ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 10/189-09
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Жукова С.В.
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представників сторін: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - Гріненко Н.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Промислова компанія "Три-А"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021
у справі № 10/189-09
за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Промислова компанія "Три-А"
до: Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
про стягнення 728 139,24 грн
та за зустрічним позовом: Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Промислова компанія "Три-А"
2) Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 за зустрічним позовом: арбітражний керуючий (розпорядник майна) Бобрук Тарас Володимирович
про визнання недійсним договору № 1402/2018/1-МЕЛ (купівлі-продажу меляси бурякової) від 14.02.2018
у межах справи № 10/189-09
за заявою: Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод"
про визнання банкрутом, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 10/189-09 про банкрутство Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" (далі - Підприємство, Боржник).
Провадження у цій справі на час розгляду спору перебувало на стадії розпорядження майном.
02.01.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Промислова компанія "Три-А" (далі - Товариство) надійшла позовна заява б/н від 20.12.2019 (вх. № 02.1-34/25/20) про стягнення з Підприємства заборгованості за договором № 1402/2018/1-МЕЛ (купівлі-продажу меляси бурякової) у сумі 728 139,24 грн, з яких: 636 171,50 грн боргу, 25 464,28 грн 3% річних, 66 503,46 грн інфляційних.
16.03.2020 від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки) до суду надійшла зустрічна позовна заява № 2431-05/240 від 12.03.2020 до Товариства та Підприємства про визнання недійсним договору № 1402/2018/1-МЕЛ (купівлі-продажу меляси бурякової) від 14.02.2018, в якій заявник просив: прийняти зустрічну позовну заяву Мінекономіки; залучити його третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до участі у справі за позовною заявою Товариства до Підприємства про стягнення заборгованості в сумі 728 139,24 грн; визнати недійсними договір № 1402/2018/1-МЕЛ (купівлі-продажу меляси бурякової) від 14.02.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Сингента" (далі - ТОВ "Корпорація Сингента") та Підприємством.
Ухвалою суду від 16.03.2020, серед іншого, прийнято зустрічну позовну заяву Мінекономіки до спільного розгляду з первісним позовом; залучено Мінекономіки в якості третьої особи за зустрічним позовом, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до участі з розгляду позовної заяви Товариства до Підприємства про стягнення 728 139,24 грн, в межах справи № 10/189-09.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Щодо первісного позову
18.07.2017 Підприємство звернулось до арбітражного керуючого (розпорядника майна Боржника) Бобрука Т.В. з листом № 106 від 18.07.2017.
У відповідь на зазначений лист, розпорядником майна Боржника надано відповідь - лист № 25/07 від 24.07.2017, зі змісту якого вбачається, що відповідно до вищезазначеного листа Підприємство просило надати згоду на вчинення Договору поставки меляси бурякової орієнтовною ціною 3 300,00 грн (з урахуванням ПДВ) за метричну тону та орієнтовною кількістю 8 500 тон, а також самостійно визначати контрагентів. Регулярні поставки меляси бурякової зможуть забезпечити більш стабільну роботу Підприємства, оскільки меляса є первинною сировиною при виробництві продукції заводу. Відсутність первинної сировини призведе до зупинки роботи підприємства та поставить під загрозу відновлення платоспроможності.
З огляду на такий стан (у тому числі наявності заборгованості перед працівниками та бюджетом), розпорядник майна Боржника у справі № 10/189-09 про банкрутство Підприємства надає згоду на заключення Договору поставки меляси бурякової орієнтовною ціною 3 300,00 грн (з урахуванням ПДВ) за метричну тону та орієнтовною кількістю 8 500,00 тон, а також самостійно визначати контрагентів.
Так, 14.02.2018 між ТОВ "Корпорація Сингента" (продавець) та Підприємсвом (покупець) укладено договір № 1402/2018/1-МЕЛ (купівлі-продажу меляси бурякової) (далі - Договір), за умовами якого, Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю мелясу бурякову (надалі - Товар), а Покупець зобов`язується оплатити та прийняти Товар.
Кількість Товару, що поставляється за Договором, визначається заявками Покупця на поставку. Одиниця виміру Товару - метрична тонна. Товар поставляється окремими партіями. Поставка кожної партії Товару узгоджується Сторонами (п.1.2).
Вартість Договору розраховується виходячи з фактичної кількості відвантаженого Товару за цим договором та ціни Товару за одну метричну тону з доставкою - 3 050,00 грн з урахуванням ПДВ 20% (п. 2.1).
Договір є укладеним з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх обов`язків (п.8.1).
На виконання умов договору, ТОВ "Корпорація Сингента" передало у власність Підприємства товар на загальну суму 641 811,50 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 56 від 14.02.2018, № 57 від 16.02.2018, 63 від 19.02.2018, 68 від 20.02.2018, 69 від 21.02.2018, 218 від 07.05.2018, № 400 від 11.08.2018 та товарно-транспортними накладними: № 14/1 від 14.02.2018, № 16/1 від 16.02.2018, № 19/1 від 19.02.2018, № 20/1 від 20.02.2018, № 21/1 від 21.02.2018.
За поставлений товар Підприємство розрахувалось частково, сплативши Продавцю 5 640,00 грн.
Відтак, заборгованість Підприємства за Договором складає 636 171,50 грн.
В подальшому, 12.11.2019 між ТОВ "Корпорація Сингента" (Первісний кредитор) та Товариством (новий кредитор) укладено договір № 2/11-19 про відступлення права вимоги, за умовами якого, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Первісний кредитор передає Новому кредитору, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору, і стає кредитором за Договором, укладеним між Первісним кредитором та Підприємством.
Усього за Договором Первісним кредитором на користь Нового кредитора відступлено право вимоги до Боржника на суму 636 171,50 грн.
12.11.2019 між ТОВ "Корпорація Сингента" та Товариством підписано акт приймання-передачі первинних документів.
12.11.2019 між ТОВ "Корпорація Сингента" та Підприємством підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2018 по 12.11.2019 за Договором, згідно якого заборгованість становить 636 171,50 грн.
13.12.2019 між Товариством та Підприємством підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 12.11.2019 по 13.12.2019 по договору № 2/11-19 від 12.11.2019, згідно якого заборгованість становить 636 171,50 грн.
Поряд з цим, відповідачем заборгованість за отриманий товар погашена не була, в зв`язку з чим останній заборгував позивачу за первісним позовом 636 171,50 грн.
Наявність заборгованості перед позивачем за первісним позовом в розмірі 636 171,50 грн також підтверджується відповідачем, про що вказано у відзиві на позовну заяву.
На момент розгляду справи доказів щодо погашення заборгованості перед позивачем за первісним позовом до суду не подано.
Мінекономіки щодо первісних позовних вимог заперечувало, однак доказів на спростування наявності заборгованості в розмірі 636 171,50 грн до суду не подало.
Щодо зустрічного позову
Відповідно до позовної заяви, за період дії Договору на користь Покупця було відвантажено товару на загальну суму 641 811,50 грн.
Таким чином, вартість Договору складає 641 811,50 грн.
Згідно з балансом (звіт про фінансовий стан) Підприємства станом на 31.12.2018 загальна сума активів Боржника станом на 01.01.2018 становить 3 731 000,00 грн.
Таким чином, уклавши Договір, Підприємство зобов`язувалось оплатити товар на загальну суму 641 811,50 грн з ПДВ, що становить 17,2% активів Боржника. А отже, зазначений договір є значним правочином, який має вчинятись за обов`язковою згодою органу, до сфери управління якого належить Підприємство.
Станом на день укладання Договору органом управління Підприємства було Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Матеріали справи не містять відповідного рішення Міністерства аграрної політики та продовольства України про надання згоди на вчинення зазначених правочинів. А отже, дозвіл уповноваженого органу управління Підприємства на укладення Договору № 2 отримано не було, чим, на думку позивача за зустрічним позовом, порушено приписи статті 732 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та спеціального законодавства (Закону України "Про управління об`єктами державної власності").
