ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 560/3317/19
адміністративне провадження № К/9901/29614/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Хмельницькій області,
третя особа - Головне управління ДПС у Хмельницькій області,
про визнання протиправною та скасування постанови
за касаційною скаргою Управління Держпраці у Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Козачок І.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Сапальової Т.В., суддів Капустинського М.М., Смілянця Е. С.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Хмельницькій області, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №22/208 від 31 липня 2019 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року, позов задоволено повністю.
3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази допуску ОСОБА_1 громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до роботи без оформлення з ними трудових договорів, відтак позивача безпідставно притягнуто до відповідальності на підставі частини другої статті 265 КЗпП України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неповне з`ясування судами обставин справи, що мають значення для вирішення спору, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновок судів першої та апеляційної інстанції про безпідставність накладення на позивача штрафу є помилковим, з огляду на те, що оскаржувані судові рішення прийняті без дотримання судами норм матеріального права, зокрема, положень статті 265 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а також без урахування положень статті 24 КЗпП України.
6. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 1840/2507/18 ("Сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин.") та від 3 грудня 2018 року у справі № 200/9385/16 ("Робота за угодами цивільно-правового характеру зараховується до стажу роботи за умови сплати страхових внесків.").
Позиція інших учасників справи
7. Від позивача та третьої особи відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
8. Касаційна скарга надійшла до суду 11 серпня 2021 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №560/3317/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
10. Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 листопада 2021 року.
11. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
12. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що до Головного управління ДФС у Хмельницькій області надійшли листи ДФС України №12422/7/99-99-13-04-03-17 від 15 квітня 2019 року та №18069/7/99-99-13-04-02-17 від 6 червня 2019 року про перевірку відомостей з інформаційних систем ДФС щодо водіїв та транспортні засоби, які протягом 2016 - 2018 років залучались для здійснення міжнародних перевезень, а також відомостей щодо використання праці найманих працівників без оформлення трудових договорів. Зокрема, серед осіб, відомості щодо яких підлягали перевірці, зазначена ОСОБА_1 .
13. Відповідно до наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року та направлення на проведення перевірки у період з 24 червня 2019 року по 1 липня 2019 року у приміщенні Кам`янець - Подільського управління ГУ ДФС у Хмельницькій області (м. Кам`янець - Подільський) працівниками податкового органу проведена документальна позапланова перевірка з питань дотримання ОСОБА_1 законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
14. За результатами перевірки складено акт від 8 липня 2019 року №0515/22-01-13-03/ НОМЕР_1, яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог КЗпП України, що полягає у використанні праці семи найманих працівників без належного оформлення трудового договору, неповідомленні територіальних органів Державної фіскальної служби про прийняття їх на роботу. Факт використання праці неоформлених найманих працівників ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 встановлений ГУ ДФС на підставі пояснень ОСОБА_12 та ОСОБА_9, а також на підставі інформації з баз даних, які були викладені у вигляді таблиць - додатків до листів ДФС України №12422/7/99-99-13-04-03-17 від 15 квітня 2019 року та №18069/7/99-99-13-04-02-17 від 6 червня 2019 року.
15. На підставі листа ДФС України №18069/7/99-99-13-04-02-17 від 6 червня 2019 року з додатками, копія якого міститься в матеріалах справи, та пояснень ОСОБА_9 та ОСОБА_12 податковий орган встановив, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 працювала на ринку міжнародних вантажних перевезень (КВЕД 49.41, 52.29) та використовувала працю найманих працівників, які використовувались при наданні послуг з міжнародних перевезень без оформлення трудових договорів.
16. До листа ДФС України №18069/7/99-99-13-04-02-17 від 6 червня 2019 року долучено інформацію про водіїв і транспортні засоби, які протягом 2016-2017 років залучалися платниками податків для міжнародних перевезень, згідно з якою протягом 2016-2017 під час здійснення міжнародних перевезень як водії транспортних засобів, що належать ФОП ОСОБА_1, кордон з Україною перетинало 7 осіб: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
17. На підставі вказаних вище матеріалів податкової перевірки відповідач дійшов висновку про те, що здійснюючи діяльність з міжнародних перевезень вантажним автомобільним транспортом з метою отримання прибутку позивачка допускала працівників (водіїв) до роботи без оформлення трудових договорів, а лише за усною домовленістю, що суперечить встановленим нормам законодавства про працю.
18. При цьому Управління Держпраці у Хмельницькій області не проводило заходів контролю відносно ФОП ОСОБА_1 з метою додаткового з`ясування обставин, виявлених під час податкової перевірки.
19. Відповідно до акта перевірки від 8 липня 2019 року №0515/22-01-13-03/ НОМЕР_1 податковим органом пояснення були відібрані тільки у ОСОБА_9 та ОСОБА_12 . В той же час пояснення у ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 контролюючим органом не відбирались.
20. Вказаний акт скерований Управлінню Держпраці у Хмельницькій області.
21. 31 липня 2019 року на підставі акта від 8 липня 2019 року №0515/22-01-13-03/2333306562 керівник управління Держпраці прийняв постанову №22/208 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 876 330 гривень.
22. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у даній справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
24. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
25. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
26. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
28. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є неприйнятні, з огляду на наступне.
29. Предметом спору у цій справі є постанова відповідача №22/208 від 31 липня 2019 року, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 876 330 грн за порушення трудового законодавства в частині допуску до роботи 7 осіб без укладення трудового договору.
