спірного наказу.
108. На наявності вищевказаного порушення, як грубого і такого, що зумовлює правові наслідки у вигляді анулювання виданого позивачу кваліфікаційного свідоцтва інженера - землевпорядника, наголошувалось відповідачем і під час розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, які, однак, таким аргументам жодної оцінки не надали й не з`ясували обставини справи в цій частині, не перевірили їх доказами.
109. Внаслідок цього, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки обставинам справи щодо суті та характеру допущеного позивачем порушення, не визначили його дійсної кваліфікації у світлі критеріїв, за наявності яких це порушення належить відносити до грубого у розумінні статті 68 Закону України "Про землеустрій", не з`ясували, які наслідки у зв`язку із цим настали і чи настали такі взагалі, які заходи необхідні для їх подолання, чи завдано такими діями позивача шкоди тощо.
110. Без надання належної оцінки цим обставинам і перевірки їх належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення цього позову є передчасними і такими, що не ґрунтуються на повному і всебічному з`ясуванні обставин цієї справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
111. Крім цього ОСОБА_1 звертаючись до суду із цим позовом після спливу майже двох років з дати прийняття відповідачем спірного наказу, у своїй позовній заяві просив поновити йому строк звернення до адміністративного суду й наводив з цього приводу відповідні аргументи з посиланням на певні обставини та докази, які їх підтверджують.
112. На застосуванні наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду, передбачених процесуальним законом, наполягав й Держгеокадастр під час розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
113. Проте такі обставини і доводи сторін залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, а клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишилось невирішеним.
114. Суд же касаційної інстанції, в силу встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
115. Верховний Суд також звертає увагу й на те, що частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
116. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
117. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
118. Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
119. Наприклад, у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).
120. У іншому рішенні, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.
121. Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
122. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
123. Крім цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (№22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
124. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
125. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
126. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим та на підставі частини другої статті 353 цього Кодексу, оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
127. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, дослідити відповідні докази, повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин й охоплюються предметом доказування, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та усім аргументам учасників справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
128. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,