УХВАЛА
26 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 1-15-2006
провадження № 13-217зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаГригор`євої І. В.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І.,Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2006 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2006 року, залишеним без зміни 20 березня 2007 року Верховним Судом України, ОСОБА_1 було засуджено за пунктами 2, 6, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі "Лопата та інші проти України" (заяви № 84210/17 та 23 інших) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. Водночас ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 19 жовтня 2021 року звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд згаданого вироку за виключними обставинами. На думку заявника, встановлене порушення Конвенції є підставою для скасування ухваленого вироку в частині заходу примусу і направлення справи на новий судовий розгляд для призначення менш суворого покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
За змістом заяви, засуджений висловлює незгоду з постановленим щодо нього вироком поза зв`язком з позицією ЄСПЛ, яка стосується механізмів не індивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення. Натомість справедливості призначення такого виду покарання за вчинення особливо тяжкого злочину ЄСПЛ під сумнів не ставив.
Так у рішенні "Лопата та інші проти України" ЄСПЛ зазначив, що для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду покарання на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його подальшого ув`язнення, до яких належать покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація, адже первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Разом із цим ЄСПЛ наголосив, що Конвенція не забороняє застосування довічного позбавлення волі до осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, а справедливою сатисфакцією визначив сам факт визнання існування порушення.
Таким чином у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду вироку, вказано на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1 та 23 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими щодо засудженого, котрі й надалі зумовлюють шкідливі наслідки, і їх не може бути усунуто іншим способом, ніж як скасування оспорюваного вироку.
З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
З огляду на викладене, керуючись статтями 459, 462, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду