Постанова
Іменем України
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 756/8241/20
провадження № 61-9789св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Вичіковим Віктором Васильовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2020 року ОСОБА_1 (до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 – ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства.
Позов обґрунтований тим, що у свідоцтві про народження її дочки ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), серії НОМЕР_1, виданому 22 грудня 1976 року Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кривий Ріг, у графі мати зазначено ОСОБА_1, а у графі батько зазначено ОСОБА_7 (який не є її біологічним батьком).
Вказувала, що на момент народження дитини сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, спільної заяви батьків чи заяви батька до органів РАЦС при реєстрації народження дитини подано не було, а тому запис про батька дитини був проведений згідно з частиною першою 1 статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Позивач зазначала, що біологічним батьком її дочки ОСОБА_5 (після реєстрації шлюбу у 2001 році - ОСОБА_5 ) є відповідач у справі - ОСОБА_2 .
З урахуванням зазначеного, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства задоволено. Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженої у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.
Суд першої інстанції при прийнятті свого рішення прийняв до уваги, що на підтвердження факту батьківства позивачем надано звіт тесту ДНК на батьківство МGТ6177, згідно з яким встановлено, що в генотипах ОСОБА_5 по всіх досліджуваних локусах виявлені алелі, які могли бути утворені шляхом успадкування з генотипу ОСОБА_2 ; вірогідність підтвердження батьківства, таким чином, складає величину не менш ніж 99,9 %. Суд першої інстанції дійшов висновку, що суду надано достатньо доказів, які підтверджують батьківство ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_5, заява в частині встановлення факту батьківства є обґрунтованою, законною та доведеною, в зв`язку з чим, на думку суду першої інстанції, підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у даній справі, вважаючи, що своїм рішенням суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, через свого представника подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 261,20 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що позовна заява про визнання батьківства у відношенні ОСОБА_5, подана особою, яка не мала права такої вимоги (її матір`ю), тоді як самій ОСОБА_5 на момент подачі до суду позовної заяви виповнилося вже 43 роки. Таким правом була наділена лише ОСОБА_5, яка є повнолітньою особою, та мала право звернутися до суду з позовною заявою про встановлення батьківства на підставі частини другої статті 53 Кодексу про шлюб та сім`ю (далі - КпШС України).
Щодо суті спору, то апеляційний суд вказав, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належних доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, та не дослідив належним чином обставини того, що запис про батька ОСОБА_5 внесено до книги реєстрації актів про народження дитини за заявою ОСОБА_7 як чоловіка ОСОБА_1, мати дитини та відповідач разом не проживали однією сім`єю, не вели спільне господарство, разом не виховували та спільно не утримували дочку, окрім цього, суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_2 визнавав ОСОБА_5 своєю дочкою. Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про визнання відповідачем позову та наявність підстав для задоволення вимог щодо встановлення батьківства.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - адвокатом Вичіковим В. В., на постанову Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження оскаржуваної постанови заявник зазначає, що:
- апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 607/10982/16-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 11 грудня 2019 року у справі № 201/3963/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 751/7152/17, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18, від 17 березня 2021 року у справі № 758/1787/13-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 760/23323/17-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 2-2002/11 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник у своїй касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд допустив порушення частини першої статті 352 ЦПК України і пункту третього частини першої статті 362 ЦПК України та неправильно застосував частину третю статті 53 КпШС України, зокрема зазначає, що:
- ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині рішення суду першої інстанції не міститься жодних висновків щодо прав, свобод, інтересів та обов`язків безпосередньо апелянта ОСОБА_3, вона не є і не може бути учасником правовідносин щодо обставин народження ОСОБА_5, які склалися між сторонами у справі. ОСОБА_3 не доведено правового зв`язку зі сторонами у цьому спорі, який є очевидним та безумовним, а не ймовірним;
- дійшовши висновку про відсутність визнання відповідачем батьківства, апеляційний суд мотивував це виключно тим, що відсутня заява відповідача про визнання позову, і вказав це однією з підстав для відмови у позові. Заява про визнання позову є лише одним із документів (проте не єдиним), на підставі якого суд може зробити висновок про достовірність визнання відповідачем батьківства, тому відсутність заяви про визнання відповідачем позову сама по собі не є підставою для відмови у позові, на чому безпідставно наполягає апеляційний суд. Рішення суду першої інстанції наявністю заяви про визнання позову не мотивувалося і в порядку частини четвертої статті 206 ЦПК України не ухвалювалося;
- в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутній висновок, викладений у постанові Верховного Суду, у справах з подібними правовідносинами, де б робився висновок про неможливість пред`явлення матір`ю чи батьком після досягнення її дитиною повноліття позову про встановлення батьківства у порядку, передбаченому частиною другою статті 53 КпШС України;
- обмеження прав матері чи батька на звернення до суду не передбачено частиною другою статті 53 КпШС України, яка жодним чином не говорить про те, що мати й батько у разі досягнення дитиною повноліття втрачають право на звернення із позовом про встановлення батьківства. Формулювання цієї норми свідчить про те, що у разі досягнення дитиною повноліття розширюється коло осіб, які мають право на подання заяви про батьківство, і крім батьків, таку заяву має право подати повнолітня дитина (про зазначене також свідчить використання словосполучення "а також"). Обставини, пов`язані із встановленням батьківства, мають настільки особистісний характер, що дитина навіть після досягнення повноліття не може бути позивачем у таких справах без волевиявлення матері чи батька.
09 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_3 - адвоката Пошелюзного С. В. на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, ОСОБА_3 просить відмовити у її задоволенні. Окрім цього, у своєму відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить здійснювати розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні за участю представників учасників справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (ZHUK v. UKRAINE, № 45783/05, § 32, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі (частина перша статті 402 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, тому підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Пошелюзного С. В. про здійснення розгляду касаційної скарги у відкритому судовому засіданні за участю представників учасників справи відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У червні 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Вичіковим В. В., передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_12
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 756/8241/20 із Оболонського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2021 року матеріали справи № 756/8241/20 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року № 1741/0/226-21 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_12 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Вичіковим В. В., та матеріали справи № 756/8241/20 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанційустановлено, що до суду із позовом про встановлення ОСОБА_2 батьком ОСОБА_5, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3, звернулася мати ОСОБА_5 - ОСОБА_1 .
На момент подачі ОСОБА_1 до суду позовної заяви про встановлення ОСОБА_2 батьком відносно її дочки ОСОБА_5 останній виповнилося 43 роки.
Відповідно до актового запису про укладення шлюбу від 02 жовтня 1974 року № 1149, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено 02 жовтня 1974 року.
Згідно з актовим записом про народження від 22 грудня 1976 року № 1722 ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3, у графі відомостей про матір вказано ОСОБА_1, у графі відомостей про батька вказано ОСОБА_7 . Відомості про батька до актового запису про народження дитини внесено за заявою ОСОБА_7 та на підставі свідоцтва про шлюб за актовим записом від 02 жовтня 1974 року № 1149, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг.
Відповідно до актового запису про розірвання шлюбу від 30 січня 1992 року № 91, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 розірвано 30 січня 1992 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на момент народження дитини ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) не перебували у зареєстрованому шлюбі. До, на момент та після народження ОСОБА_5 сторони спільно не проживали, спільного господарства не вели, спільно не виховували та не утримували дитину разом як батьки.
Позивачем на підтвердження факту батьківства надано звіт тесту ДНК на батьківство MGT6177, у якому зазначено ймовірність батьківства ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_5 99.999992%. У звіті наявна відмітка про те, що результати тестування призначені лише для інформаційних цілей. Зразки не збиралися під суворим наглядом. Імена пацієнтів і походження зразка не можуть бути перевірені. Звіт лише для інформаційного використання.
ОСОБА_2, зважаючи на наявність звіту тесту ДНК на батьківство, не заперечував проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, на підтвердження чого ним було подану до суду заяву із зазначенням того, що він не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 вказувала на те, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 вересня 2020 року, ухваленим за результатами розгляду справи про визнання батьківства суд, вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, є дочкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується свідоцтвом, виданим Залізничним відділом РАЦС від 16 листопада 1977 року, серія НОМЕР_2 .
При апеляційному розгляді до матеріалів справи долучені копія свідоцтва про народження ОСОБА_3, копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2, копія витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 19 листопада 2020 року № 62540719, копія довідки від 20 листопада 2020 року № 80/02-14, виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є., копія звіту тесту ДНК від 12 травня 2020 року з перекладом.