УХВАЛА
25 жовтня 2021 року
м. Київ
Провадження № 13-216зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами і
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 серпня 2013 року, ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 15, частиною 1 статті 115; статтею 348; пунктами 12, 13 частини 2 статті 115; частиною 3 статті 15, пунктами 1, 12, 13 частини 2 статті 115; частиною 1 статті 347 Кримінального кодексу України (далі - КК), до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі.
У заяві засуджений ОСОБА_1 просить Верховний Суд переглянути зазначені вирок та ухвалу в порядку виключного провадження на підставі пункту 1 частини 3 статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та змінити судові рішення, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що оскільки Конституційний Суд України в рішенні від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнав неконституційними окремі положення статей 81, 82 КК у зв`язку з неможливістю умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи заміни невідбутої частини покарання більш м`яким особам, засудженим до довічного позбавлення волі, оскаржувані вирок та ухвала в частині обрання йому покарання, що означає відсутність реалістичної перспективи звільнення, є незаконними і у відповідній частині підлягають зміні.
Перевіряючи наведені у заяві доводи та долучені до неї матеріали, Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика палата) виходить з такого.
Відповідно до частини 5 статті 33 КПК кримінальне провадження з підстави, визначеної пунктом 1 частини 3 статті 459 цього Кодексу, здійснює суд, який ухвалив рішення, що переглядається. Частиною 1 статті 463 КПК встановлено, що перевірку вироків, ухвал, постанов за виключними обставинами із зазначеної підстави здійснює суд тієї інстанції, який першим допустив відповідну помилку.
Велика Палата переглядає судові рішення лише з підстави, визначеної пунктом 2 частини 3 статті 459 КПК, - у зв`язку з констатацією міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом (частина 5 статті 33 КПК). Частиною 3 статті 463 КПК також встановлено, що перегляд судових рішень у порядку виключного провадження із зазначеної підстави належить до виняткових повноважень Великої Палати.
Виходячи з наведеного, на підставі встановлення Конституційним Судом України неконституційності окремих норм права Велика Палата наділена повноваженнями переглядати власні рішення, якщо в них уперше було застосовано ці норми. Якщо ж законодавчі положення, визнані в подальшому неконституційними, вперше застосував місцевий суд, з висновками якого погодилися суди вищого рівня, перегляд рішення на відповідній підставі в порядку виключного провадження є компетенцією суду першої інстанції.
Як видно зі змісту заяви ОСОБА_1 й інформації, одержаної під час її перевірки, вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2013 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 14 серпня 2013 року щодо заявника в касаційному порядку не переглядалися.
За таких обставин за правилами інстанційної підсудності перегляд вироку й ухвали за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини 3 статті 459 КПК не належить до повноважень Великої Палати.
Звертає увагу Велика Палата й на те, що зазначена вище підстава для перевірки судових рішень у порядку виключного провадження виникає в разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого нормативно-правого акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу своїх вимог, не констатовано невідповідності Основному Закону тих кримінально-правових норм, що встановлюють довічне позбавлення волі як вид покарання.
Згаданим рішенням визнано неконституційними положення частини 1 статті 81 і частини 1 статті 82 КК у зв`язку з неможливістю умовно-дострокового звільнення від відбування цього заходу примусу і заміни невідбутої його частини більш м`яким. Наведених норм кримінального права суди в оскаржуваних рішеннях не застосовували, адже відповідні питання вирішуються на стадії виконання вироку, а не його постановлення і перегляду.
Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення зобов`язав Верховну Раду України усунути невідповідність окремих положень КК Основному Закону шляхом запровадження правового механізму, здатного забезпечити засудженим до довічного позбавлення волі реалістичну перспективу звільнення.
Зважаючи на викладене, приписи органу конституційної юрисдикції підлягають виконанню насамперед шляхом унесення Верховною Радою України змін до законодавчих норм, що регулюють умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення цих кримінально-правових інститутів на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Окрім того, відповідно до статей 537, 539 КПК питання про умовно-дострокове звільнення осіб від відбування призначеного покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким вирішуються під час виконання вироку місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних конституційних засад судочинства є обов`язковість судових рішень, що включає недопустимість їх перегляду за межами встановлених законом процедур. Цей конституційний принцип є відображенням засади юридичної визначеності (res judicata), яка за практикою ЄСПЛ є одним із фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах "Брумареску проти Румунії" від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95, пункти 61-62; "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, пункт 40; "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, пункт 46). Зміст цієї засади полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення.
За таких обставин підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 за виключними обставинами відсутні.
Виходячи з наведеного у відкритті провадження за заявою слід відмовити, а заяву - повернути засудженому.
Керуючись статтями 459, 463, 464 та пунктом 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК, Велика Палата