Постанова
іменем України
9 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 337/4081/19
провадження № 51-2064км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
захисника Запорожця О.В.,
представника потерпілої Гребнєва І.І.,
потерпілої ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Запорожця О.В. на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080070001195 від 2 липня 2019 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м.Новогродівки Донецької області, зареєстрованого у цьому АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за пунктом 4 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з 2 липня 2019 року.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без зміни до набрання вироком законної сили.
Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 198 836,46 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 1 000 000 грн - у рахунок моральної шкоди.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати та вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 2 липня 2019 року близько 20:45 з метою умисного вбивства ОСОБА_3, придбав на автозаправці 2 літри бензину та направився на АДРЕСА_2, де біля під`їзду близько 21:00, з метою протиправного заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_3 з особливою жорстокістю, усвідомлюючи, що завдає потерпілій особливих страждань шляхом заподіяння тілесних ушкоджень з використанням вогню, облив останню бензином та підпалив її, спричинивши опіки (ІІ-ІІІ А-Б ступеню 85 % шкіри обличчя), які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться у прямому причинному зв`язку із настанням смерті.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник просить змінити ухвалу апеляційного суду та пом`якшити його підзахисному покарання, при цьому посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Засуджений у касаційній скарзі не погоджується з ухвалою суду апеляційної інстанції, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Як захисник, так і засуджений у своїх касаційних скаргах вказують на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вважають, що у винного не було умислу на вбивство потерпілої, останній хотів тільки налякати її, а тому його дії слід кваліфікувати за статтею 119 КК та частиною 4 статті 296 КК.
Крім того, обґрунтовуючи невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, засуджений вказує, що він є особою, яка раніше не судима, а призначене покарання на строк 15 років є найсуворішим за санкцією статті, яку йому інкримінують, окрім довічного позбавлення волі. Вважає покарання занадто суворим та несправедливим.
Захисник у своїй касаційній скарзі також не погоджується з призначеним його підзахисному покаранням, оскільки вважає, що суд взяв на себе функцію обвинувачення та призначив покарання більше, ніж те, яке просив прокурор у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та його захисника, які підтримали свої скарги та касаційні скарги один одного, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, а також потерпілу та її представника, які також заперечували проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви Суду.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що засуджений та його захисник оспорюють винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 115 КК, посилаються на відсутність умислу на вбивство потерпілої.
Однак зазначені доводи, наведені в касаційних скаргах, є безпідставними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання винного, потерпілої, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.
Зокрема, показання самого засудженого, який в суді першої інстанції зізнався у своїх неправомірних діях щодо потерпілої, однак стверджує, що не мав умислу на вбивство, а хотів тільки налякати потерпілу, при цьому не заперечував, що навмисно облив її бензином та чиркав кресалом запальнички, щоб налякати, однак вона раптово спалахнула, і він полум`я намагався загасити; показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, надані під час слідчого експерименту та аналогічні за змістом, ці свідки були очевидцями події та підтвердили факт того, що засуджений облив потерпілу бензином, чиркав запальничкою та зробив рух рукою в сторону потерпілої, після чого спалахнув вогонь і потерпіла загорілась; дані з протоколів проведених із вказаними свідками слідчих експериментів від 3 липня 2019 року, під час яких свідки детально продемонстрували механізм підпалювання, розповіли обставини вчиненого та знаходились на відстані, яка дозволяє побачити всі події, що відбувались між потерпілою та обвинуваченим.
Також суд дослідив письмові докази, а саме протокол огляду місця події від 2 липня 2019 року, висновок експерта № 2557 від 12 липня 2019 року, висновок експерта № 12/1-12 від 4 вересня 2019 року, висновок щодо результатів медичного огляду, висновок СПЕ № 342 від 31 липня 2019 року, протокол огляду предмета від 15 липня 2017 року, протокол пред`явлення для впізнання за фотознімками від 3 липня 2019 року, протокол пред`явлення для впізнання за фотознімками від 15 серпня 2019 року, чек продажу з АЗС, протокол огляду предмета від 5 серпня 2019 року відеозапису з мобільного телефону, протокол огляду предмета від 3 липня 2019 року відеозапису з камер спостереження АЗС, протокол огляду предмета від 29 липня 2019 року аудіозапису повідомлення на "102", протокол огляду предмета від 31 липня 2019 року аудіозапису повідомлення на "103"; відеозапис з нагрудної камери співробітника поліції (т. 1, а.с. 164-171; т. 2, а.с. 1-7, 19-26, 61-71, 82, 84-88, 92-95, 96-99, 89-91, 102-104, 155-178, 183-195, 198, 209-210, 213-214, 217-223).
