Постанова
Іменем України
09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 523/19293/16-к
Провадження № 51 - 8874 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Дехтярук О.К.,
засудженого ОСОБА_1,
його захисника адвоката Седун Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднані кримінальні провадження № 12016160490007092 від 28 жовтня 2016 року, №12016160490007138 від 31 жовтня 2016 року, №12017160490000350 від 24 січня 2017 року, №12017160490000370 від 25 січня 2017 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Щекино Тульської області Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 186 ч. 1, ст. 187 ч. 4, ст. 194 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 липня 2018 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12 червня 2017 року ОСОБА_1 засуджено:
- за ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12 КК України із застосуванням ст. 98, ст. 102 ч. 3 п. 5 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років;
- за ст. 186 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- за ст. 187 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років;
- за ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
На підставі ст. 72 КК України ОСОБА_1 зараховано в строк відбутого покарання час його попереднього ув`язнення в даному кримінальному провадженні в період з 30 жовтня 2016 року до 12 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Залишено застосований до ОСОБА_1 попередній запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з 30 жовтня 2016 року.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
28 жовтня 2016 року близько 01 години 50 хвилин ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку № 94 по вул. Семена Палія (колишня вул. Дніпропетровська дорога) в м. Одесі, в якості пасажира сів до салону керованого ОСОБА_3 автомобіля таксі марки "Renault Logan", н.з. НОМЕР_1, на торпеді в якому побачив належний останньому мобільний телефон марки "Blackview", в корпусі сріблясто-чорного кольору, вартістю 1 799 грн. Визначивши даний телефон предметом злочинного посягання, діючи з прямим умислом на його відкрите заволодіння, під час зупинки автомобіля біля будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_1 схопив цей телефон, відчинив двері, вискочив із салону та зник з місця вчиненого діяння, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Крім того, 29 жовтня 2016 року у вечірній час ОСОБА_1 з корисливих мотивів, в невстановленому місці зустрівся з раніше знайомим ОСОБА_2, якому запропонував здійснити сумісне пограбування його ( ОСОБА_1 ) рідної бабусі - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Предметом злочину було визначено належні останній 5 000 доларів США, що зберігалися за місцем її та ОСОБА_1 проживання - в квартирі АДРЕСА_1 . Отримавши згоду ОСОБА_2 за обіцяну тому винагороду, обидва домовилися придбати засоби маскування, одяг, взуття, а також оговорили спільні дії з проникнення до квартири та подолання можливого опору ОСОБА_4 шляхом її зв`язування без наміру заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень чи смерті.
Реалізуючи зазначені домовленості, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 близько 10 години 00 хвилин 30 жовтня 2016 року зустрілися біля розташованого по вул. Генерала Бочарова в м. Одесі ринку "Північний", придбали дві маски чорного кольору з прорізами для очей, чоловічий светр, спортивний костюм, одну пару кросівок, липку стрічку (скотч), а також по дві пари медичних полімерних рукавиць та медичних бахіл.
Близько 11 години 00 хвилин цієї ж доби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 піднялися на третій поверх будинку АДРЕСА_1, де ОСОБА_1 вдягнув куплений одяг, разом вони вдягли медичні рукавиці, бахіли, шапки з прорізами для очей, піднялися поверхом вище та підійшли до вхідних дверей квартири № 90 . ОСОБА_2 подзвонив в дзвінок, на що ОСОБА_4 відчинила двері, після чого ОСОБА_1 силоміць розкрив двері рукою, а ОСОБА_2 - схопив ОСОБА_4 рукою, заштовхнув в одну із кімнат, де знову штовхнув на диван та безрезультатно намагався її зв`язати, після чого наказав їй мовчати. В той же час ОСОБА_1 зайшов до іншої кімнати - спальні його матері, де почав шукати гроші, розкидаючи речі, та відшукав 7 700 грн.
Через незначний проміжок часу ОСОБА_2 побачив як ОСОБА_4 стала намагатися комусь зателефонувати і, щоб перешкодити цьому, він відібрав належний ОСОБА_4 телефон марки "Nomi" в копусі сріблясто-коричневого кольору та поклав його до кишені власного одягу. ОСОБА_4 в свою чергу почала голосно кричати, після чого до цієї ж кімнати зайшов ОСОБА_1 .
Гучні крики ОСОБА_4, а також побоювання можливого впізнання та подальшого їх викриття обумовили раптову зміну у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного умислу на розбійний напад та вбивство з корисливих мотивів ОСОБА_4, задля чого ОСОБА_1 взяв в руку дерев`яну палицю, зовні схожу на бейсбольну биту, що знаходилася в цій же кімнаті на підлозі між диваном та шафою, та наніс нею множинні удари в область голови й обличчя ОСОБА_4, що заподіяло їй тяжкі тілесні ушкодження. В свою чергу ОСОБА_2 схопив зі столу кухонний ніж, яким також наніс п`ять ударів в область шиї та грудної клітини ОСОБА_4, що заподіяло їй тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до недокрів`я внутрішніх органів і настання смерті ОСОБА_4 .
Після вчинення розбійного нападу та умисного вбивства ОСОБА_4, бажаючи приховати вчинені дії та знищити слідову інформацію шляхом підпалу вищезазначеної квартири, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 реалізували наступним чином раптово виниклий відповідний умисел: ОСОБА_1 взяв із шафи дві пляшки алкогольних напоїв та розлив їх на розкидані в кімнаті його матері речі, після чого ОСОБА_2 передав йому свою запальничку, якою ОСОБА_1 їх підпалив.
Впевнившись у початку пожежі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишили квартиру і пішли в напрямку с. Іллічівка Лиманського району Одеської області, де біля розташованих по вул. Нова гаражів викинули заплямований кров`ю одяг, рукавиці, бахіли та шапки, після чого попрямували до будинку АДРЕСА_6, в дворі якого сховали мобільний телефон загиблої ОСОБА_4 .
Вчинивши усі вищезазначені дії, спрямовані на умисне знищення квартири АДРЕСА_1, та вважаючи їх необхідними для доведення даного злочину до кінця, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не зуміли цього здійснити з причин, що не залежали від їх волі, оскільки до 14 години 07 хвилин 30 жовтня 2016 року пожежу було локалізовано та ліквідовано особовим складом караулу служби цивільного захисту.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 липня 2018 року апеляційні скарги захисника Сокол Т.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Рудниченко М.С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишені без задоволення, а вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 12 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в строк відбуття покарання попереднє ув`язнення з 12 червня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі кожному.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 30 січня 2019 року засудженому ОСОБА_1 зараховано у строк основного покарання термін попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 31 липня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок та ухвалу щодо нього і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що судами обох інстанцій допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, внаслідок чого призначено йому занадто суворе покарання. Надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у кримінальному провадженні засуджений ОСОБА_1 заперечує наявність у нього умислу на заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_4, в тому числі і її смерті. На думку засудженого ОСОБА_1 під час скоєння вказаного злочину виник ексцес виконавця, оскільки у нього не було домовленості із ОСОБА_2 на нанесення будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 і саме ОСОБА_2 самостійно, без його відома почав наносити тілесні ушкодження ОСОБА_4, вийшовши за межі визначеної ними попередньої домовленості. За таких обставин засуджений ОСОБА_1 вважає, що саме ОСОБА_2 має нести відповідальність за скоєння ним більш тяжкого злочину, ніж того на вчинення якого вони спільно домовлялися. Також засуджений ОСОБА_1 зазначає про те, що він не вчиняв та не мав наміру вчиняти злочини, за які його визнано винним та засуджено, а саме за ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст.ст. 370, 404, 419 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Седун Д.В. у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги засудженого та просили її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Засуджений ОСОБА_1 не оскаржує вирок та ухвалу щодо себе в частині його засудження за ст. 186 ч. 1 КК України, у зв`язку із чим в цій частині судові рішення щодо нього не переглядаються.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного із проникненням у житло та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб, а також закінченого замаху на умисне знищення чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, вчинене шляхом підпалу, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.
Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_1 та на підтвердження його винуватості у вчиненні спільно з ОСОБА_2 вищезазначених злочинів, зазначив відповідні обґрунтування та послався на наступні докази.
Суд проаналізував та врахував показання обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, дав оцінку іншим доказам: протоколу огляду квартири № 90, результатам слідчих експериментів, із застосуванням відеозапису за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, протоколам огляду місця події від 31 жовтня 2017 року, висновкам судово-медичних експертиз № 639 від 16 листопада 2016 року та № 96 (639) від 18 листопада 2016 року, висновку судово-медичної експертизи № 589 від 18 листопада 2016 року, висновкам судово-медичних імунологічних експертиз, висновку судово-медичної експертизи№ 590 від 13 грудня 2016 року, висновку судово-медичної експертизи № 595 від 18 листопада 2016 року, акту про пожежу від 30 жовтня 2016 року, звіту про пожежу від 31 жовтня 2016 року, висновкам комплексних судової психолого-психіатричних експертиз № 3 та № 4 від 05 грудня 2017 року, висновку судово-психологічної експертизи № 17-108 від 27 січня 2017 року, висновку судово-психологічної експертизи № 17-109 від 27 січня 2017 року, зробивши відповідні висновки.
Так, судом враховано, що показання в суді кожного з обвинувачених узгоджуються в частині того, що саме з ініціативи ОСОБА_1 вони вступили у попередню змову на пограбування його бабусі, з підготовкою засобів маскування, оскільки остання особа могла впізнати свого онука, обговоренням порядку проникнення до житла та можливого впливу на ОСОБА_4 .Реалізуючи досягнуту домовленість ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи узгоджено, проникли до житла ОСОБА_4, яка згодом підняла галас, що поставило під загрозу досягнення обвинуваченими поставленої мети у заволодінні грошей.
Висновки судово-медичних експертиз з дослідження тіла загиблої ОСОБА_4 надали суду змогу визначити, що вилучені з її кімнати дерев`яна бита та ніж є саме тими знаряддями, які в короткий проміжок часу були застосовані до ОСОБА_4 та спричинили завдання їй тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала її смерть.
Врахувавши неповнолітній вік ОСОБА_1 та ОСОБА_2, емоційну напругу, потребу у негайному прийнятті виходу з виниклої ситуації, а також короткий проміжок часу, за який її було фактично вирішено за допомогою двох різних за механізмом спричинення тілесних ушкоджень знарядь, один з яких ніж лежав в кімнаті на видному місці, а другий - дерев`яна бита, навпаки, знаходилася в складному для її спонтанного підшукання місці, а саме між шафою та диваном, про що міг знати лише її володілець, в сукупності з встановленими висновками експертів - імунологів даними про значне заплямування одягу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кров`ю, походження якої за груповою належністю не виключалося від ОСОБА_4, суд дійшов до висновку, що саме ОСОБА_1 здійснював нанесення потерпілій удари битою, а ОСОБА_2 наносив удари ножем, що в цілому узгоджується з отриманими в суді показаннями ОСОБА_2 . В цих показаннях ОСОБА_2 зокрема зазначив, що саме ОСОБА_1 за допомогою бити наніс близько шести ударів в голову рідної бабусі, яка продовжувала голосно кричати, на що він ( ОСОБА_2 ) схопив зі столу кухонний ніж, яким також наніс близько двох ударів в область горла ОСОБА_4, і кімната була дуже заплямована кров`ю. Також ОСОБА_2 пояснив, що після того як ОСОБА_4 змовкла, ОСОБА_1 намагався перевірити її стан, після чого вони деякий час разом шукали в кімнатах квартири гроші, проте нічого не знайшли.
Суд також взяв за основу і показання в суді ОСОБА_2 щодо механізму підпалу квартири ним та ОСОБА_1, які узгоджуються із відповідним змістом акту та звіту про пожежу. Так, ОСОБА_2 показав, що ОСОБА_1 взяв із шафи дві пляшки алкогольних напоїв та розлив їх на розкидані в іншій кімнаті речі, попросивши у нього ( ОСОБА_2 ) запальничку, яку він передав йому, після чого ОСОБА_1 підпалив розкидані на підлозі речі. На його запитання про причину підпалу ОСОБА_1 відповів, щоб той не переймався, оскільки квартира нібито застрахована.
Суд першої інстанції зазначив, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2, пов`язані із знищенням одягу та речей, які несли на собі слідову інформацію про вчинені дії, були узгодженими, кожен із них не здійснив будь-яких протилежних за змістом інших діянь, і в сукупності із встановленими обставинами вчинення кримінальних правопорушень, зокрема нанесення множинних ударів вищезазначеними знаряддями злочину в життєво-важливі органи ОСОБА_4, надали суду підстави для висновку про те, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 раптово змінився спільний умисел з пограбування на вчинення розбійного нападу, вбивства з корисливих мотивів ОСОБА_4, а також на приховування вчиненого та знищення слідової інформації шляхом підпалу вказаної квартири.
Крім того, про втрату грошей після пожежі в квартирі ОСОБА_4 на загальну суму 7 700 грн. показали в суді потерпіла ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_7 .
За таких обставин суд першої інстанції критично розцінив невизнавальні показання ОСОБА_1 (про непричетність до застосування фізичного насильства, заволодіння грошима та підпалу житла), а також частини невизнавальних в суді показань ОСОБА_2 (про меншу кількість нанесених ударів ножем, оскільки це спростовується висновком судово-медичної експертизи трупу) та розцінив їх як форму захисту кожного із обвинувачених від пред`явленого обвинувачення, спрямовану на уникнення чи пом`якшення відповідальності за вчинене.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначених злочинів та правильно кваліфікував його дії за ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, висновок досудової доповіді, обставину заперечення ним своєї вини в більшій частині пред`явленого обвинувачення та того, що він вчинив злочин проти рідної йому людини. Вчинення злочину у неповнолітньому віці судом визнано обставиною, що пом`якшує покарання, а вчинення злочину щодо особи похилого віку - обставиною, що обтяжує призначене йому покарання.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 186 ч. 1, ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України, а остаточне покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України - шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, мотивувавши таке рішення.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Сокол Т.В. на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи про незаконність його засудження за ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Апеляційний суд належним чином перевірив доводи цієї апеляційної скарги, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, щодо відсутності у ОСОБА_1 домовленості із ОСОБА_2 на нанесення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень та безпідставного його засудження ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України, зазначив в ухвалі підстави, з яких їх визнав необґрунтованими, мотивувавши свій висновок належним чином. При цьому апеляційний суд визнав необґрунтованою позицію сторони захисту ОСОБА_1 про те, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності його вини у вчиненні зазначених злочинів ґрунтується лише на змінених показаннях обвинуваченого ОСОБА_2, оскільки такий висновок зроблено судом на підставі сукупності усіх доказів у кримінальному провадженні. Змінені показання обвинуваченого ОСОБА_2 були визнані достовірними та покладенні в обґрунтування вироку саме в зв`язку з тим, що узгоджувались з іншими доказами.
Крім того, засуджений ОСОБА_1, хоч і зазначає у касаційній скарзі про допущене порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, проте не вказує в чому саме, на його думку, такі порушення мали місце. Суд касаційної інстанції під час перевірки матеріалів кримінального провадження не встановив будь-яких порушень вимог ст. 404 КПК України, оскільки апеляційний розгляд здійснено в межах висунутого в суді першої інстанції обвинувачення та в межах апеляційних скарг. Клопотання про повторне дослідження обставини, встановлених під час кримінального провадження у апеляційній скарзі захисника Сокол Т.В., поданої в інтересах ОСОБА_1, не порушувалося. Під час апеляційного розгляду зазначеного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Грішина В.О., які брали безпосередню участь в судовому засіданні апеляційного суду, також не заявляли таких клопотань.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини
ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Об`єктивних даних, що вказували б на вчинення кримінальних правопорушень за інших обставин та на відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ст. 115 ч. 2 п.п. 6, 12, ст. 187 ч. 4, ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.
Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо призначеного покарання ОСОБА_1 засуджений у касаційній скарзі не навів і таких даних за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 і скасування судових рішень щодо нього не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд