Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 209/2032/14-ц (провадження № 14-145 цс 21)
22 вересня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 22 вересня 2021 року повернула колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про виселення із зняттям з реєстрації для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 липня 2021 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та пункт 7 Перехідних положень ЦПК України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити (шляхом уточнення) від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України.
2. Зокрема, колегія суддів обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок щодо застосування частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) та частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до змісту яких після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
3. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР (зі змінами, внесеними Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
4. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
5. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
6. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
7. Подібну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, а також підтримано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц.
8. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, зокрема, зазначено, що частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
9. Гарантії, передбачені частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг, на те, щоб особа, яка отримала кредит та передала в іпотеку наявне у її власності житлове приміщення, не стала безхатченком в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки.
10. Колегія суддів вказала, що у справі, що розглядається, іпотекодержатель на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 травня 2012 року у справі № 409/3482/12 реалізовує право звернення стягнення на предмет іпотеки, якою є спірна квартира, що належить ОСОБА_2 на праві власності і право користування якою має ОСОБА_1 .
11. Вказане право банк не має можливості реалізувати у найсприятливіший для себе спосіб, оскільки у квартирі зареєстрована та проживає відповідачка, яка відмовляється виселятися з неї.
12. Матеріали справи містять копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій міститься інформація про належність відповідачці ОСОБА_1 на праві власності житлової нерухомості: однокімнатної квартири у АДРЕСА_1 , житлового будинку у АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 56-58), при цьому відповідачка проживає у спірній квартирі, обмежуючи право іпотекодержателя реалізувати своє право на продаж предмета іпотеки з метою погашення заборгованості.
13. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що недостатність засобів для захисту прав кредиторів може бути причиною збільшення ризиків банківського сектору, що, у свою чергу, може негативно позначатися на забезпеченні системної стабільності потреб економіки, умовах подальшого кредитування фізичних та юридичних осіб (встановлення більш високих процентних ставок, визначення більш вимогливих забезпечувальних умов у договорах) та перспективах відновлення динамічних темпів економічного розвитку суспільства.
14. Усталена практика Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.
15. При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц звернуто увагу на те, що статтю 109 ЖК Української РСР у 2011 році викладено саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верств населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом.
16. На думку колегії суддів, є підстави для висновку, що гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на громадян, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні.
17. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкта житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла, оскільки ця особа в результаті виселення не стає безхатченком або особою, яка потребуватиме поліпшення житлових умов, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом (вона забезпечена житлом).
18. При вирішенні цього спору доцільно приділити увагу оцінці того, чи не є суперечливою та недобросовісною поведінка особи, яка при зверненні іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки через невиконання боржником своїх зобов`язань відмовляється звільняти квартиру, якою користується, маючи у власності декілька інших об`єктів житлової нерухомості.
19. Таким чином, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року, провадження № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, шляхом уточнення цих висновків щодо непоширення гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, на осіб, які підлягають виселенню з предмета іпотеки, придбаного не за рахунок кредитних коштів, і які мають у власності інший (інші) об`єкт житлової нерухомості, яким вони мають право безперешкодно користуватись, та вказівки про те, що у випадку наявності у особи, яка підлягає виселенню з іпотечного майна, у власності декількох об`єктів житлової нерухомості суд у судовому рішенні зазначає житлові приміщення, в яких особа має право і можливість проживати після виселення з іпотечного житла.
20. Повертаючи справу для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду, обґрунтувала свою позицію, зокрема, тим, що частиною четвертою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
21. Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
22. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
23. Щоб гарантувати юридичну визначеність Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
24. Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Такі підстави необхідності відступу мають бути належним чином мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
25. Разом з тим відступ від висновків, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду України чи Верховного Суду, є відходом, відмовою від правових позицій, які містяться в них, тоді як конкретизація означає надання чому-небудь конкретного вираження, визначення точно, предметно, тобто конкретизувати правовий висновок означає викласти попередній висновок більш детально, більш точно його висловити.
26. При цьому пункт 7 Перехідних положень ЦПК України та частина четверта статті 403 ЦПК не містить такої п