Такі та інші докази у своїй сукупності вказують на встановлені судом обставини та підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Доводи засудженого про неправильну кваліфікацію його дій та його твердження про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність не узгоджуються з установленими в суді фактичними обставинами вчинення кримінального правопорушення, оскільки показання свідків є послідовні, логічні та підтверджуються зібраними у справі доказами.
Всупереч доводам засудженого, на які він посилається в касаційній скарзі, щодо показань потерпілої ОСОБА_3, допитаної в порядку статті 225 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), про те, що ОСОБА_1 намагався її тільки налякати, суд апеляційної інстанції вказує на таке.
Як убачається з показань потерпілої, ОСОБА_1 облив її бензином, чиркав запальничкою, яка знаходилась у сумці, та був розгніваний через те, що вони розлучаються, однак не хотів таких наслідків. Проте, спростовуючи такі показання, суд апеляційної інстанції зазначив, що потерпіла та обвинувачений знаходились у фактично шлюбних відносинах, вона під час надання показань перебувала в емоційному стані, тобто надавала такі показання з метою захистити винного від суворого покарання за вчинене, натомість свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є сторонніми особами, які не мають зацікавленості, спостерігали за розвитком подій та надали суду послідовні та логічні показання щодо розвитку подій.
Колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, оскільки із сукупності наведених доказів убачається, що ОСОБА_1 придбав бензин, викликав на вулицю потерпілу, цілеспрямовано облив її бензином та підпалив, тобто його дії вказують про його наміри, спрямовані на вбивство потерпілої із застосуванням вогню та з особливою жорстокістю.
Доводи засудженого та захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 та його твердження про можливість застосувати статтю 119 та частину 4 статті 296 КК не узгоджуються із встановленими у суді фактичними обставинами вчинення кримінального правопорушення, а його винуватість підтверджується зібраними у справі доказами.
Втім суд апеляційної інстанції дослідив аналогічні доводи сторони захисту щодо перекваліфікації дій винного та правильно вказав, що з встановлених обставин вчиненого кримінального діяння вбачаються наміри засудженого позбавити життя потерпілу і хоча він і намагався її врятувати та гасив полум`я, чітке готування до злочину цілеспрямованість дій та наслідки повністю підтверджують його умисел.
Таким чином, колегія суддів погоджується з наданим ретельним аналізом доказів судом апеляційної інстанції та вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом" вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 115 КК.
Доводи засудженого та захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання також є неспроможними, виходячи з такого.
Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжкого злочину, наслідки злочину у вигляді смерті потерпілої, особу винного, який є раніше не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні малолітню дитину, працював, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував. Обставину, що пом`якшує покарання судом встановлено спробу надати потерпілій допомогу після вчиненого злочину, обставиною, яка обтяжує покарання суд встановив вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
При цьому суд дійшов висновку про необхідність призначити покарання в умовах ізоляції від суспільства та призначив покарання у межах санкції частини 2 статті 115 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Суд апеляційної інстанції погодився з призначеним покаранням вказавши, що саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.
Що стосується доводів наведених у касаційних скаргах, як захисника так і засудженого про розмір покарання, яке просив прокурор під час розгляду справи у суді першої інстанції та призначеним судом покаранням, колегія суддів вважає їх неспроможними виходячи з наступного.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 та 67 КК), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження"; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Тобто покарання, яке просив призначити прокурор у суді першої інстанції не є для суду по суті визначальним, оскільки саме призначення покарання відноситься до судової дискреції у кримінальному судочинстві, що охоплює повноваження суду.
Верховний Суд звертає увагу на те, що виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність.
Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме собою є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.
З огляду на зазначене покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років в межах санкції частини 2статті 115 КК призначено ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 50, 65 КК та є справедливим і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 не встановлено.
Ураховуючи викладене, підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника не вбачається.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд