Постанова
Іменем України
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 199/4884/17-ц
провадження № 61-10946св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У липні 2018 року прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та визнання права власності. Вказаним рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
18 листопада 2016 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області Рудь-Міхарзаятовою О. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 листопада 2016 року ОСОБА_2 відчужила вказану квартиру ОСОБА_1 .
Проте ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2016 року додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц скасовано, а ухвалою цього ж суду від 27 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Таким чином, ОСОБА_2 не мала права власності на спірне майно і, відповідно, не мала права його відчужувати. Спірна квартира є комунальною власністю м. Дніпро, яка вибула з володіння міської ради на підставі судового рішення, тобто поза волею власника. ОСОБА_2 не мала права на відчуження спірної квартири.
Посилаючись на викладене, прокурор просив витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, Дніпровської міської ради про визнання добросовісним набувачем.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки та додаткового рішення від 28 березня 2019 року, у задоволенні первісного позову прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не ставить питання про визнання договору купівлі-продажу недійсним, на час вирішення справи він є чинним, а тому позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є передчасним та задоволенню не підлягає.Крім того, ОСОБА_1 здійснила ремонт у квартирі, що підтверджується відповідними квитанціями, доданими до матеріалів справи, та проживає в ній.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлена недобросовісна поведінка покупця - ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, яка є юридично необізнаною. Відповідач сплатила кошти за договором купівлі-продажу, а тому встановлення її добросовісним набувачем у судовому порядку не вимагається.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира на підставі ордера на житлове приміщення № 02835 на підставі рішення засідання житлової комісії військової частини А 0151 від 11 липня 2003 року № 6, видана ОСОБА_3 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_2, сину ОСОБА_4, проте зазначені особи, крім ОСОБА_2, до участі у розгляді справи залучені не були.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цей позов взаємопов`язаний із первісним позовом, тому також не підлягає задоволенню.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року касаційну скаргу прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд не встановив які права, свободи, інтереси та (або) обов`язки інших осіб ( ОСОБА_3, ОСОБА_4 ) порушені рішеннями суду першої інстанції, за умови, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю Дніпровської міської ради, ордер на житлове приміщення № 02835 на підставі рішення засідання житлової комісії військової частини А 0151 від 11 липня 2003 року № 6 про надання у користування ОСОБА_3 та його сину ОСОБА_4 майна не оскаржується та не заперечується позивачем, а предметом віндикаційного позову є витребування майна від титульного набувача у зв`язку з відчуженням квартири поза волею власника. Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позов прокурора стосується також і прав ОСОБА_3 та його сина ОСОБА_4, які можуть бути порушені, не зазначивши, яким чином вони будуть порушені.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасовано та ухвалено нове рішення у цій частині. Позовні вимоги прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1094332112101.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_1, вибула з володіння власника на підставі скасованого додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц.
Додатковою постановою цього ж суду від 29 вересня 2021 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі зазначає, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 204/198/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16.
Також, у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявниця у касаційній скарзі за значає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини четвертої статті 411 ЦПК України).
У серпні 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що оскільки, спірне нерухоме майно було відчужене на користь ОСОБА_1, Дніпровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Оскільки суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції лише у частині первісного позову прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, то суд касаційної інстанції переглядатиме судове рішення суду апеляційної інстанції лише в цій частині.
Обставини, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1, є комунальною власністю Дніпровської міської ради.
Квартира на підставі ордера на житлове приміщення № 02835 та рішення засідання житлової комісії військової частини А 0151 від 11 липня 2003 року № 6 надана ОСОБА_3 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_2, сину ОСОБА_4 .
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та визнання права власності. Вказаним рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
18 листопада 2016 року державним реєстратором Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області Рудь-Міхарзаятовою О. В. проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 листопада 2016 року ОСОБА_2 відчужила вказану квартиру ОСОБА_1 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2016 року додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2016 року у справі № 202/5382/16-ц скасовано, а ухвалою цього ж суду від 27 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).