ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 915/951/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТІВ"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (Головей В.М. (головуючий), Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТІВ"
до Миколаївської міської ради
про визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору оренди землі,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "СТІВ" (далі - Товариство, Позивач) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради (далі - Міськрада, Відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, в редакції, доданій до позовної заяви.
2.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач в установлений частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" строк не повідомив Позивача про заперечення у поновленні договору оренди, водночас додаткову угоду, яку йому направив Позивач, не підписав.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2020 у справі № 915/951/20 позов задоволено. Визнано додаткову угоду до договору оренди укладеною у редакції, викладеній у резолютивній частині судового рішення.
Місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у Позивача виникло переважне право на поновлення договору оренди землі, оскільки орендар звернувся до Відповідача з заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк на тих самих умовах, додавши до заяви відповідний проект додаткової угоди, продовжує користуватися земельною ділянкою, належним чином виконує обов`язки за договором оренди.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 915/951/20 скасовано вищезазначене судове рішення та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову.
Апеляційна інстанція дійшла висновку, що Позивач порушив строки повідомлення Відповідача про намір поновлення договору оренди, які встановлені частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (договір закінчив свою дії 25.10.2017, а відповідне повідомлення мало місце 25.04.2018).
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до цього ж суду.
3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 908/2638/17, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16 щодо критеріїв оцінки доказів; від 17.09.2020 у справі № 910/3850/19, від 23.11.2020 у справі № 908/592/19 щодо самопредставництва юридичної особи.
3.3. Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги доказ, який було подано Позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 04.06.2009 між Товариством (орендар) та Міськрадою (орендодавець) було укладено договір оренди землі, за умовами якого Товариству надано в оренду земельну ділянку площею 13 кв.м по просп. Героїв Сталінграда, поблизу житлового будинку № 19, для обслуговування тимчасово встановленого торгового кіоску.
4.2. У подальшому до договору оренди сторони неодноразово вносили зміни. Зокрема, у договорі про зміни № 275-14 від 13.11.2014 продовжено дію договору оренди до 25.10.2017 та погоджено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору.
4.3. 25.04.2018 Товариство через Центр надання адміністративних послуг Міськради звернулось до Відповідача із заявою № 000306 про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк для обслуговування торгового кіоску. Разом з заявою, Позивачем було надано відповідний проект додаткової угоди.
4.4. 09.07.2020 Позивач повторно звернувся до Міськради з листом про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах. До заяви, згідно опису додатків до неї, Позивачем додано відповідний проєкт додаткової угоди у двох примірниках.
4.5. Міськрадою обидві заяви Товариства залишені без відповіді та реагування, запропонований Позивачем проект додаткової угоди не підписано, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно з частинами 1-3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
5.3. Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
5.4. Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
5.5. Частинами 8, 11 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
5.6. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
5.7. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
5.8. У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
5.9. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
5.10. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
5.11. За змістом частин другої та третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
5.12. При цьому, принцип свободи договору належить до основоположних засад цивільного судочинства та визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
5.13. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
5.14. Із наведених положень законодавства вбачається, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.
5.15. Таким чином, оскільки судами було встановлено, що у договорі оренди сторони погодили, що якщо орендар має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі то він зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору; строк дії договору оренди закінчився 25.10.2017; орендар повідомив орендодавця про намір продовжити договір 25.04.2018 (через шість місяців після його закінчення), то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову внаслідок того, що Позивач не дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, а отже відповідні обов`язки орендодавця в контексті приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не виникли.
5.16. При цьому, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що судом надано всебічну, повну, об`єктивну та безпосередню оцінку наявним у матеріалах справи доказам за правилами, встановленими статтею 86 Господарського процесуального кодексу України.
5.17. Вирішуючи спір по суті, апеляційною інстанцією у повному обсязі встановлені фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у спірних правовідносинах, та з урахуванням наданих сторонами доказів, за результатами оцінки їх у сукупності.
5.18. До того ж, твердження скаржника про неврахування апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах від 12.11.2020 у справі № 908/2638/17 та від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16 стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин господарської справи, а відтак не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у справі № 915/951/20, позаяк вони ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.
5.19. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.20. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
5.21. Надаючи оцінку аргументам скаржника, що судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги доказ, який було подано Позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу, необхідно зазначити таке.
5.22. Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
5.23. Отже, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
5.24. При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/24991/15, від 11.06.2019 у справі № 906/353/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, від 08.09.2020 у справі № 927/761/19, від 21.06.2018 у справі № 906/612/17.
5.25. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19.
5.26. Суд апеляційної інстанції дослідивши наведені скаржником причини неподання доказу до місцевого суду, обґрунтовано відмовив у його прийнятті та дослідженні, оскільки Позивачем не доведено винятковість випадку неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, а доводи скаржника про зворотнє зводяться до нічим непідтверджених припущень.
5.27. До того ж, наданий Товариством доказ - лист управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 27.11.2020 № 11.02-06/1505 датований після постановлення оскаржуваного рішення (01.10.2020), що, у свою чергу, додатково свідчить про те, що зазначений лист не міг бути прийнятий судом до уваги.
5.28. Відтак Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неможливості долучення до матеріалів справи такого доказу на стадії апеляційного розгляду.
5.29. Щодо доводів скаржника про те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати, судова колегія виходить з такого.
5.30. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано Господарським процесуальним кодексом України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
5.31. З урахуванням положень частин першої і третьої статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторони, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та/або через свого представника; юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
5.32. Згідно з частиною першою статті 58 цього Кодексу представником може бути адвокат або законний представник.
5.33. За приписом підпункту 11 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
5.34. Питання самопредставництва не закріплені у нормах Конституції, але ці питання унормовано положеннями відповідних Кодексів, у тому числі Господарському процесуальному кодексі України.
5.35. Таким чином, представництво Міськради у цій справі може здійснювати: адвокат як представник юридичної особи; керівник або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.
5.36. Для визнання особи такою, що діє у порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження.
5.37. З процесуального закону не випливає, що відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про особу, що підписала апеляційну скаргу, позбавляє її права на підписання такої скарги.
Наведений висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 922/751/20, в якій Верховний Суд відступив від правової позиції щодо обов`язковості відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформації про особу, яка може діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19, а тому доводи скаржника про неврахування вказаних висновків судом апеляційної інстанції є безпідставними.
5.38. Зазначена правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду знайшла своє відображення також у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/14533/20 та від 27.10.2021 у справі № 920/751/20.
5.39. Як свідчать матеріали цієї справи, апеляційна скарга підписана директором юридичного департаменту Міськради - уповноваженою особою (у порядку самопредставництва) Інною Бочаровою.
5.40. На підтвердження своїх повноважень Бочаровою І. були надані відповідні документи, в тому числі, розпорядження міського голови від 08.10.2018 № 370рк про призначення Бочарової І.В. на посаду директора юридичного департаменту Міськради, посадова інструкція директора юридичного департаменту Міськради.
Зазначені документи, їх відповідність вимогам господарського процесуального законодавства на підтвердження повноважень в порядку самопредставництва були перевірені господарським судом апеляційної інстанції, що спростовує відповідні доводи Скаржника.
5.41. Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів вважає, що представник Відповідача у даному провадженні правомірно діяв в порядку самопредставництва Міськради, а доводи скаржника про зворотнє є необґрунтованими.
5.42. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.