У Х В А Л А
03 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 643/21744/19
Провадження № 14-175цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,
Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - Харківська міська рада, про визнання договору укладеним за касаційною скаргою Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2019 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа - Харківська міська рада, у якому просив визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова і днем укладення договору вважати день набрання рішенням суду законної сили.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є замовником реконструкції гаражного боксу № НОМЕР_1 (літ. "З - 2") під кафе на АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт будівництва був введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 16 березня 2018 року № ХК 141180741438. Відповідач як замовник будівництва відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI(далі - Закон України № 3038-VI) та Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 09 листопада 2011 року № 804, був зобов`язаний взяти пайову участь у розвитку соціальної та інженерно - транспортної структури міста Харкова шляхом укладення з позивачем відповідного договору та перерахування до міського бюджету грошового внеску. Проте відповідач до позивача для укладення договору про пайову участь на розвиток інфраструктури міста не звертався та пайовий внесок не сплатив.
3. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня 2020 року стаття 40 Закону України № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність та обов`язок відповідача укласти відповідний договір на час розгляду справи судом відсутній. Відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним вказаний договір з дня набрання рішенням суду законної сили.
5. 02 вересня 2020 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року - без змін.
6. У жовтні 2020 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 12 березня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
7. Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку щодо застосування статті 40 Закону України № 3038-VIу подібних правовідносинах, викладеного в інших постановах Верховного Суду. Посилався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 14-261цс18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 369/10352/17, від 17 червня 2020 року у справі № 369/5564/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 641/6714/17 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 922/4248/17, від 26 червня 2020 року у справі № 922/3049/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, в яких касаційні суди зазначили, що відповідно до статті 40 Закону України № 3038-VI, чинної на час розгляду справи судами, замовник будівництва зобов`язаний укласти з органом місцевого самоврядування договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами третьою та п`ятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, та розв`язання виключної правової проблеми з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
10. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20, від 04 лютого 2021 року у справі № 904/2468/19, від 23 березня 2021 року у справі № 904/454/18 та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/14195/18.
11. У зазначених вище справах суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва об`єкта у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону України № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти вказаний договір, однак яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
12. Вирішуючи поставлені перед ними питання, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, враховуючи те, що станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.
13. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивує свою ухвалу необхідністю відступити від такого висновку касаційних судів, оскільки відповідно до частини третьої статті 5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
14. Відтак колегія суддів, констатуючи, що правовідносини сторін у цій справі є триваючими, вважала, що до цих правовідносин повинна застосовуватись норма закону, яка діяла до її скасування.
15. Крім того, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа, що розглядається, містить виключну правову проблему, оскільки з приводу застосування статті 40 Закону України № 3038-VI при вирішенні спору про визнання укладеним договору про пайову участь у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, суди касаційної інстанції при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах дійшли протилежних висновків.
16. Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне прийняти справу до розгляду з огляду на таке.
17. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
18. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
19. За частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
20. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
21. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
22. При цьому як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
23. Оскільки, як убачається з тексту судових рішень, суди касаційної інстанції у подібних правовідносинах та за тотожних фактичних обставин по - різному застосовують положення статті 40 Закону України № 3038-VI до правовідносин, які виникли під час дії цієї норми у випадку не виконання її положень та пред`явлення позову про спонукання до укладання договору, передбаченого цією нормою як обов`язкового, справа підлягає прийняттю до провадження Великої Палати Верховного Суду.
24. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
25. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
26. Кількісний критерій ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема.
27. Так, спірні питання щодо того, чи наділений суд відповідно до статті 40 Закону України № 3038-VIповноваженнями визнати укладеним договір про пайову участь при скасуванні такого обов`язку, вирішувалось касаційними судами у багатьох справах (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 904/4442/19, від 13 січня 2021 року у справі № 922/267/20, від 04 лютого 2021 року у справі № 904/2468/19, від 23 березня 2021 року у справі № 904/454/18 та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №201/14195/18), що підтверджує кількісний показник виключної правової проблеми.
28. Водночас про наявність якісного критерію виключної правової проблеми свідчать неоднакові висновки, зроблені судами при розгляді цих справ щодо суті позовних вимог.
29. З огляду на наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, і з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно спірного питання, Велика Палата Верховного Суду вважає, що існують і зазначені вище підстави для прийняття справи до розгляду.
30. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
31. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
32. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного
провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
33. Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду