ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17099/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - Неволіна А.Ю. (адвокат),
Калениченко П.А. (самопредставництво),
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні телекомунікації"
на рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2021 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021
за позовом громадської спілки "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні телекомунікації"
про укладення договору.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
1.1. Громадська спілка "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" (далі - Спілка, позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні телекомунікації" (далі - ТОВ "Українські новітні телекомунікації", відповідач) про визнання укладеним з 10.04.2020 договору №01-05/10/20 про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення (далі - договір) у редакції, викладеній у позовній заяві.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що Спілка є єдиною в Україні акредитованою організацією колективного управління у сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права та/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення. Згідно з вимогами частини третьої статті 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (далі - Закон №2415-VIII) користувачі, у тому числі і відповідач, зобов`язані укласти з організацією колективного управління договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав. Спілка 05.10.2020 надіслала на адресу відповідача проект договору, однак останній, фактично здійснюючи діяльність провайдера програмної послуги, ретранслює іноземні програми та інші об`єкти авторського права і суміжних прав, що містяться у таких програмах, ухиляється від його укладення.
2. Стислий виклад судових рішень
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Щербаков С.О.) від 18.03.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 (колегія суддів: Доманська М.Л., Пантелієнко В.О., Поляков Б.М.), позов задоволено частково; визнано укладеним з дня набрання чинності судовим рішенням договір між Спілкою та ТОВ "Українські новітні телекомунікації" на умовах запропонованих у редакції позивача.
2.2. Ухвалюючи судові рішення у справі, суди виходили з того, що в силу вимог частини третьої статті 20 Закону №2415-VIII у відповідача існує прямий обов`язок укласти з позивачем договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав. При цьому суди вказували, що договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, отже, днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у даній справі.
3. Стислий виклад вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "Українські новітні телекомунікації" просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 зі справи №910/17099/20 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
4. Аргументи учасників справи
4.1. Аргументи касаційної скарги
4.1.1. Відповідно до змісту касаційної скарги оскаржувані судові рішення ухвалені внаслідок помилкового застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
4.1.2. Зокрема, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: "щодо питання застосування частин першої, другої статті 6 та частин першої, другої статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", частин першої, другої статті 96 ГПК України". Відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема: "застосування судами положень статей 1, 39, 42 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", статті 15 Закону України "Про авторські і суміжні права", статей 12, 20 Закону України №2415-VIII".
4.1.3. Також з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України відповідач зазначає, що судами не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини сьомої статті 180, статті 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладені у постановах від 19.06.2018 у справі №905/889/16, від 19.06.20119 у справі №915/802/18.
4.1.4. У касаційній скарзі зазначені такі аргументи:
- у даному спорі позивач повинен довести (надати належні докази) того, що відповідач як провайдер програмної послуги здійснював ретрансляцію програм організацій мовлення, які містили в своєму складі об`єкти авторських або суміжних прав, тобто належні докази комерційного використання відповідачем фонограм (відеограм) без належних на це правових підстав:
- відповідачем надано як доказ законного використання фонограм (відеограм) копію договору від 3012.2019 №85-20 VU/TZ, що підтверджує отримання відповідачем такого права від організації мовлення, яка не підпадає під юрисдикцію України;
- судами взято до уваги електронні докази, подані позивачем (відеофайли щодо факту відеофіксації в мовленні телеканалу "Viasat History" аудіовізуального твору - Д/с "МИФЬІ И ЧУДОВИЩА", 1 сезон 6 серія (МІТНS AND MONSTERS), які не засвідчені електронним підписом, отже, не відповідають вимогам визначеним у статті 96 ГПК України, щодо копії електронного доказу;
- згідно з положеннями чинного законодавства лише автор, виконавець, виробник або організації мовлення наділені правом надавати право або забороняти використання того чи іншого об`єкта авторських чи суміжних прав, а позивач фактично має повноваження діяти в інтересах всіх правовласників та має лише невиключне право здійснювати на колективній основі збір і розподілення винагороди (роялті) в повному обсязі; інші права, що перелічені в статтях 15, 40, 41 Закону №2415-VIII, до нього переходять тільки у випадку, якщо суб`єкти авторського права передали йому повноваження на управління своїми майновими правами;
- суди не надали оцінки доводам відповідача, що право на ретрансляцію теле-та/чи радіопрограм визначається ліцензією на мовлення або ліцензією провайдера програмної послуги, тобто, на думку відповідача, саме ліцензія надає йому право виконувати господарську діяльність з кабельної ретрансляції;
- судами неправильно застосовано положення частини третьої статті 631 ЦК України щодо можливості застосування судом умов договору до відносин, які виникли до його укладення;
- договірні правовідносини між сторонами виникають лише з дати набрання законної сили рішенням суду, отже, безпідставними є умови договору, визначені в пунктах 3.1.2, 5.1 договору щодо надання провайдером Спілці інформації щодо найменувань програм організації мовлення, які ретранслюються провайдером, станом на 10.04.2020, та інформацію про кількість абонентів за перший квартал 2020 року та застосування дії договору до правовідносин, що виникли між сторонами з 10.04.2020.
4.2. Аргументи, зазначені у відзиві на касаційну скаргу
4.2.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
4.2.2. Спілка зазначає, що:
- касаційна скарга не містять обґрунтованих аргументів, які свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права відповідно до змісту частини третьої статті 311 ГПК України;
- до предмета доказування у даній справі входять обставини використання відповідачем у його господарській діяльності об`єктів авторського права і суміжних прав способом кабельної ретрансляції. Позивачем належним чином доведено, що: по-перше, у відповідача наявна ліцензія; по-друге: фактичне надання відповідачем послуг платного телебачення та ретрансляцію в межах таких послуг іноземних телепрограм; по-третє, наявність в іноземних телепрограмах інших об`єктів авторського права або суміжних прав, використання яких і є предметом спірного договору;
- спірний електронний доказ є свідченням лише того, що телепрограми які ретранслюються відповідачем, містять інші об`єкти авторського права і суміжних прав (фільми, серіали, музику, акторські виконання тощо). Спірний електронний доказ не має критичного значення для правильного вирішення спору, оскільки факт наявності у телепрограмах певних фільмів, серіалів, ток-шоу, музичних творів є загальновідомим до тієї міри, що це відображено в нормах статті 1 Закону №2415-VIII (визначення поняття кабельна ретрансляція);
- на час подання позову Закон України "Про електронний цифровий підпис" втратив чинність (07.11.2018), а тому вимога ГПК України до електронної копії електронного документа не могла бути застосована;
- позивач як акредитована організація у сфері обов`язкового колективного управління "кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і суміжних прав" на безумовній основі здійснює управління правами відповідних суб`єктів, зокрема і правом дозволяти використання твору;
- згідно з положеннями частини третьої статті 631 ЦК України та частини сьомої статті 180 ГК України зворотна дія господарських договорів є дозволеною законом можливістю, а відтак вимога частини другої статті 20 Закону №2415-VIII щодо застосування тарифу на підставі договору з дня завершення переговорів узгоджується із загальними положеннями законодавства про господарські договори.
4.2.3. Також у відзиві на касаційну скаргу Спілкою заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.
5. Касаційне провадження
5.1. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
5.2. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.10.2021 №29.3-02/3475 у зв`язку з ухвалою про самовідвід судді Малашенкової Т.М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/17099/20 відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Бенедисюк І.М. (головуючий), Львов Б.Ю., Селіваненко В.П.
5.3. Позивач заявив клопотання про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у зв`язку з тим, що можливість застосування положень договору до відносин сторін, які виникли до набрання законної сили рішенням суду про укладення такого договору, вже розглядалося Верховним Судом.
5.4. Зокрема, у справах №908/1349/19, №904/1983/19 та №910/2793/17 Верховний Суд, вирішуючи питання можливості ретроспективного застосування умов договору, який укладався за рішенням суду, досліджував питання встановленого законом строку (терміну) його укладення та дійшов висновку, що ретроспектива можлива та законна, незважаючи на відсутність згоди іншої сторони господарського договору.
5.5. Поряд з тим у постанові від 30.09.2021 зі справи №906/1205/20 Верховний Суд дійшов висновку про неможливість застосування положень договору до відносин сторін, які виникли до набрання законної сили рішенням суду про укладення такого договору, та зазначив, що "у переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладання якого є обов`язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов`язки для сторін цього договору зміст яких є обов`язковим в силу вимог закону або такі, що погоджені сторонами".
5.6. У зв`язку з цим позивач просить Суд розглянути його клопотання про передачу даної справи на розгляд об`єднаної палати для вирішення питання щодо відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.09.2021 року у справі №906/1205/20, про можливість ретроспективного застосування умов спірного договору не інакше, як за згодою обох сторін договору.
5.7. Згідно з частиною другою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
5.8. Тому Верховний Суд має встановити існування правових підстав для передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.
5.9. Розглянувши клопотання Спілки, колегія суддів зазначає таке.
5.10. Зокрема, причиною спору у даній справі, як і у справі №906/1205/20, стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення в редакції позивача в силу положень частини третьої статті 20 Закону №2415-VIII.
5.11. Поряд з тим: у справах №908/1349/19 та №910/2793/17 причиною спору стало питання про наявність чи відсутність підстав для укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в редакції позивача; у справі №904/1983/19 причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання договору про приєднання до електричних мереж в частині його дати та змісту пункту 4.4, укладеним в редакції позивача, тобто фактично розбіжностей у договорі, а не договір у цілому.
5.12. З огляду на критерії подібності, наведені у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16 [тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин)], колегія суддів вважає, що правовідносини у справах №910/17099/20 та №906/1205/20 і у справах №908/1349/19, №904/1983/19 та №910/2793/17 не є подібними.
5.13. З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення клопотання скаржника та передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.
6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. Спілка є акредитованою організацією у сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, що підтверджується наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 10.09.2019 №14.
6.2. ТОВ "Українські новітні телекомунікації" відповідно до ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14.07.2009 НР №0736-п, від 12.01.2011 НР № 00135-п, від 12.12.2013 НР № 00137-п, від 09.09.2019 НР № 00802-п здійснює на території України діяльність провайдера програмної послуги (згідно з відомостями з Державного реєстру суб`єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення, що розміщений на офіційному сайті Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення).
6.3. Суди встановили, що згідно з інформацією, розміщеною на офіційній сторінці ТОВ "Українські новітні телекомунікації" в мережі Інтернет https://www.untc.ua/ua/, відповідач, поряд з вітчизняними програмами, ретранслює програми зарубіжних телерадіоорганізацій, в межах програм ним здійснюється трансляція численних і різноманітних об`єктів авторського права і суміжних прав, зокрема аудіовізуальних творів (зокрема фільмів, відеокліпів), музичних творів, музичних та акторських виконань, фонограм, відеограм та інше. Ретранслюючи програми телеканалів (перелік яких наведено в рішенні щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги), відповідач здійснює кабельну ретрансляцію всіх тих об`єктів авторського і суміжних прав, що транслюються телерадіоорганізаціями, чиї програми ретранслює відповідач.
6.4. Як встановлено судами, зокрема, відповідач ретранслює програми таких телеканалів, як Fashion TV, Белорусь 24 HD, TV 1000 Actoin, TV 1000 (East), Viasat Explorer, Viasat History, Viasat Nature, Viasat Sport East, TV 1000 kino, CNL тощо.
6.5. Протоколом перемовин, які відбулись у період з 10.03.2020 по 10.04.2020 щодо остаточних розмірів тарифів за кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, затверджено такі тарифи: на 2020 рік сума за кожного абонента користувача становить 0,40 грн/місяць; 2021 рік - 0,90 грн/місяць; 2022 рік - 1,50 грн/місяць; 2023 рік - 2,00 грн/місяць; 2024 рік - 2,50 грн/місяць; 2025 рік - 3,00 грн/місяць.
6.6. На перемовинах вирішено, що зобов`язання з нарахування винагороди на користь Спілки виникають з 10.04.2020 відповідно до укладеного договору.
6.7. Оголошення про остаточні тарифи громадської спілки "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" оприлюднено на офіційному веб-сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 05.05.2020.
6.8. Суди встановили, що позивачем на виконання частини третьої статті 20 Закону №2415-VIII направлено відповідачу листа із пропозицією укласти договір про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організації мовлення на програми організації мовлення, та два примірники проекту зазначеного договору. ТОВ "Українські новітні телекомунікації" відповіді на вказаний лист не надало, договір зі Спілкою не уклало, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Переглянувши оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.
7.3. Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення в редакції позивача.
7.4. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Зазначений в частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
7.5. Згідно з абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
7.6. У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.
7.7. Так, у даній справі Спілка обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх законних прав та інтересів як суб`єкта суміжних прав у зв`язку з відмовою відповідача щодо укладання договору з акредитованою організацією колективного управління (Спілкою) у відповідній сфері - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення.
7.8. Верховний Суд зазначає, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.
7.9. Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюється статтею 187 ГК України та статтею 648 ЦК України.
7.10. Стаття 187 ГК України встановлює, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
7.11. Відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
7.12. Приймаючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що Спілка як акредитована організація колективного управління у сфері кабельної ретрансляції об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, здійснює колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), а тому у відповідача в силу вимог частини третьої статті 20 Закону №2415-VIII у відповідача існує прямий обов`язок укласти з позивачем договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.
7.13. Правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав в Україні визначені Законом №2415-VIII.
7.14. Відповідно до частини першої статті 12 Закону №2415-VIII організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції, зокрема: укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.
7.15. Частиною третьою статті 20 Закону №2415-VIII установлено, що користувачі зобов`язані до початку використання в своїй діяльності об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про авторське право і суміжні права" укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами в відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.
7.16. Верховний Суд за наведеного вище доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства користувачі зобов`язані укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами в відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.
7.17. Зокрема, суди встановили, що позивач є акредитованою організацією у сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення. Водночас відповідач відповідно до ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 14.07.2009 НР №0736-п, від 12.01.2011 НР № 00135-п, від 12.12.2013 НР № 00137-п, від 09.09.2019 НР № 00802-п є суб`єктом господарювання, який здійснює діяльність провайдера програмної послуги (строк дії ліцензії з 15.08.2017 до 15.08.2027 включно).
7.18. Як встановили суди, згідно з інформацією, розміщеною на офіційній сторінці ТОВ "Українські новітні телекомунікації" в мережі Інтернет https://www.untc.ua/ua/, відповідач, поряд з вітчизняними програмами, ретранслює програми зарубіжних телерадіоорганізацій, в межах програм ним здійснюється трансляція численних і різноманітних об`єктів авторського права і суміжних прав, зокрема аудіовізуальних творів (зокрема фільмів, відеокліпів), музичних творів, музичних та акторських виконань, фонограм, відеограм та інше. Ретранслюючи програми телеканалів (перелік яких наведено в рішенні щодо видачі ліцензії провайдера програмної послуги), відповідач здійснює кабельну ретрансляцію всіх тих об`єктів авторського і суміжних прав, що транслюються телерадіоорганізаціями, чиї програми ретранслює відповідач. Зокрема, відповідач ретранслює програми таких телеканалів, як Fashion TV, Белорусь 24 HD, TV 1000 Actoin, TV 1000 (East), Viasat Explorer, Viasat History, Viasat Nature, Viasat Sport East, TV 1000 kino, CNL тощо.
7.19. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2.4 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 28.12.2011 №2979, суб`єкт господарювання, який має на меті отримати ліцензію провайдера програмної послуги, або провайдер програмної послуги, який має на меті продовжити ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", до якої, зокрема, додаються загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції, за формою згідно з додатком 3 до цього Положення (загальна кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, перелік телерадіопрограм). Перелік телерадіопрограм не повинен містити програми, ретрансляція яких є обмеженою відповідно до вимог законодавства України. Відповідно до пункту 2.14 цього Положення у разі зміни відомостей, що містилися у переліку телерадіопрограм, ліцензіат повідомляє про це Національну раду протягом десяти робочих днів після настання змін шляхом подання особисто або направлення інформації щодо каналів, які вимкнені та (або) включені до переліку, і документа, передбаченого в абзаці четвертому пункту 2.4 цього розділу, із відповідним підтвердженням направлення цієї інформації.
7.20. Отже, відповідно до вимог чинного законодавства провайдери програмної послуги, які здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм та передач у багатоканальних телемережах відповідно до переліку телерадіопрограм та передач, які передбачено надавати у складі програмної послуги, здійснюють таку діяльність на підставі ліцензії та відповідного дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав (творів, виконань, фонограм, відеограм, зокрема тих, що містяться в таких передачах (програмах) організацій мовлення). Поряд з тим, використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється лише на підставі відповідного договору, який укладається між провайдером програмної послуги (користувачем у розумінні Закону №2415-VIII) та організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері. Укладання такого договору є обов`язковим у силу вимог чинного законодавства.
7.21. За таких обставин, враховуючи наявність у ТОВ "Українські новітні телекомунікації" відповідної ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та здійснення на території України кабельної ретрансляції об`єктів авторського права і суміжних прав та наявність акредитації у Спілки в сфері обов`язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанції про те, що в силу чинного законодавства укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організації мовлення на програми організації мовлення, між відповідачем та Спілкою є обов`язковим.
7.22. Разом з тим, як правомірно зазначено судами, наявність у відповідача чинних договорів, укладених ним з організаціями мовлення на розповсюдження програм (телеканалів) за допомогою телекомунікаційних систем не нівелює його обов`язку на укладання з організацією обов`язкового колективного управління в відповідній сфері договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, що використовуються відповідачем як ліцензованим провайдером програмної послуги. Зокрема, з огляду на те, що відповідач у межах ретрансльованих програм телеканалів (відносно яких з телерадіоорганізаціями укладено відповідні договори) відтворює численні об`єкти авторського і суміжних прав, у тому числі аудіовізуальних творів (фільмів, відеокліпів), музичних творів, фонограм, відеограм тощо. З огляду на наведене доводи касаційної скарги в цій частині Судом визнаються необґрунтованими.
7.23. Також відповідач у своїй касаційній скарзі в обґрунтування своєї позиції посилається на порушення судами положень частини другої статті 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги", відповідно до якої електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.
7.24. Зокрема, на думку скаржника, судами взято до уваги електронні докази, подані позивачем (відеофайли щодо факту відеофіксації в мовленні телеканалу "Viasat History" аудіовізуального твору - Д/с "МИФЬІ И ЧУДОВИЩА ", 1 сезон 6 серія (МІТНS AND MONSTERS), які не засвідчені електронним підписом, отже, не відповідають вимогам, визначеним у статті 96 ГПК України щодо копії електронного доказу.
