ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 807/94/16
адміністративне провадження № К/9901/9461/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року (суддя Рейті С.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року (головуючий суддя Матковська З.М., судді: Бруновська Н.В., Затолочний В.С.) у справі №807/94/16 за позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода" (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року №0000011500, №0000021500, №0000031500, №0000041500.
Заявою від 9 січня 2018 року уточнено позовні вимоги та, крім первісних позовних вимог, позивач просить визнати протиправними та скасувати наказ податкового органу від 23 листопада 2015 року №476 про проведення документальної невиїзної перевірки позивача та наказ від 14 грудня 2015 року №512 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковий орган здійснив документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства з питань своєчасності сплати податкових зобов`язань по платі за користування надрами та збору за спеціальне використання води від підприємств житлового комунального господарства за період з 1 грудня 2012 року по 31 серпня 2014 року за відсутності законом визначеного способу та порядку проведення перевірки своєчасності сплати податкового зобов`язання, здійснивши повторне нарахування штрафних санкцій за одне і те саме порушення, вийшов за межі встановлених Податковим кодексом України строків давності, штучно завищуючи строки затримки сплати основного боргу внаслідок порушень вимог пункту 131.2 статті 131 Податкового кодексу України. В разі визнання перевірки незаконною, відсутні її правові наслідки, тобто визнанню протиправними та скасуванню підлягають податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем надано достатні і беззаперечні докази на підтвердження факту правомірності проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, та як наслідок, за результатами встановлених порушень, застосування штрафних санкцій у відповідних розмірах згідно спірних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що у даному випадку в обох актах перевірки містяться нарахування штрафних санкцій за один і той самий період. Податковим органом повторно застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань по платі за користування надрами та збору за спеціальне використання води підприємством житлового комунального господарства. Не встановлено правомірність дій податкового органу щодо проведення перевірки. Зауважує, що податковим органом всупереч вимог пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України не додано до спірних податкових повідомлень-рішень розрахунок штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідачем 14 травня 2019 року надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача без задоволення.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом в період з 16 грудня 2015 по 22 грудня 2015 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства з питань своєчасності сплати податкових зобов`язань із плати за користування надрами та збору за спеціальне використання води від підприємств житлово-комунального господарства за період з 1 грудня 2012 року до 31 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт від 29 грудня 2015 року № 1038/07-14-15-0/03344326 (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року №0000011500, №0000021500, №0000031500, №0000041500.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України та несвоєчасно сплачено суму податкового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення за IV квартал 2012 року, за І-IV квартали 2013 року і за I квартал 2014 року та несвоєчасно сплачено збір за спеціальне використання води від підприємств житлово-комунального господарства за 2012 рік, I квартал 2013 року, І півріччя 2013 року, три квартали 2013 року, 2013 рік в цілому і I квартал 2014 року. Зазначені порушення призвели до нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань із плати за користування надрами в загальному розмірі 80422,77 грн, в тому числі 20235,38 грн у розмірі 10% суми податкового боргу і 60187,39 грн 20% суми податкового боргу, та збору за спеціальне використання води в загальному розмірі 39422,69 грн, в тому числі 7339,30 грн у розмірі 10% суми податкового боргу і 32083,39 грн 20% суми податкового боргу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до підпункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Тобто, сума штрафу в розмірі 10 % від несплаченої суми заборгованості нараховується у разі затримки сплати до 30 календарних днів, та 20 %, якщо затримка більше 30 кал.днів.
У спірних податкових повідомленнях-рішеннях, якими нараховану суму штрафних санкції в розмірі 10 % (№ 0000011500, 0000031500) зазначено про затримку позивачем суми грошових зобов`язань на 219, 169, 163, 146, 9, 1/ 169, 163, 152, 142, 17, 9, 4, 4, 3, 1 календарних днів. Тобто, розмір штрафних санкцій 10 % застосовано відповідачем у випадку перевищення строку сплати значно більше ніж 30 кал.днів.
Відтак, судами не перевірено доводи позивача про неправильні розрахунки суми штрафних санкцій, які взагалі відсутні в матеріалах справи. В акті перевірки зазначено, що в додатках 1 і 2 зазначено про несвоєчасну сплату розстрочених грошових зобов`язань, але вказані додатки не надано суду, а відтак неможливо взагалі було встановити фактичні обставини по справі, оскільки саме від строку затримки (дати) сплати (до 30 або більше 30 кал.днів) залежить розрахунок суми штрафних санкцій.
Відповідальність у вигляді штрафу застосовується в силу самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).
Суд враховує, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі № 807/89/16 встановлено обставини щодо правомірності дій податкового органу по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності сплати податкових зобов`язань по платі за користування надрами та збору за спеціальне використання води від підприємств житлового комунального господарства за період з 1 грудня 2012 року по 31 серпня 2014 року, яка оформлена актом від 29 грудня 2015 року № 1038/07-14-15-0/03344326.
Водночас, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на те, що судами не досліджено, не надано оцінку спірним правовідносин. Рішення суду зводиться лише до обставин, встановлених у іншому судовому рішенні без встановлення будь-яких обставин у цій справі.
Судами не досліджено, не встановлено та не перевірено підстави для застосування штрафних санкцій, не надано належну правову оцінку обставинам справи, не визначено підстави нарахування штрафних санкцій, періоди наявності заборгованості, строки погашення такої заборгованості та фактичне її погашення, що не може бути залишено поза увагою.
Суди не надали оцінку обставинам справи, на яких наполягав позивач, не надано оцінку твердженням позивача, що у даному випадку в обох актах перевірки містяться нарахування штрафних санкцій за один і той самий період та податковим органом повторно застосовані штрафні санкції за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань по платі за користування надрами та збору за спеціальне використання води від підприємство житлового комунального господарства. Судами не досліджено та не надано оцінку листам відповідача від 4 вересня 2015 року №2631/10/07-14-15 та від 21 вересня 2015 року №1440, на які посилається позивач. Не досліджено та не надано оцінку розрахунку штрафних (фінансових) санкцій.
Суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає саме правові підстави виникнення податкового боргу, строки його погашення, кількість днів затримки та правомірність застосування штрафних санкцій.
Також не перевірено доводи позивача про нарахування суми штрафних санкцій з порушенням строку давності, встановленого ст. 102 ПК України. Так, в матеріалах справи наявний документ "Розрахунок ШС з плати за користування надрами", в якому відображено операції 17.01.2013 р. (за якими нараховану суму штрафних санкцій 10 %), а спірні податкове повідомлення-рішення прийнято 18.01.2016 р. (а.с.53, 56,77,80 т.1)
З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд