У Х В А Л А
10 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 129/499/18
Провадження № 13-222кс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Британчука В.М.,
суддів: Анцупової Т.О., Власова Ю.Л.,Григор`євої І.В., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Князєва В.С., Крет Г.Р., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., Ткача І.В.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) кримінального провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2020 року і
ВСТАНОВИЛА:
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачений у нарузі над сімома могилами, вчиненій з хуліганських мотивів за ознакою спричинення тяжких наслідків, що було кваліфіковано за ч. 4 ст. 297 Кримінального кодексу України (далі - КК).
За вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 04 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 3 ст. 297 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Місцевий суд, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 з ч. 4 на ч. 3 ст. 297 КК, виходив із того, що обвинувачення не містить формулювання такої кваліфікуючої ознаки, як спричинення злочином тяжких наслідків.
На думку суду, під час судового розгляду не було встановлено спричинення наслідків у виді шкоди, яка в двісті п`ятдесят разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 185 КК)9, а визначення тяжких наслідків у вигляді наруги над трьома і більше могилами не підтверджено судовою практикою.
Зазначений вирок оскаржено в апеляційному порядку прокурором із мотивів, зокрема, безпідставної перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 4 на ч. 3 ст. 297 КК.
Прокурор просив скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити апеляційному суду новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 297 КК, і призначити відповідне покарання.
Вінницький апеляційний суд ухвалив свій вирок від 21 липня 2020 року, яким визнав ОСОБА_1 винуватим за ч. 4 ст. 297 КК і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
Апеляційний суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 297 КК, дійшов висновку про спричинення у результаті наруги над сімома могилами тяжких наслідків як для потерпілих, так і для інтересів суспільства.
Цей суд зазначив, що при кваліфікації дій винуватої особи має враховуватись не тільки пряма матеріальна шкода, зокрема у грошовому еквіваленті, але й моральний бік наслідків, характер дій обвинуваченого, який у цьому провадженні, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, демонструючи свою зневагу до загальновизнаних норм і правил ставлення до померлих, місць їх поховання, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті моральні принципи, сталі релігійні традиції поховання, повагу до пам`яті померлих, застосовуючи значне фізичне зусилля, проявляючи неабияку наполегливість своїх протиправних дій, пошкодив сім надгробних споруд.
Зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження.
Засуджений наводить доводи про істотні порушення судом апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Зокрема, вказує, що апеляційний суд не довів кваліфікуючої ознаки ч. 4 ст. 297 КК "спричинення тяжких наслідків" у виді шкоди, яка в двісті п`ятдесят разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Також, на думку ОСОБА_1, тяжкі наслідки за ознакою наруги над трьома і більше могилами не підтверджено судовою практикою.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - колегія суддів, Касаційний кримінальний суд) ухвалою від 23 вересня 2021 року на підставі ч. 5 ст. 4341 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд Великої Палати, вважаючи, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.