ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 260/611/21
адміністративне провадження № К/9901/32335/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Стрелець Т.Г., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду у складі судді Ващиліна Р.О. від 11 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І. від 15 липня 2021 року у справі №260/611/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чопської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
В лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Чопської міської ради (далі також - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправною відмову, оформлену листом Управління соціального захисту населення Чопської міської ради від 10.12.2020 №1723/02-12; стягнути з Управління соціального захисту населення Чопської міської ради на свою користь недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня 2020 року як особі, учаснику бойових дій у розмірі 6800,00 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, позовну заяву залишено без розгляду, з підстав передбачених пунктом 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважаючи їх незаконними та необґрунтованим, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить рішення судів скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що згідно ч.4 ст.17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги, а відтак перебіг шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня 2020 року, оскільки це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду у відповідності до вимог статті 122 КАС України, оскільки, отримавши грошову допомогу в квітні 2020 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав лише 22 лютого 2021 року.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у соціальних спорах було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 (постанова від 31 березня 2021 року), в якій Суд дійшов наступних висновків.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак, з дня отримання коштів, позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо розміру грошової допомоги звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.
Як на причину поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач посилається на те, що про порушення свого права дізнався лише 10 листопада 2020 року, ознайомившись з рішенням Верховного Суду у справі №440/2722/20, яке було оприлюднено 01 жовтня 2020 року, а відтак, на думку позивача, початок шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом розпочався саме з цієї дати й позивачем не пропущений.
Оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції від 11 травня 2021 року в апеляційному порядку, позивач посилався також й на те, що початок перебігу шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом слід пов`язувати з датою отримання відповіді (відмови) Управління на його заяву про проведення перерахунку та виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, а саме 10 грудня 2020 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 10 грудня 2020 №1723/02-12 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.
Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з їх висновками.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Верховний Суд