7.25. Колегія суддів зазначає, що з огляду на те, що укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організації мовлення на програми організації мовлення для відповідача, як провайдера програмної послуги (користувача у розумінні Закону №2415-VIII) з позивачем як єдиною в Україні акредитованою організацією колективного управління у сфері кабельна ретрансляція об`єктів авторського права і/або суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, є обов`язковим у силу вимог чинного законодавства, обставинами, які підлягають обов`язковому доведенню позивачем у даному спорі та встановленню судами, є: 1) наявність/відсутність у ТОВ "Українські новітні телекомунікації" відповідної ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 2) обставини щодо здійснення/нездійснення відповідачем кабельної ретрансляції об`єктів авторського права і суміжних прав на території України.
7.26. Поряд з тим, спірний електронний доказ (відеофайли щодо факту відео-фіксації в мовленні телеканалу "Viasat History" аудіовізуального твору - Д/с "МИФЬІ И ЧУДОВИЩА ", 1 сезон 6 серія (МІТНS AND MONSTERS) є лише одним із доказів, який лише підтверджує загальновідомий факт того, що ретрансльовані телепрограми містять інші об`єкти авторського права і суміжних прав (фільми, серіали, музику, акторські виконання тощо) та підлягає оцінці судом за правилами, встановленими у статті 86 ГПК України.
7.27. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що судами належним чином встановлено обставини щодо наявності у відповідача ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на здійснення на території України кабельної ретрансляції об`єктів авторського права і суміжних прав та обставини щодо здійснення відповідачем господарської діяльності у даній сфері. З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи відповідача як необґрунтовані, оскільки відеозапис мовлення телеканалу "Viasat History", поданий позивачем, не має критичного значення для правильного вирішення спору. Факт наявності у телепрограмах певних фільмів, серіалів, ток-шоу, музичних творів є загальновідомим до тієї міри, що це відображено в нормах статті 1 Закону №2415-VIII, зокрема у визначенні кабельної ретрансляції:
7.28. Доводи касаційної скарги про неможливість укладення договору між позивачем та відповідачем щодо надання дозволу на використання творів та об`єктів суміжних прав способом кабельної ретрансляції в силу положень Закону України "Про авторське право та суміжні права" без встановлення факту передачі таких прав в управління організації колективного управління відповідними суб`єктами авторського права є необґрунтованими з огляду на положення частини п`ятої статті 12 Закону № 2415-VIIІ.
7.29. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про наявність у відповідача обов`язку укласти договір про надання дозволу на використання творів та об`єктів суміжних прав способом кабельної ретрансляції в силу положень Закону та ніяким чином не доводять неправильного застосування норм права і помилковості вказаних висновків суду апеляційної інстанції, оскільки фактично зводяться до перевірки доводів, які перебувають поза межами предмета спору.
7.30. З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги, наведені в абзацах першому-п`ятому пункту 4.14 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження.
7.31. Щодо доводів касаційної скарги в частині незастосування судами попередніх інстанцій положень частини третьої статті 631 ЦК України колегія суддів зазначає таке.
7.32. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
7.33. Відповідно до частин першої-третьої статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.
7.34. Зі змісту зазначеної статті вбачається, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
7.35. Як вже зазначалось, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
7.36. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
7.37. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (частина друга статті 181 ГК України).
7.38. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
7.39. Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
7.40. Судова колегія звертає увагу на те, що договір повинен бути розроблений та відповідати договору, який затверджується компетентним органом.
7.41. Так, судами встановлено, що примірний чи типовий договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення, відповідними органами не розроблений, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі та дослідження умов спірного правочину обґрунтовано виходили та враховували загальні правила цивільного законодавства.
7.42. Поряд з тим, як встановили суди, проект договору запропонований позивачем, містить всі необхідні (істотні) умови, а ціна договору у запропонованій позивачем редакції відповідає остаточним тарифам і є обов`язковою для відповідача як користувача об`єктами авторського та суміжних прав за відповідною категорією.
7.43. Відповідно до частини сьомої статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.
7.44. Так, звертаючись з позовом, позивач просив суд визнати укладеним договір з моменту затвердження в установленому Законом порядку остаточних тарифів, тобто з 10.04.2020 (пункт 5.1 проекту договору).
7.45. Під час розгляду даної касаційної скарги Верховний Суд також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі №61/341, постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №905/514/19, від 24.10.2019 у справі №46/406, від 08.10.2019 у справі №908/203/19.
7.46. Зокрема, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди дійшли висновку щодо можливості розповсюдження дії договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення. Колегія суддів зазначає про помилковість таких висновків з огляду на таке.
7.47. Положеннями частини третьої статті 631 ЦК України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
7.48. Колегія суддів зазначає, що принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
7.49. Так, у розгляді даного спору Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 зі справи №906/1205/20 згідно з якою "у переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладання якого є обов`язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов`язки для сторін цього договору зміст яких є обов`язковим в силу вимог закону або такі, що погоджені сторонами".
7.50. Поряд з тим, як встановили суди, позивачем не доведено існування будь-яких правовідносин з відповідачем з 10.04.2020 тобто з дати затвердження тарифів до, 05.10.2020 (звернення позивача з пропозицією укласти спірний договір). З огляду на наведене висновки суду про неможливість укладення спірного договору з 10.04.2020 колегія суддів вважає обґрунтованими.
7.51. При цьому судами також не встановлено обставин щодо волевиявлення відповідача на укладання договору, зокрема з урахуванням умов пункту 3.1.2 саме у редакції, запропонованій позивачем.
7.52. Водночас, укладаючи договір у редакції позивача суди застосували положення частини третьої статті 631 ЦК України та включили до його умов положення, які містять обов`язок провайдера надати інформацію щодо найменувань програм організації мовлення, що ним ретранслюються станом на 10.04.2020, та інформацію про кількість абонентів за перший квартал 2020 року (пункт 3.1.2). Поряд з тим зазначена норма матеріального права не може бути застосована судом у разі укладення господарського договору у судовому порядку.
7.53. Так, згідно з частиною п`ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Правило частини першої статті 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов`язки особа зобов`язана виконувати у межах, встановлених договором. Отже, за висновком суду, особа не може бути зобов`язана судом виконати цивільні обов`язки, які не існували раніше до дати набрання чинності рішенням суду про укладення договору між його сторонами (частина друга статті 14 ЦК України).
7.54. Колегія суддів наголошує, що умови щодо розповсюдження дії договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, можуть бути передбачені лише за волевиявленням сторін договору.
7.55. Враховуючи те, що предметом розгляду даної справи є переддоговірний спір, то, відповідно, і договірне зобов`язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, а днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у даній справі.
7.56. Відтак, оскільки такого погодження сторонами на попередній період судами не встановлено, то, відповідно, у суду відсутні були підстави застосовувати умови договору до правовідносин, що виникли між сторонами з 01.04.2020.
7.57. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що пункт 3.1.2 договору підлягає виключенню з умов договору.
7.58. Крім того, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що судами також розділ 5 "Строк дії та зміни умов Договору" укладено в редакції, запропонованій позивачем, зокрема, пункт 5.2 в такій редакції: "Сторони домовились, що строк дії цього договору встановлюється до 31.12.2025 за умови, що Спілка буде мати статус акредитованої організації колективного управління для сфери використання об`єктів авторського права і суміжних прав шляхом кабельної ретрансляції у встановленому законодавством порядку". Колегія суддів зазначає про необґрунтованість відповідних висновків з огляду на таке.
7.59. У частині першій статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналогічне визначення строку господарського договору містить і частина сьома статті 180 ГК України.
7.60. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина перша статті 251 ЦК України).
7.61. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Водночас положення частини третьої статті 20 Закону №2415-VIII не містять будь-яких вимог щодо строку дії договору про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав. Будь-яких обставин щодо погодження сторонами такого строку на основі вільного волевиявлення судами також не встановлено.
7.62. Отже, з урахуванням положень частини першої статті 13 ЦК України, згідно з якою цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що строк дії договору має бути визначений до 31.12.2025.
7.63. Колегія суддів зазначає, що вчинення будь-яких дій Спілки, пов`язаних з управлінням у сфері використання об`єктів авторського права і суміжних прав шляхом кабельної ретрансляції, безумовно, здійснюється у межах строку її акредитації. Саме тому строк дії договору має бути визначений з урахуванням строку акредитації позивача, тобто в межах повноважень Спілки, визначених законом і має бути встановлений до 10.09.2022.
7.64. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що пункт 5.2 договору має бути викладений в такій редакції: "Сторони домовились, що строк дії цього договору встановлюється до 10.09.2022".
7.65. Враховуючи вищевикладене у пунктах 7.32 - 7.65 цієї постанови, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваних судових рішень у мотивувальній частині та зміни резолютивної частини рішення шляхом виключення з умов договору пункту 3.1.2 та викладення пункту 5.2 договору у такій редакції: "Сторони домовились, що строк дії цього Договору встановлюється до 10.09.2022".
7.66. Поряд з тим, перевіряючи доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі в частині оскарження рішення та постанови з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також висновки судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, колегія суддів зазначає таке.
7.67. За змістом положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.68. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.69. У пункті 5.5 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 зі справи №922/2383/16 викладено висновок про застосування норм права, відповідно до якого під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
7.70. Так, на обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ "Українські новітні телекомунікації" з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.06.2018 у справі №905/889/16 та від 19.06.2019 у справі №915/802/18.
7.71. Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.06.2018 у справі №905/889/16 та постанові від 19.06.2019 у справі №915/802/18, є необґрунтованим з огляду на те, що хоча останні і ухвалені за подібного матеріально-правового регулювання (частини третьої статті 179, частини сьомої статті 187 ГК України) однак названі постанови Верховним Судом були прийняті за інших фактичних обставин справи та передбачених Законом підстав для укладання договору, встановленого статтею 187 ГК України. Зокрема, предметом спору у справі №915/802/18 є визнання укладеним у редакції позивача договору оренди державного нерухомого майна, а у справі №905/889/16 предметом спору є врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору на поставку теплової енергії, отже, предмет правового регулювання та умови застосування правових норм у наведених скаржником справах та у справі, що розглядається, є різними.
7.72. Зокрема, зміст судового рішення у справі №915/802/18 свідчить, що за результатами розгляду спору суди встановили обставини щодо відсутності у відповідача обов`язку укладати з позивачем запропонований ним договір оренди, і такі висновки суду ґрунтуються на положеннях статей 265, 266 Податкового кодексу України, згідно з якими обов`язок сплати податку на нерухоме майно покладено саме на власників об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості. Крім того, умови договору оренди також не містять обов`язку відповідача відшкодування ним сум сплаченого балансоутримувачем податку.
7.73. Зміст судового рішення у справі №905/889/16 свідчить про те, що за результатами розгляду спору суди встановили обов`язок відповідача укласти з позивачем договір на поставку теплової енергії в силу положень статті 24 Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198.
7.74. Отже, з огляду на наведене вище та те, що у даній справі причиною спору стало питання про наявність чи відсутність підстав для укладання договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об`єктів авторського права і суміжних прав, колегія суддів зазначає про те, що і предмет правового регулювання, і умови застосування правових норм, і встановлені судами фактичні обставини, які формують зміст правовідносин у зазначених справах та у справі №910/17099/120, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
7.75. Також необґрунтованими є посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.06.2021 у справі №910/16803/19, від 22.02.2021 у справі №910/18772/20 та від 26.01.2021 у справі №904/951/20, оскільки предметом спору у зазначених справах є стягнення збитків за порушення суміжних прав.
7.76. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
7.77. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
7.78. Колегія суддів наголошує, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд у постанові зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка розглядається.
7.79. Враховуючи викладене у пунктах 7.67 - 7.71 цієї постанови, підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.