Тому, на переконання Мінекономіки (позивача за зустрічним позовом), зазначений договір укладено з порушенням норм законодавства, оскільки, не отримано згоди органу управління на його укладання, Підприємство порушило вимоги чинного законодавства для укладання державними підприємствами значних правочинів. Такі дії суперечать законодавству України та інтересам держави в особі Міністерства, що є підставою для визнання зазначеного договору недійсним.
Поряд з цим, суд встановив, що на виконання вимог частини восьмої статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на момент укладення спірного договору, далі за текстом - Закон про банкрутство) 18.07.2017 Підприємство звернулось до арбітражного керуючого (розпорядника майна Боржника) Бобрука Т.В. з листом № 106 від 18.07.2017, в якому просило надати згоду на заключення Договору, а також самостійно визначати контрагентів.
Таким чином, укладення Договору із самостійним вибором контрагентів було погоджено арбітражним керуючим (розпорядником майна) Борбруком Т.В., про що свідчить відповідний лист № 25/07 від 24.07.2017 про надання такої згоди.
Наведене свідчить про дотримання Підприємством вимог чинного на той час спеціального законодавства щодо отримання згоди розпорядника майна боржника на укладення оскаржуваного договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.02.2021 у справі № 10/189-09 (суддя Тісецький С.С.) первісний позов Товариства про стягнення з Підприємства 728 139,24 грн в межах справи № 10/189-09 про банкрутство Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 636 171,50 грн боргу, 25 464,28 грн 3% річних, 66 503,46 грн інфляційних, 10 950,00 грн витрат на сплату судового збору. У задоволенні зустрічного позову Мінекономіки до Товариства та Підприємства про визнання недійсним Договору в межах справи № 10/189-09 відмовлено повністю.
Рішення суду про задоволення первісного позову про стягнення договірної заборгованості обґрунтоване підтвердженням цієї заборгованості наявними у справі доказами, а також визнанням її самим відповідачем (за первісним позовом), тобто Покупцем за спірним Договором. Крім того, з посиланням на статтю 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 925/197/19, місцевий господарський суд вказав, що оскільки заявлена до стягнення з відповідача за первісним позовом основна заборгованість в розмірі 636 171,50 грн є поточною грошовою вимогою, відтак на здійснення нарахування на відповідну заборгованість 3% річних, інфляційних втрат - дія мораторію не поширюється в силу наведених приписів КУзПБ, а тому підлягають задоволенню первісні позовні вимоги в частині стягнення 25 464,28 грн - 3% річних та 66 503,46 грн - інфляційних.
Відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний Договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), містить всі істотні умови правочину, зважаючи на підтвердженність фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину. При цьому, укладення Договору було погоджено розпорядником майна Боржника, що свідчить про дотримання Підприємством вимог спеціального законодавства, а саме Закону про банкрутство, норми якого, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, мають пріоритет у застосуванні щодо інших законодавчих актів України при розгляді цієї категорії справ.
Не погодившись із вказаним рішенням, Мінекономіки оскаржило його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 (колегія суддів: Миханюк М.В. - головуючий, Коломис В.В., Дужич С.П.) апеляційну скаргу Мінекономіки задоволено; рішення Господарського суду Вінницької області від 17.02.2021 у справі № 10/189-09 скасовано; прийнято нове рішення про задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору; визнано недійсним Договір, укладений між Товариством та Підприємством. У задоволенні первісного позову Товариства про стягнення з Підприємства 728 139,24 грн в межах справи № 10/189-09 про банкрутство Державного підприємства "Юрковецький спиртовий завод" відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові не погодився з позицією місцевого господарського суду щодо відмови у позові про визнання недійсним спірного Договору, оскільки матеріали справи не містять відповідного рішення Міністерства аграрної політики та продовольства України про надання згоди на вчинення зазначеного правочину або подальшого його схвалення. А отже, дозвіл уповноваженого органу управління Підприємства на укладення Договору отримано не було, чим, на переконання апеляційного суду, порушено приписи статті 732 ГК України та спеціального законодавства, а саме Закону України "Про управління об`єктами державної власності".
Апеляційний суд спростував посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні на погодження спірного правочину розпорядником майна відповідно до норми частини восьмої статті 22 Закону про банкрутство, оскільки це не може слугувати належним та допустимим доказом погодження Договору уповноваженим органом управління Підприємства та не свідчить про те, що Боржник звільняється від виконання свого обов`язку, в частині отримання погодження на вчинення значного правочину.
Також, спростував висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання спірного Договору недійсним, у зв`язку із схваленням його боржником (шляхом часткового розрахунку), оскільки в цій справі мова не йде про укладення правочину із перевищенням повноважень його представником, а зазначається про укладення правочину без згоди органу управління боржника, відтак стаття 241 ЦК України не підлягає застосуванню до даних правовідносин
Визнавши недійсним спірний Договір на підставі статей 203, 215 ЦК України та враховуючи вимоги частини першої статті 216 цього Кодексу щодо юридичних наслідків недійсного правочину, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за Договором, оскільки право вимоги позивача ґрунтувалось саме на підставі зазначеного правочину.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі № 10/189-09, Товариство подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 17.02.2021.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції ухвалено постанову з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме вимог статті 73-2 ГК України, статей 16, 203, 215 ЦК України, а також порушенням норм процесуального права щодо неналежної оцінки доказів.
У якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник вказує на таке:
- судом апеляційної інстанції застосовано норми статей 16, 203, 215 ЦК України без врахування висновків Верховного Суду щодо можливості захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору лише для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, викладених (висновків) у постановах від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 25.06.2020 у справі № 904/2922/18, а також у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
- відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 732 ГК України щодо значних господарських зобов`язань державного унітарного підприємства під час здійснення поточної діяльності, спрямованої на досягнення мети підприємства,
- відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 732 ГК України щодо особи, яка має право на звернення з позовом про визнання недійсним зобов`язання, порядку та підстав визнання його недійсним.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі:
У відзиві Мінекономіки просить у задоволенні касаційної скарги Товариства відмовити у повному обсязі, а постанову апеляційного суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
При цьому, у прохальній частині відзиву, серед іншого, Мінекономіки просить суд касаційної інстанції здійснити перейменування учасника у справі, а саме: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на Міністерство економіки України. У додатках до відзиву міститься копія Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2021 № 504.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 10/189-09 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Жуков С.В., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.07.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2021 касаційну скаргу Товариства залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20.07.2021 до касаційного суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків із додатками.
Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі № 10/189-09; призначено касаційну скаргу до розгляду на 06.10.2021 о 11:00 год.
Ухвалою Верховного Суду від 06.10.2021 відкладено розгляд касаційної скарги у справі № 10/189-09 до 03.11.2021 о 11:40 год.
Судове засідання 03.11.2021 відбулось за участі представниці Мінекономіки, яка надала пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, хоча про час та місце касаційного перегляду справи повідомлялися заздалегідь та належним чином.
При цьому, щодо повернення поштових повідомлень, направлених касаційним судом на адресу скаржника (зазначену ним самим у тексті касаційної скарги та яка відповідає наявним у справі відомостям), колегія суддів враховує наступне.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У пункті 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" зазначено, що "… сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала ), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року)".
Отже, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів для прискорення процедури розгляду, тож скаржник, подавши касаційну скаргу, з метою добросовісного користування процесуальними правами учасника судового процесу згідно з вимогами статті 43 ГПК України, повинен був виявляти інтерес до відомого йому провадження, зокрема, щодо руху поданої ним скарги та результату розгляду її судом.
З огляду на зазначене та враховуючи, що явка представників сторін не була визнана обов`язковою, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю інших, окрім Мінекономіки, учасників справи.
Також, колегією суддів враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2021 № 504 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України перейменовано на Міністерство економіки України (далі за текстом також Мінекономіки), відтак відповідне клопотання заявника про його перейменування як учасника справи підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є вимога за первісним позовом Товариства про стягнення з Підприємства 728 139,24 грн заборгованості за Договором, а за зустрічним позовом - вимога Мінекономіки до вказаних осіб про визнання цього Договору недійсним.
Оскільки вирішення питання про стягнення договірної заборгованості прямо залежить від висновків про визнання чи відмову у визнанні спірного правочину недійсним, колегія суддів касаційного суду вважає за доцільне в першу чергу перевірити дотримання судом апеляційної інстанції норм права під час вирішення спору за зустрічним позовом - про визнання Договору недійсним.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне.
Щодо застосування положень ГК України
Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (частина шоста статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що спірний Договір укладено Підприємством 14.02.2018 у процедурі розпорядження його майном у справі про банкрутство, порушеної (відкритої) ухвалою господарського суду від 27.11.2009.
Водночас, суди попередніх інстанцій з`ясували, що станом на день укладання Договору органом управління Підприємства (державної форми власності) було Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Суд касаційної інстанції зауважує, що в спірних правовідносинах предметом касаційного дослідження є питання обов`язку погодження укладання державним підприємством значного правочину не лише розпорядником майна цього підприємства-боржника, а й органу його управління, в цьому випадку, відповідного Міністерства.
Згідно з приписами частини третьої статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
21.10.2019 введено в дію КУзПБ, згідно з пунктами 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень якого з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон про банкрутство та установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство до передбаченого КУзПБ здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справи про банкрутство відповідно до положень Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19, від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17, від 13.10.2020 у справі № 910/22904/15.
З наведеного слідує правомірність висновку суду першої інстанції про те, що розгляд справи № 10/189-09, в тому числі і розгляд цього спору в її межах, здійснюється згідно положень КУзПБ.
Водночас, враховуючи принцип дії закону у часі, а також вчинення спірного правочину 14.08.2018, що мало місце до введення в дію КУзПБ, касаційний суд зауважує на необхідності врахування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство.
Так, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Договору та відхиляючи доводи Мінекономіки про порушення вимог статті 732 ГК України та пункту 42 частини першої статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", суд першої інстанції посилався на встановлені обставини щодо погодження спірного правочину розпорядником майна боржника відповідно до норми частини восьмої статті 22 Закону про банкрутство, що свідчить про дотримання Підприємством вимог спеціального законодавства, норми якого з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, мають пріоритет у застосуванні щодо інших законодавчих актів України при розгляді цієї категорії справ.
Верховний Суд враховує, що відносини неплатоспроможності, які виникають з моменту порушення справи про банкрутство - це врегульовані законодавцем правовідносини щодо формування грошових вимог кредиторів до боржника, визначення їх черговості, призначення арбітражного керуючого на виконання певних повноважень у справах про банкрутство, введення щодо боржника передбаченої законодавством про банкрутство процедури (розпорядження майном, санації чи ліквідації), виявлення активів боржника, їх реалізації та справедливого розподілу грошових коштів, отриманих внаслідок продажу активів боржника.
Тобто з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і норми законодавства про банкрутство у справах про банкрутство мають спеціальних характер щодо інших законодавчих актів України.
Відповідна правова позиція щодо застосування норм Закону про банкрутство є усталеною та послідовно викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16(912/3192/17), від 18.06.2019 у справі № 918/756/13, від 24.07.2019 у справі № 908/6183/15, від 27.08.2019 у справі № 913/982/14, від 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № Б13/115-12 наведено висновок, згідно з яким КУзПБ, як і Закон про банкрутство (до прийняття КУзПБ), слід застосовувати як спеціальний законодавчий акт, приписи якого мають пріоритет перед загальними нормами щодо регламентування порядку відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Дійсно, зазначена скаржником правова позиція щодо пріоритетного застосування норм Закону про банкрутство у справах про банкрутство є усталеною та послідовно викладена у зазначених вище постановах Верховного Суду, однак необхідним, у даному випадку, є вирішення питання щодо врахування таких висновків під час правозастосування у спірних правовідносинах.
Тому, вирішуючи питання співвідношення норм статті 732 ГК України та частини восьмої статті 22 Закону про банкрутство, колегія суддів касаційної інстанції звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, за яким при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.
Так, пунктом 42 частини першої статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (у редакції на час вчинення спірного правочину) визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення у випадках, визначених законами України, про надання згоди на вчинення державним унітарним підприємством господарського зобов`язання, зокрема, щодо значного господарського зобов`язання або про відмову в наданні такої згоди та несуть встановлену законами України відповідальність за прийняття таких рішень.
Відповідно до частини першої статті 732 ГК України значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов`язання до значного господарського зобов`язання. Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.
Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (частина друга статті 732 ГК України).
У свою чергу, згідно частини восьмої статті 22 Закону про банкрутство керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо розпорядження у будь-який спосіб іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).
Таким чином, системний аналіз статті 732 ГК України та частини восьмої статті 22 Закону про банкрутство (чинного на момент укладення спірного договору) дає підстави стверджувати про відсутність правових колізій у вказаних нормах, оскільки ці норми не є суперечливими, натомість підлягають застосуванню у взаємозв`язку у випадку регулювання провадження у справах про банкрутство саме державних підприємств.
Суд зазначає, що норми Закону про банкрутство (як і КУзПБ) врегульовують правовідносини щодо погодження значних правочинів боржника, з огляду на мету інституту неплатоспроможності (банкрутства) та завдання арбітражного керуючого (у цьому випадку - розпорядника майна) у процедурі банкрутства, зокрема, щодо збереження майна боржника. Водночас, погодження органом управління значних правочинів державного підприємства, у свою чергу, зумовлено необхідністю державного контролю за ефективним використанням державного майна.
Більш того, визначений спеціальними нормами законодавства про банкрутство обов`язок погодження розпорядником майна значних правочинів боржника чи органу його управління не суперечить та не відміняє передбачений нормами ГК України обов`язок такого боржника (у випадку, якщо він є державним унітарним підприємством) щодо отримання згоди на вчинення таких правочинів від органу, до сфери управління якого належить це підприємство.
Отже, суперечність вказаних норм відсутня. При цьому, норми КУзПБ, як і норми Закону про банкрутство, не містять прямої вказівки щодо не поширення положень статті 732 ГК України на правовідносини щодо вчинення державним підприємством значних правочинів з моменту відкриття щодо такого підприємства провадження у справі про банкрутство.
Суд також зауважує, що введення процедури розпорядження майном за наслідком відкриття провадження у справі про банкрутство, на відміну від введення ліквідаційної процедури, не передбачає безумовного припинення повноважень керівника боржника та виконавчих органів його управління, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, як і не зумовлює припинення господарської діяльності. Тому, здійснення такої діяльності боржником, у цьому випадку державним підприємством, у процедурі розпорядження його майном має відповідати законодавчо визначеним умовам щодо погодження значних правочинів органом, до сфери управління якого належить це підприємство.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин, які виникли щодо вчинення значного правочину державним підприємством-боржником на стадії розпорядження його майном, положення статті 732 ГК України підлягають застосуванню.
Можливість застосування положень 732 ГК України до правовідносин щодо укладання під час провадження у справі про банкрутство значних правочинів державним унітарним підприємством опосередковано (враховуючи відмінність фактичних обставин у справах) підтверджується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17, предметом розгляду якої була позовна заява про визнання недійсними договорів у межах справи про банкрутство.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що дозвіл від органу, до сфери управління якого належить Підприємство (ДП "Юрковецький спиртовий завод"), на укладення Договору отримано не було.
За встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що посилання суду першої інстанції в оскарженому рішенні на погодження такого правочину арбітражним керуючим (розпорядником майна) відповідно до норми частини восьмої статті 22 Закону про банкрутство (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) не може слугувати належним та допустимим доказом погодження Договору уповноваженим органом управління Підприємства та не свідчить про те, що Боржник звільняється від виконання свого обов`язку, визначеного приписами статті 732 ГК України.
Інші аргументи скаржника про те, що норми статті 732 ГК України мають цільову спрямованість - захист прав власника суб`єкта господарювання від загроз зменшення державного майна, тому не повинні розглядатись як такі, що регулюють управління поточною діяльністю, відтак необхідно розмежовувати значні правочини від договорів, що укладаються в процесі здійснення поточної діяльності, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості, оскільки такі аргументи спростовуються змістом цієї статті, яка визначає значне господарське зобов`язання за ознакою ринкової вартості майна, робіт або послуг, що є його предметом, без відповідної диференціації за видом діяльності.