Постанова
Іменем України
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 761/24483/20
провадження № 61-11716св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна акціонерна холдингова компанія "Артем",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" про стягнення вихідної допомоги при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" (далі - ДАХК "Артем") про стягнення вихідної допомоги при звільненні.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона працювала у відповідача на різних посадах, з 04 червня 2019 року вона обіймала посаду головного бухгалтера у ДАХК "Артем".
07 травня 2020 року відповідачем було видано наказ № 163 про її звільнення з 15 травня 2020 року на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію, з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, згідно з пунктом 5.1.16 Колективного договору.
Проте, в порушення статей 44, 116, 117 КЗпП України, та пункту 5.1.16 Колективного договору відповідачем взагалі їй не було виплачено вихідну допомогу.
В досудовому порядку, відповідач її повідомив, що відсутні правові підстави для виплати їй вихідної допомоги, оскільки в неї відсутній достатній трудовий стаж саме у ДАХК "Артем".
Вважала, що зазначена відмова є незаконною та безпідставною, оскільки вона працювала на підприємстві з липня 1978 року, та його дочірніх підприємствах до її звільнення в травні 2020 року, при цьому саме Президентом Компанії - Головою правління було складено подання про виплату їй вихідної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму вихідної допомоги при звільненні за власним бажанням при виході на пенсію у розмірі, яка передбачена пунктом 5.1.16 Колективного договору, а саме - 460 855,80 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні, передбаченої пунктом 5.1.16 Колективного договору, при цьому судом враховано відсутність відповідного подання безпосереднього керівника, а також те, що судом не встановлено порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного договору відносно позивача, як працівника.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бевза С. В., задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Стягнуто з ДАХК "Артем" на користь ОСОБА_1 460 855,80 грн вихідної допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків згідно з пунктом 5.1.16 Колективного договору.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що позивач має безперервний стаж роботи понад 30 років, наказом від 07 травня 2020 року № 163 звільнено ОСОБА_1, з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків згідно з пунктом 5.1.16 Колективного договору, тому відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні винагороду у розмірі 460 855,80 грн.
При цьому, в наказі від 15 травня 2020 року № 184, про відміну виплати вихідної допомоги згідно з пунктом 5.1.16 Колективного договору, не зазначено підстави для прийняття такого одноосібного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ДАХК "Артем" подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ДАХК "Артем" мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" та обов`язку здійснення виплати вихідної допомоги у разі відсутності у особи необхідного стажу роботи на підприємстві, що є однією з прописаних умов (вимог) колективного договору. При цьому, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року № 1181, статуту ДАХК "Артем", статуту ПрАТ "Завод Артемзварювання", статті 95 ЦК України, статті 64 ГК України, пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.
Суд апеляційної інстанції не врахував норми статті 44 КЗпП України та встановлені Колективним договором ДАХК "Артем" на 2020-2021 роки умови для виплати одноразової допомоги, у зв`язку з якими у позивача відсутня достатня правова підстава для отримання зазначених грошових коштів. Крім того, апеляційний суд помилково ототожнив звільнення позивача за переведенням на інше підприємство (пункт 5 частини першої статті 36 КЗпП України) із переведенням на іншу роботу на тому ж підприємстві (статті 32 КЗпП України).
Разом з тим, апеляційний суд, звертаючи увагу на обов`язок виконання колективного договору, проігнорував необхідність дотримання прописаних у ньому умов та без урахування доведених у справі фактів про відсутність у ОСОБА_1 необхідного для виплати стажу роботи в Компанії, дійшов неправильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 460 855,80 грн.
Також заявник вказує, що ДАХК "Артем" та ПрАТ "Завод "Артемзварювання" є окремими юридичними особами, з окремо виділеним майном.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Бевза С. В., подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що судова практика щодо застосування норми статті 5 Закону України "Про колективні договори та угоди" відображена в постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 212/5156/15-ц, від 27 травня 2021 року у справі № 265/3371/20-ц, від 29 липня 2021 року у справі № 359/3250/20, від 03 червня 2020 року у справі № 210/2097/16-ц, від 13 квітня 2020 року у справі № 212/1325/17-ц.
Разом з тим, позивач продовжила працювати в тій же державній установі, яка з метою оптимізації структури була розділена на декілька дочірніх акціонерних товариств, тому висновки суду першої інстанції, що загальний стаж позивача складав менше сімнадцяти років є помилковим.
Крім того, відповідач до 15 травня 2020 року (до моменту звільнення) сплачував позивачу зі своїх фондів заробітну плату, а саме щомісячну винагороду (відсоткову надбавку) за вислугу років у розмірі 16 % від місячного посадового окладу, яку сплачують лише своїм працівникам, що мають безперервний стаж роботи понад 25 років.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.
08 вересня 2021 року справа № 761/24483/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 липня 1978 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду токаря - револьверника в Київське виробниче об`єднання ім. Артема, де пропрацювала на різних посадах до 29 грудня 1993 року, звільнившись з роботи з посади економіста по плануванню 1 категорії в цеху № 38, та звільнена з роботи.
29 грудня 1993 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного бухгалтера до Державного підприємства "Завод Артемозварювання" (далі - ДП "Завод "Артемзварювання").
01 грудня 2000 року ОСОБА_1 була звільнена в порядку переведення з ДП "Завод "Артемзварювання" та прийнята на роботу 02 грудня 2000 року головним бухгалтером до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Артемзварювання" (далі - ВАТ "Завод "Артемзварювання"), яке змінило організаційно - правову форму на Приватне акціонерне товариство, на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.
03 червня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи, у зв`язку з переведенням до ДАХК "Артем", згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України.
04 червня 2019 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера в ДАХК "Артем".
06 травня 2020 року ОСОБА_1 подала відповідачу заяви про звільнення та виплату їй винагороди на підставі пункту 5.1.16 Колективного договору.
Президентом Компанії на зазначених заявах були здійснені резолюції на звільнення позивача та виплати їй трьох середніх заробітних плат.
Згідно з наказом ДАХК "Артем" від 07 травня 2020 року № 163 звільнено ОСОБА_1, головного бухгалтера, 15 травня 2020 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, статті 38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків згідно з пунктом 5.1.16 Колективного договору. Підстава: заява ОСОБА_1 від 06 травня 2020 року та згода керівника.
Наказом відповідача від 15 травня 2020 року № 184, в наказі від 07 травня 2020 року № 163 виплату вихідної допомоги згідно з пунктом 5.1.16 Колективного договору відмінено. Підстава для прийняття такого наказу не зазначена.
Встановлена допомога у наказі від 07 травня 2020 року № 163 у розмірі трьох середньомісячних окладів не була виплачена позивачу при звільненні.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.