30. При цьому позов був обґрунтований, зокрема тим, що оскаржена постанова, яка прийнята на підставі акта податкової перевірки, не містить законних підстав для накладення штрафу в сумі 876 330 грн, оскільки управління Держпраці не проводило будь-яку власну перевірку або інспекційний захід з метою встановлення використання позивачкою найманої праці без належного оформлення трудових відносин. Також зазначено, що оскаржена постанова повністю базується на неперевірених даних органу ДФС, оскільки виїзна перевірка ГУ ДФС (ДПС) у Хмельницькій області у дійсності не проводилась. У той же час, у акті перевірки, який орган Держпраці поклав в основу своєї постанови, зазначається про використання позивачем праці семи неоформлених працівників, хоча будь-які докази зазначеного у відповідача відсутні. Позивачка вказує на те, що трудових відносин з вказаними у акті перевірки фізичними особами вона не мала, хоча окремі з них залучатись на підставі цивільно - правових угод. Разом з тим, дані відомості відповідач не перевіряв, наклавши штраф лише на підставі інформації, отриманої від ДФС, де вказувались відомості, які підлягали перевірці.
31. Задовольняючи позов про скасування спірної постанови відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази допуску ОСОБА_1 громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до роботи без оформлення з ними трудових договорів, тому позивача безпідставно притягнуто до відповідальності відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України.
32. Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.
33. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
34. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 5 липня 2012 року № 5067-VI роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
35. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
36. Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
37. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
38. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
39. Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
40. Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
41. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
43. Згідно з частиною першою статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
44. Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
45. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
46. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Хмельницькій області.
47. За змістом статті 265 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
48. Відповідно до частини четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
49. Процедуру накладення штрафів за порушення законодавства про працю визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).
50. Пунктом 2 Порядку №509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
51. Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Управління Державної служби з питань праці у Хмельницькій області уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.
52. Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
53. За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
54. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
55. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
56. Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
57. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
58. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
59. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
60. За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).
61. Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.
62. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
63. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
64. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19).
65. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що під час судового розгляду спору відповідач не довів факт порушення позивачем статті 24 КЗпП України та фактичний допуск ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до роботи без оформлення трудового договору.
66. З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів Верховного Суду, виходячи із наступного.
67. Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до пояснень ОСОБА_9 з 7 листопада 2006 року по 31 січня 2016 року він працював на ФОП ОСОБА_1 за трудовим договором. З 2018 року працює без трудового договору, за усною домовленістю, здійснив міжнародний рейс Україна-Іспанія, Іспанія-Україна на автомобілі DAF НОМЕР_2 напівпричіп НОМЕР_3 .
68. Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_12 в лютому 2018 року ОСОБА_1 попросила його здійснити перевезення товару (труби) з м. Дніпропетровська в Іспанію, м. Мадрид. Більше домовленостей з ОСОБА_1 не було. На момент відібрання пояснень ОСОБА_12 вказав про те, що офіційно працевлаштований на іншому підприємстві водієм вантажного автомобіля.
69. Отже, судами попередніх інстанцій, як з податкової інформації про перетин кордону, так і з пояснень ОСОБА_9 та ОСОБА_12 було встановлено, що протягом двох років вказані громадяни залучалися позивачкою до міжнародних перевезень один раз.
70. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що оцінені судами попередніх докази не підтверджують той факт, що громадяни ОСОБА_9 та ОСОБА_12 підпорядковувалися трудовому розпорядку, щомісяця отримували заробітну плату та на постійній основі виконували трудову функцію водія або інші трудові обов`язки.
71. Натомість разове здійснення міжнародного рейсу і разова оплата наданих послуг після виконання рейсу характерні для надання послуг в межах цивільно-правових відносин.
72. При цьому інші докази наявності трудових відносин між позивачкою та громадянами ОСОБА_9, ОСОБА_12 в матеріалах справи відсутні.
73. Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що сама лише інформація про факт перетину кордону громадянами ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_11 на транспортних засобах, які належать ФОП ОСОБА_1, не підтверджує наявність трудових відносин.
74. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що пояснення вказаних вище осіб в межах податкової перевірки не відбиралися, жодні заходи контролю за дотриманням законодавства про працю Управлінням Держпраці у Хмельницькій області не здійснювалися, інші докази використання позивачкою праці вказаних вище осіб як найманих працівників окрім інформації про перетин кордону до матеріалів справи не долучалися та не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
75. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачку безпідставно притягнуто до відповідальності відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України, а тому відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
76. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 3 грудня 2018 року у справі №200/9385/16 та від 13 червня 2019 року у справі №1840/2507/18, оскільки скаржником не наведено, які саме норми права застосовані Верховним Судом у справах №200/9385/16 та №1840/2507/18 мали бути застосовані судами під час розгляду справи №560/3317/19. Цитування певних фраз не може свідчити про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, при тому що обставини у вказаних справах та справі, яка розглядається, не є подібними.
77. Як убачається з касаційної скарги, наведені в ній інші доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, які, на думку скаржника, свідчать про існування між позивачкою та ОСОБА_23, ОСОБА_14, ОСОБА_24, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_25, ОСОБА_26 трудових правовідносин. Водночас зазначеним доводам судами попередніх інстанцій вже була надана оцінка.
78. Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
79. Так, згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
80. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статей 24, 265 КЗпП України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 3 грудня 2018 року у справі №200/9385/16 та від 13 червня 2019 року у справі №1840/2507/18, не знайшли свого підтвердження.
81. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
82. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
83. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
84. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
85. Важливо наголосити, що низка рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
86. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).
87. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
88. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
89. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. The Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).
90. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
91. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).
92. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
93. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.