Постанова
Іменем України
09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 753/16743/18
провадження № 51-1407км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Кулаківського К. О.,
потерпілого ОСОБА_1,
представника потерпілого Ейсмонта І. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100020011977, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості на має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою захисника Тарасюка С. М. на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року щодо засудженого ОСОБА_2 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки зпозбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов`язків,передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 10 листопада 2017 року близько 19:05, керуючи технічно справним автомобілем марки "Opel Vectra" державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись проїзною частиною вул. Сортувальної в напрямку вул.Канальної у м. Києві, у порушення вимог пункту 18.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР),наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого поряд з перехрестям вищевказаних вулиць, що позначений дорожньою розміткою та відповідними дорожніми знаками ПДР, не вчасно відреагував на те, що перед зазначеним пішохідним переходом зупинився транспортний засіб, який рухався в сусідній смузі руху попутного напрямку руху, а також не переконався, що на вказаному пішохідному переході відсутні пішоходи, та не надавши переваги пішоходу ОСОБА_1 вчинив наїзд на останнього. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_2 і закрити провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України не було відкрито постанову про призначення групи прокурорів від 11 листопада 2017 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 . Одночасно захисник зазначає, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування, який було долученого до обвинувального акта, відсутнє вищевказане процесуальне рішення від 11 листопада 2017 року. Наголошує, що на час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування щодо ОСОБА_2 в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту була відкрита постанова про призначення групи прокурорів від 14 листопада 2017 року у цьому кримінальному провадженні, яка не була підписана керівником відповідного органу прокуратури. На думку захисника, вищевказані обставини свідчать про те, що докази, покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, є недопустимими через відсутність належних даних про повноваження прокурорів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 . Також захисник зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на вищевказані порушення, допущені місцевим судом, та належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, у зв`язку із чим його ухвала не відповідає вимогам статей 307, 419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_1 посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Представник потерпілого- Ейсмонт І. Г. та потерпілий ОСОБА_1, висловивши свої доводи проти задоволення касаційної скарги, кожен окремо, просили постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін.
Прокурор Кулаківський К. О. вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без змін.
Мотиви Суду
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Доводи касаційної скарги про істотні порушення кримінального процесуального закону колегія суддів вважає слушними.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому ухвала безумовно повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Проте, ухвала Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року зазначеним вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вирок суду першої інстанції був оскаржений стороною захисту на підставах порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема того, що ОСОБА_2 висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, та за відсутності належних даних про повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12017100020011977, який затвердив обвинувальний акт та, як наслідок недопустимості доказів у цьому кримінальному провадженні, через що вирок суду першої інстанції захисник просив скасувати і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 .
При цьому захисник Савченко М. А. в апеляційній скарзі наголошував на тому, що на час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування щодо ОСОБА_2 в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту була відкрита постанова про призначення групи прокурорів від 14 листопада 2017 року у цьому кримінальному провадженні, яка не була підписана керівником відповідного органу прокуратури, а постанова про призначення групи прокурорів від 11 листопада 2017 року, що була долучена стороною обвинувачення до матеріалів провадження під час розгляду провадження у місцевому суді, відсутня в переліку процесуальних рішень, які були прийняті під час досудового розслідування цього провадження, що свідчить про відсутність належних даних про повноваження прокурорів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 .
Проте апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК України не навів достатніх та переконливих доводів на спростування всіх тверджень, наведених в апеляційних скаргах, зокрема щодо дотримання належної процедури визначення групи прокурорів, які здійснювали повноваження прокурорів у цьому кримінальному провадженні, належним чином їх не перевірив, внаслідок чого істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Застосування належної процедури "fair procedure" (у європейській системі), "dut procyes" (в американській системі) є одним із складових елементів принципу верховенства права, передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку і до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених ч. 3 цієї статті та частинами 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341 цього Кодексу.
Отже, визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов`язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку і до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.
У свою чергу, постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, у тому числі постанова прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.
Крім того, слід зазначити, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не може замінити таку постанову, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує зазначені правові наслідки в конкретному кримінальному провадженні.
Таким чином, кримінальний процесуальний закон передбачає обов`язковість винесення керівником відповідного органу прокуратури постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, її відповідність вимогам до процесуального рішення у формі постанови, у тому числі щодо підписання службовою особою, яка її прийняла, та долучення постанови до матеріалів досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень.
Відсутність постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
Така позиція була викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у провадженні № 51-4584кмо18 (справа № 754/7061/15).
Як вбачається із матеріалів провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність відповідного процесуального рішення керівника органу прокуратури щодо створення групи прокурорів у провадженні щодо ОСОБА_2, оскільки стороною обвинувачення під час судового розгляду було надано постанову про призначення групи прокурорів від 11 листопада 2017 року, підписану заступником керівника Київської місцевої прокуратури № 2.
Також апеляційний суд звернув увагу на пояснення сторони обвинувачення про те, що при ознайомленні з матеріалами справи захиснику помилково був наданий проект постанови про створення групи прокурорів від 14 листопада 2017 року, яка не повинна була бути підписана, оскільки існувала постанова від 11 листопада 2017 року.
Разом із цим колегія суддів касаційного суду перевіряючи матеріали провадження, встановила те, що у цьому провадженні дійсно наявна постанова про призначення групи прокурорів від 14 листопада 2017 року у кримінальному провадженні № 12017100020011977 за обвинуваченням ОСОБА_2, яка не підписана відповідною особою.
Також відповідні посилання на наявність вказаної постанови від 14 листопада 2017 року містяться у реєстрі, долученого до обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_2, та ця постанова відповідно до вимог ст. 290 КПК України була відкрита стороні захисту, що підтверджено захисником та прокурором під час розгляду провадження у місцевому суді.
Крім того у матеріалах провадження міститься підписана постанова про призначення групи прокурорів від 11 листопада 2017 року, яку було долучено стороною обвинувачення до матеріалів під час розгляду провадження у суді першої інстанції.
Між цим, як вбачається із реєстру долученого до обвинувального акта, зазначена постанова від 11 листопада 2017 року відсутня у переліку процесуальних рішень, які були прийняті під час досудового розслідування цього провадження.
Вказані обставини, на думку колегії суддів касаційного суду, викликають сумніви щодо наявності у матеріалах досудового розслідування за обвинуваченням ОСОБА_2 підписаної службовою особою постанови про призначення групи прокурорів у цьому провадженні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції при винесенні ухвали щодо ОСОБА_2, вирішуючи питання про достатність даних, які підтверджували повноваження групи прокурорів під час досудового розслідування цього провадження, всупереч вимогам кримінального процесуального закону належним чином не перевірив матеріали провадження та дійшов передчасного висновку про дотримання належної процедури визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, а також щодо допустимості доказів, покладених в основу обвинуваченням ОСОБА_2 .
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За таких обставин ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, оскільки вона постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід врахувати висновки, викладенні у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у провадженні № 51-4584кмо18 (справа № 754/7061/15), дослідити всі обставини, які мають правове значення, належним чином перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд