Постанова
іменем України
9 листопада 2021 року
м. Київ
справа №189/994/18
провадження № 51-1459 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Круценко Т.В.,
захисника Стрельнікової-Ляшко А.В.,
потерпілої ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Стрельнікової-Ляшко А.В. та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040540000241, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 1 травня 2018 року близько 10 години, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово під час сварки з ОСОБА_3, знаходячись на території домоволодіння ОСОБА_4, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, наніс ОСОБА_3 один удар долонею правої руки в область лівої половини обличчя, від якого останній не втримався на ногах та впав на землю. Потім ОСОБА_3 підвівся і разом з ОСОБА_2, перебуваючи на території вказаного подвір`я, продовжили вживати спиртні напої, після чого на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, в ході сварки ОСОБА_2 завдав ОСОБА_3 не менше одного удару кулаками обох рук в голову, спричинивши йому тілесні ушкодження в області голови та обличчя, що призвели до виникнення тяжкої черепно-мозкової травми, внаслідок чого настала смерть потерпілого.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
захисник,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що фактичні обставини щодо бійки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повністю не доведені, а показання свідків є нелогічними та упередженими. Вказує, що органом досудового розслідування не вилучено з місця події одяг потерпілого ОСОБА_3, який міг містити сліди крові та інші сліди злочину. Посилається на суворість призначеного покарання та зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_2 судом не було враховано обставин, за яких був вчинений злочин, його особу, позитивну характеристику з місця проживання, обставини, що пом`якшують покарання та інші обставини, які можуть вплинути на призначення покарання. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
потерпіла ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що, позбавляючи життя ОСОБА_3, ОСОБА_2 діяв із прямим умислом, тобто він усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків та бажав їх настання, а тому, на її думку, його дії слід кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК. Крім того вказує, що ОСОБА_2 має бути призначено більш суворе покарання, яке повинно відповідати ступеню тяжкості скоєного злочину і особі винного. Також зазначає, що у порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції повторно не дослідив обставин події, не провів повної перевірки доказів. Окрім того, стверджує про те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК, оскільки в ній не зазначено підстави, через які її апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Потерпіла ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу захисника Стрельнікової-Ляшко А.В.,в якому просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Стрельнікова-Ляшко А.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги потерпілої і просила залишити її без задоволення, а подану нею касаційну скаргу підтримала в повному обсязі і просила задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_1 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника та просила задовольнити її касаційну скаргу у повному обсязі.
Прокурор Круценко Т.В. вважала касаційні скарги необґрунтованими та просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Стрельнікової-Ляшко А.В., потерпілої ОСОБА_1 та прокурораКруценко Т.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника та потерпілої задоволенню не підлягають на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
Як убачається зі змісту касаційних скарг, захисник та потерпіла, окрім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, які визначені у статтях 409 та 411 КПК як підстави для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції, і фактично просять доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Водночас, твердження захисника про недоведеність вини ОСОБА_2 в умисному заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, є безпідставними, оскільки протилежні висновки місцевого суду в цій частині ґрунтуються, відповідно до вимог ст. 370 КПК, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені відповідними доказами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
Обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, надані в судовому засіданні, та дані протоколів проведення слідчих експериментів від 6 червня 2018 року за їх участю, за якими вони розповідали і показували про події, що відбувалися 1 травня 2018 року на подвір`ї ОСОБА_4 . Вказані свідки були безпосередніми очевидцями того, як між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виник конфлікт, який у подальшому переріс у бійку, в ході якої останній наніс ОСОБА_3 тілесні ушкодження, від яких йому стало погано.
При цьому суд першої інстанції критично поставився до показань свідка ОСОБА_6 в частині того, що відбулася лише одна бійка між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також свідка ОСОБА_5 в частині того, що він не бачив, як ОСОБА_2, сидячи верхи на ОСОБА_3, наносив йому удари, після чого ОСОБА_7, ОСОБА_4 кинулись їх рознімати, оскільки вони спростовуються показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_7, котрі протягом судового розгляду надавали чіткі, детальні та логічно-послідовні показання, в яких досить ретельно та в деталях описали обставини, що передували вчиненню злочину та мотиви його вчинення. Їх показання як у цілому, так і в окремих деталях узгоджуються між собою та з іншими доказами, зібраними у справі та дослідженими в ході судового розгляду.
Також з посиланням на показання вказаних свідків суд першої інстанції встановив той факт, що одразу після бійки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за літньою кухнею на подвір`ї ОСОБА_4 самопочуття ОСОБА_3 різко погіршилось і він був нездатний у подальшому самостійно йти, сидіти, продовжувати застілля, а одразу після бійки був проведений за допомогою ОСОБА_7 до кімнати будинку, де ліг на ліжко, з якого більше не підводився і помер через деякий час, який вимірювався годинами.
Водночас, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що показання потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не містять інформації щодо фактичних обставин подій, які відбулися 1 травня 2018 року на подвір`ї ОСОБА_4, та іншої інформації, яка б мала доказове значення для встановлення об`єктивної істини у справі, а тому не поклав їх в обґрунтування вироку.
Також висновки суду щодо винуватості ОСОБА_2 ґрунтуються на даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 1 травня 2018 року, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_2 було оглянуто будинок ОСОБА_4, де у спальні на ліжку в положенні лежачи знаходився труп ОСОБА_3, одягнутий в шорти, під час огляду було вилучено рушник біло-червоного кольору, на якому малися нашарування було-червоного кольору; протоколі огляду трупа від 1 травня 2018 року з фото-таблицею до нього, з якого слідує, що у присутності понятих було оглянуто труп ОСОБА_3 та вилучено зрізи нігтьових пластин з правої та лівої руки останнього та змиви з долоней правої та лівої руки; лікарському свідоцтві про смерть № 37 від 2 травня 2018 року про те, що ОСОБА_3 помер внаслідок субдуральної гематоми справа, перелому основи черепу, відкритої черепно-мозкової травми, які отримав внаслідок контакту з тупим предметом.
Крім того, суд першої інстанції послався у вироку на дані висновку судово-медичного експертизи № 37/Е від 7 травня 2018 року, в якому зазначено, що смерть ОСОБА_3 настала в межах 16-24 годин до моменту дослідження трупа від відкритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалася переломом чишуї потиличної кістки справа, епідуральною гематомою та здавленням, що і обумовило безпосередню причину смерті. При цьому допитаний судом експерт ОСОБА_14 підтвердив наданий ним висновок судово-медичної експертизи № 37/Е від 7 травня 2018 року та вказав, що ним допущена невимушена механічна помилка в частині опису локалізації тілесних ушкоджень на голові потерпілого, зокрема, у цьому висновку зазначено, що садна, крововиливи та гематома розташовані зліва, а не справа.
З метою усунення неповноти та неясності висновку судово-медичної експертизи № 37/Е від 7 травня 2018 року в частині локалізації та механізму спричинення тілесних пошкоджень судом була призначена комісійна судово-медична експертиза, за підсумками якої згідно з висновком № 134 від 29 серпня 2019 року причиною смерті ОСОБА_3 є тяжка черепно-мозкова травма з переломом потиличної кістки справа, субарахноїдальними крововиливами в лівій лобній та скроневій долях, епідуральною гематомою в потиличній ділянці справа, що призвело до дислокації і стиснення головного мозку. Сукупність тілесних ушкоджень в області голови та обличчя призвели до виникнення тяжкої черепно-мозкової травми, яка призвела до настання смерті, тобто знаходяться у прямому причинному зв`язку. Встановлені тілесні ушкодження спричинені у відносно короткий проміжок часу, внаслідок не менш трьох травматичних дій тупих твердих предметів в область обличчя (нижня губа зліва), скроневу ділянку зліва та праву потиличну ділянку голови, які могли виникнути від дії твердих тупих предметів за ударним механізмом. Тілесних ушкоджень, які зазвичай виникають під час самозахисту, у ОСОБА_3 не встановлено, також не встановлено і тілесних ушкоджень, які є характерними для активного чи пасивного переміщення тіла потерпілого після заподіяння йому тілесних ушкоджень.
До того ж, як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_15, який підтримав дані висновку комісійної судово-медичної експертизи №134 від 29 серпня 2019 року і зазначив, що смерть потерпілого ОСОБА_3 наступила 1 травня 2018 року орієнтовно о 17 годині плюс-мінус одна година та категорично заперечив, що мала місце травма прискорення, бо відсутні ділянки забою речовини головного мозку, а тому самостійне чи примусове падіння і удар в цю ділянку голови внаслідок падіння о травмуючий твердий предмет з контактуючою поверхнею виключається.
З висновку комісійної експертизи №134 від 29 серпня 2019 року слідує, що механізм виникнення встановлених у ОСОБА_3 тілесних ушкоджень відповідає механізму їх спричинення, вказаному у протоколах проведення слідчих експериментів
від 6 червня 2018 року за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та не відповідає механізму їх спричинення, вказаному у протоколі слідчого експерименту
від 6 червня 2018 року за участю свідка ОСОБА_5 .
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про надання переваги висновкам комісійної судово-медичної експертизи, оскільки комісійна експертиза була спрямована на усунення розбіжностей, суперечностей і неповноти, виявлених судом в акті судово-медичного дослідження № 37 від 2 травня 2018 року та висновку судово-медичної експертизи № 37/Е від 7 травня 2018 року, а також у зв`язку з тим, що на вирішення комісійної експертизи було поставлене більш широке коло питань.
Судом першої інстанції, а в подальшому й апеляційним судом ретельно перевірялись доводи засудженого про те, що саме свідок ОСОБА_5 наносив смертельні удари потерпілому і він винуватий у його смерті, а також доводи потерпілої ОСОБА_1 про те, що свідок ОСОБА_16 надавав неправдиві показання з метою приховування вчиненого вбивства потерпілого ОСОБА_3, та свого підтвердження не знайшли, оскільки були спростовані сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, яким була надана відповідна оцінка.
При цьому суд першої інстанції надав оцінку доводам потерпілої ОСОБА_1 про те, що не було встановлено час смерті потерпілого ОСОБА_3, та зазначив, що вказані доводи спростовуються сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, експертів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в їх сукупності та взаємозв`язку, а також висновками судово-медичної експертизи № 37/Е від 7 травня 2018 року та висновками комісійної експертизи № 134 від 29 серпня 2019 року, відповідно до яких смерть потерпілого ОСОБА_3 наступила 1 травня 2018 року орієнтовно
о 17 годині, плюс-мінус одна година, а механізм виникнення встановлених у ОСОБА_3 тілесних ушкоджень відповідає механізму їх спричинення, вказаному у протоколах слідчих експериментів від 6 червня 2018 року за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК.
Безпідставними слід визнати й доводи потерпілої ОСОБА_1 щодо невжиття судами заходів для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, обвинувачення яким не було висунуто, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону. Водночас судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 було проведено відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в його межах.
Необґрунтованими колегія суддів вважає й доводи потерпілої ОСОБА_1 про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_2 .
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
При розмежуванні умисного вбивства (ст. 115 КК) від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), беруться до уваги докази щодо змісту та спрямованості умислу винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та причин припинення посягання. При цьому згідно з усталеною правозастосовною практикою, у тому числі відповідно до роз`яснень, наведених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", основним критерієм такого розмежування є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві, на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного.
Із показань допитаних в суді свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_4, які були безпосередніми очевидцями подій, убачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виник конфлікт, який в подальшому переріс у бійку, в ході якої останній наніс потерпілому тілесні ушкодження, від яких йому стало погано. При цьому після того, як ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розборонили, ОСОБА_2 будь-яких дій, спрямованих на продовження нанесення потерпілому тілесних ушкоджень чи спричинення смерті не здійснював, а потерпілий перебував у притомному стані, скаржився на головний біль, у зв`язку з чим було викликано швидку допомогу. Водночас фельдшер ОСОБА_17 під час допиту у суді першої інстанції підтвердила факт прибуття за викликом, а також те, що за попередніми симптомами вона запідозрила черепно-мозкову травму, але на клінічну картину сильно впливало знаходження особи у стані алкогольного сп`яніння, що ускладнювало можливість поставити попередній діагноз. Крім того, потерпілий відмовився від госпіталізації, про що поставив свій підпис у формі № 110.
Як убачається з аудіозапису судових засідань, судом першої інстанції за участю учасників судового провадження були безпосередньо досліджені надані лікарнею оригінали карток виклику швидкої медичної допомоги 1 травня 2018 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4, що спростовує доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не було витребувано та досліджено оригінали карток виїзду швидкої допомоги.
Доводи потерпілої ОСОБА_1 про те, що медичні працівники, зокрема, свідок ОСОБА_17 приховували чи спотворювали якусь інформацію стосовно часу виклику швидкої медичної допомоги, суд першої інстанції перевірив та зазначив, що сталася людська помилка під час заповнення медичної картки № 681А від 1 травня 2018 року, яка була виправлена в частині прийому виклику (12.35), виїзду на виклик (12.36), прибуття на місце (12.43), закінчення виклику (13.04), повернення на станцію (13.07), оскільки ці дані повністю збігаються з тими, що зафіксовані в автоматичний спосіб і відображені в картах виклику швидкої медичної допомоги.
Надаючи оцінку всім обставинам кримінального провадження суд, врахував характер і локалізацію завданих потерпілому тілесних ушкоджень та зазначив, що у діях ОСОБА_2 по заподіянню потерпілому не менше одного удару кулаками обох рук в область голови під час сварки наявний непрямий умисел, оскільки обвинувачений усвідомлював суспільно небезпечний характер такої дії, передбачав її суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.
Доводи касаційних скарг потерпілої та захисника про те, що органами досудового розслідування не вилучений з місця події одяг потерпілого ОСОБА_3, який міг містити сліди крові та інші сліди злочину, а судом не встановлено, що з цим одягом відбулося в подальшому, є необґрунтованими.
Так, дослідивши зібрані в кримінальному провадженні докази, суд першої інстанції встановив, що жоден зі свідків не стверджував, що під час бійки ОСОБА_3 був вдягнений у щось, окрім шортів, в яких його тіло виявили працівники поліції під час огляду місця події та огляду трупа, що і було зазначено у протоколах і фототаблиці. Зокрема, свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили суду, що весь інший одяг був випраний ОСОБА_4 на прохання самого ОСОБА_3 ще 30 квітня 2018 року, чим пояснюється його знаходження під час застілля в самих шортах 1 травня 2018 року.
При цьому відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 134 від 29 серпня 2019 року тілесних ушкоджень, які є характерними для активного чи пасивного переміщення тіла потерпілого після заподіяння йому тілесних ушкоджень, не встановлено. Також з даних первинного судово-медичного дослідження трупа слідує, що будь-яких даних про переміщення чи зміну пози трупа після настання смерті не встановлено.
Крім того, вказані доводи були предметом перевірки судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Що ж стосується тверджень потерпілої про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, то вони також є необґрунтованими.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їх обов`язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Водночас, під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції розглянув клопотання потерпілої про проведення повторної комісійної експертизи і дослідження оригіналів карток виклику та виїзду швидкої медичної допомоги та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні за відсутністю підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.
До того ж, суд апеляційної інстанції, погодившись із оцінкою досліджених у кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів, не надавав їм іншої оцінки.
Суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 419 КПК зазначив у мотивувальній частині ухвали короткий зміст вимог апеляційних скарг захисника та потерпілої, перевірив усі викладені в них доводи, надавши вичерпні відповіді, а також зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, положення закону, якими керувався, та підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Колегія суддів вважає безпідставними також доводи захисника та потерпілої про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості скоєного кримінального правопорушення та його особі.
У цій частині захисником та потерпілою порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до статей 50і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
При цьому термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При призначенні ОСОБА_2 покарання суд, зокрема, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, а також обставини, що обтяжують покарання, - вчинення ним кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
Водночас, при прийнятті рішення апеляційним судом враховано й конкретні обставини кримінального провадження, встановлені судом першої інстанції, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується позитивно, на утриманні малолітніх дітей не має, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, працевлаштований.
Зважаючи ж на враховані судом фактичні обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання, за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК, адоводи наведені в касаційних скаргах захисника та потерпілої про те, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, не впливають на висновки судів щодо призначеного покарання та не доводять порушення судами вимог ст. 414 КПК й, відповідно, необхідність призначення ОСОБА_2 більш м`якого чи більш суворого покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
Отже, касаційні скаргизахисника Стрельнікової-Ляшко А.В. та потерпілої ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд